Кожен наш крок може захистити тих, хто захищає нас

 Початок повномасштабного вторгнення РФ кожен українець сприйняв майже однаково. Страх, відчай, агресія, а подеколи й просте нерозуміння того, як сусідній народ так міг вчинити з нами, за їх словами, братнім народом. Хтось вже протягом восьми місяців живе у таких думках, щодня відчуваючи несправедливість, паніку, жах, а хтось, незважаючи ні на що, продовжує жити та вірити в те, що рано чи пізно наша довгоочікувана та вистраждана перемога настане.  І серед таких людей сновчанка Валентина Шутько. Жінка зізналася, що спочатку відчувала такий же жах та апатію, як і кожна людина в країні. А тоді, як захищати Батьківщину на фронт пішли її знайомі та родичі, зрозуміла – має діяти. І в думках одразу пронеслася маса ідей та планів, як можна допомогти та підтримати наших захисників.  

Все починалося лише з кількох пар шкарпеток

Все почалося наприкінці серпня. З кожним днем ночі ставали дедалі прохолоднішими, а хлопцям, які ночували просто неба в окопах ще у літній формі, зігрітися було дедалі складніше. Тоді Валентині на думку спала ідея – можна в’язати теплі, домашні речі, які б зігріли хлопців у холодну пору. Вдома знайшла три клубочки ниток, а в голові промайнуло:  вистачить такої кількості пряжі не на багато. Майже одразу виникла ще одна ідея – написати пост у соціальні мережі та поділитися своїми планами про те, як можна підтримати українську армію. Так і зробила. І майже одразу до Валентини звернулися місцеві майстрині та зголосилися допомагати їй у цій нелегкій справі. Спочатку жінок було небагато, та щодня їх кількість збільшувалася, так само, як і збільшувалася кількість пряжі, ниток,  в’язаних речей, які приносили люди, аби розплести їх та повторно використати на добру справу. Робота закипіла.

Допомога надходила навіть з-за кордону

– Мене дуже здивувало, що підтримка та допомога надходила не лише від жителів міста та сіл нашої громади, а й з усієї України та навіть з-за кордону, - ділиться Валентина Шутько. – Люди писали мені у соцмережі та пропонували висилати готові роботи, пряжу та кошти на її купівлю. Проте грошей ми не брали принципово. Натомість я скидала бажаючим варіанти онлайн магазинів, які торгували необхідними для нас речами, а дівчата та жінки уже безпосередньо у них замовляли бажане та відправляли на нашу адресу. Вразило те, що власниця однієї з таких крамничок, дізнавшись про нашу справу, безкоштовно надіслала нам необхідний крам. Якщо спочатку ми почали в’язати лише шкарпетки, то згодом розширили своє виробництво та почали виготовляти ще й бафи, пояси, подушки, балаклави, білизну. Звичайно, у зв’язку з цим з’явилася необхідність і у нових витратах та закупах. Додатково потрібні були ризинки, липучки, фурнітура. Проте  нас уже було не зупинити. А посилки від українців почали надходити навіть із-за кордону.  Першу отримали з Австрії, далі – Німеччини, Литви, Польщі. 

Солодощі та кава – як приємний бонус до речей

Ідея класти солодкі дарунки нашим захисникам з’явилася у нас після до сліз щемливої історії жінки, яка і надіслала нам свої вироби із уже готовими даруночками всередині. Вона в’язала шкарпетки для свого сина та його роти, які воювали під Бахмутом. У свою пряжу вкладала всю свою материнську любов, віру в те, що син повернеться з війни живим та здоровим. Не повернувся. Загинув. А  ті шкарпетки, які ночами так старанно в’язала йому мати, попри біль і сум, жінка надіслала нам, аби зігріти вже чужих дітей, чоловіків та онуків, які ціною власного життя оберігають наше. Всередині кожної пари ми знайшли цукерки та стіки кави. Відтоді класти подаруночки воїнам стало своєрідною традицією. Майстрині солодощі купують за власний рахунок. Також кладемо власноруч написані листи з побажаннями та словами підтримки, дитячі малюнки, як символ того, заради чого хлопці воюють. Останнім часом чай, каву, цукерки, випічку приносять до пункту збору небайдужі  земляки. Отож волонтери відправляють від нас тепер не лише власноруч створені речі, а й продукти харчування, домашню  випічку тощо. 

Окопні свічки – необхідна річ для захисників

Ідея створювати окопні свічки виникла у Ірини Карпушиної. Вона, як і Валентина Шутько, також зробила пост у мережі та запропонувала небайдужим долучитися до благодійної справи. І першою відгукнулася саме пані Валентина. 

– Пам’ятаю, як ми раділи, коли вдалося зробити перші десять свічок, далі – сто, - згадує Валентина. – Ніхто і подумати тоді не міг, що згодом таких свічок вже буде більше тисячі. Знову пост у мережі про відкритий збір парафіну, воску, бляшанок та картонових коробок. І знову люди активно долучилися. Багато свічок почали передавати церкви. Землячка, яка наразі проживає у Польщі, переслала нам аж чотири ящики свічок, аби ми переробили їх на окопні. Цікаво, що саме окопні свічки найчастіше почали створювати всією родиною, або згуртованими сусідами. Один вирізає бляшанки, хтось скручує картон, хтось заливає воском. Це пришвидшує роботу та згуртовує людей навколо. Щоб ще більше пришвидшити процес виготовлення Роман Петрик власноруч створив «скрутку» на основі звичайної м’ясорубки, для скорішого виготовлення свічок. 

Щотижнева рубрика-продаж «З нами тепло»

Вона заключається в щотижневому продажу пари шкарпеток за встановлену ціну – 200 гривень. Ці кошти в подальшому йдуть на закупівлю необхідного майстриням краму. Загалом така рубрика була започаткована лише два тижні тому. Першу пару «акційних» шкарпеток продали за добу, а вже наступного тижня – за дві хвилини. 

Люди розуміють, що цим самим вони підтримують наших захисників та наближають нас до перемоги. 

Якщо є бажання – час знайдеться

Наразі проєкт «З нами тепло» налічує близько шістдесяти майстринь, які щодня невпинно трудяться на благо рідної країни. Більшість з них офіційно працюють, дехто навіть на двох роботах, хтось знаходиться у декретній відпустці, хтось на пенсії. Та, не дивлячись на повну зайнятість, втому та щоденні домашні клопоти, люди мають бажання допомагати та знаходять для цього час.

Загалом за весь період майстринями вже було сплетено близько 300 пар шкарпеток, 80 поясів та бафів, півсотні білизни (її почали робити порівняно нещодавно) тощо. І на цьому вони зупинятися не збираються. Ті, кого зацікавила благородна справа Валентини Шутько, можуть звернутися до неї безпосередньо через соціальну мережу. Тим паче, збір пряжі, флісу, воску, парафіну та інших необхідних речей триває. Весь цей крам можна приносити до пункту прийому. Його адресу з етичних міркувань не вказуємо. Для того, щоб допомогти, не обов’язково уміти плести чи в’язати, або мати певні рукодільні навчики. Достатньо бажання, а посильна робота обов’язково знайдеться.  Пам’ятайте: кожен наш крок може захистити тих, хто захищає нас. 

Тетяна ЛИТВИН

Фото використані зі сторінки проєкту «З нами тепло»