Разом із завершенням першого сезону цього кулінарного шоу на каналі «1+1», втратила силу умова продюсерів, згідно з якою учасникам проекту заборонялось давати інтерв’ю про те, що відбувалося за зачиненими дверима кухні і чого не показували по телевізору, до часу розсекречувати ім’я переможця. (За порушення умови передбачався штраф). І тепер ніщо не заважає розпитати про подробиці в однієї з учасниць проекту - Світлани Куценко.
Нагадаємо: Світлана живе в Займищі. Закінчила Чернігівський комерційний технікум за спеціальністю технологія приготування їжі. Працює в Щорсі на бензозаправці. На реаліті-шоу потрапила, успішно пройшовши кастинги: її в числі 16 учасників відібрали з 5 тисяч претендентів. Вибула з програми після третього поєдинку. - Перед тим, як зняти кітель учасника, ти трималася так, начебто тобі зовсім не шкода було покидати шоу. Маєш такі міцні нерви, відчула себе неконкурентоспроможною чи дістав шеф? - Насправді Арам Мнацаканов дуже хороша людина. Це на кухні він мав бути демоном. Просто добре грав свою роль. На прощання подарував мені свою книгу з рецептами. Її вже вивчають у Щорському барі «Вітамінка». Можливо, щось запозичать. А тому, що покидала шоу без бурхливих емоцій, є просте пояснення: я завжди реально оцінювала свої шанси. Умовлянням доньок піти на кастинг піддалась тільки тому, що хотіла перевірити себе. Адже 15 останніх років готую тільки для родини та друзів. - А на шоу твоїми конкурентами виявилися кухарі, затребувані вибагливими гурманами… - До цього я була готова. Приголомшило інше: нічого не було сказано про те, що ставка робитиметься на італійську кухню. Це тепер я знаю, що арборіо, карнаролі чи віалоне нано – це сорти круглого крохмалистого рису, з яких готується різотто. А тоді ці слова були для мене китайською грамотою. Не дуже добре зналася й в особливостях окремих прянощів та приправ. Що мені залишалось? Робила як уміла. Була дуже рада, коли шеф похвалив особисто мене за пироги, коли команді знадобилися мої знання. Це як у хлопців полопалися котлети по-київськи. (Нас у технікумі вчили після фритюру допікати котлети у жаровій шафі при температурі 200 градусів - при 300 градусах вони лопаються). Навіть Саша Непоп тоді чесно зізнався, що не знав про це. А він працює в одному з сучасних ресторанів Києва. Правда, його ресторан знаменитий не українською, а ельзаською кухнею. Думаю, я змогла б принести своїй команді додаткові бали, коли треба було визначити страву тільки за смаком. Ніхто не вгадав, що то була ікра зі щуки. Певно, в елітних ресторанах її подають нечасто. А в нас поряд річка і багато риби, я стільки разів готувала ікру зі щуки, що точно б не помилилася. Але, на жаль, у тому конкурсі я участі не брала. - Чи можна було отримати консультацію, як готувати, скільки чого покласти? - Коли треба було приготувати нугу із фундука, чого я ніколи не робила, спробувала «отримати консультацію». У відповідь мені сказали: «Якщо ти тут, то мусиш знати». Довелося придумувати самій. Може, це й правильно. Принаймні, знаєш, що сам напартачив і більше нікого звинувачувати. Бувало й по-іншому. Скажімо, Оля Мостовенко радила розкачувати листкове тісто в цукровій пудрі, а не в борошні. Я так і зробила. В результаті шеф сказав їй: «Коржі - гівно». - Він не вибирав слів… - Перед зйомками нас про це попередили. Це ніби родзинка «Пекельної кухні». Але у порівнянні з Гордоном Рамзі, що веде подібну передачу в Америці, наш шеф – просто янгол. - Не хотілося матюкнутися йому у відповідь? - Особисто мені - ні. А дехто так і робив, не дивлячись на заборону. Найчастіше – переможець Юрій Кондратюк. - Чи були у суддів явні любимчики? - Можливо, трохи особливе ставлення було до Ольги Мостовенко, бо вона, щоб взяти участь у шоу, змушена була розрахуватись з роботи. У мене, на щастя, все було інакше. Спасибі за підтримку і моєму начальнику Григорію Никифоровичу Божку, і всьому колективу. - А посперечатися з членами журі можна було? - Сперечалися ті, хто був на всі сто переконаний у своїй правоті. Мені, наприклад, хотілося сказати, що не бачу ніякої різниці між шалотом і звичайною ріпчастою цибулею. І на вигляд, і на смак - такі самі. Але наші знавці стверджували, що шалот – це аристократична цибуля, ароматніша за ріпчасту і не заглушує тонкого смаку інших продуктів. - Залишалося тільки телефонувати рідним і скаржитися… - Нам наказали здати мобільні телефони. (Але в перший вечір я приховала телефон і змогла зателефонувати кому хотіла, а потім здала). Натомість встановили стаціонарний. Розмови, що велися по ньому, могли бути використані в передачах. Не хотілося, щоб про твої слабкості дізналася вся країна. І без того ми увесь час були під прицілом камер. Зняти мікрофони дозволяли тільки перед сном. - Тому дівчата так часто плакали? - Плакали від усього разом: від утоми, напруження, стресових ситуацій. Під час зйомок підйом був близько шостої. Потім – шалена круговерть. Не завжди знаходили час поснідати, хоч продукти, які кожен замовляв, уже лежали в холодильнику. Все доводилося робити в такому швидкому темпі, що забувалося елементарне. Я досі не можу зрозуміти, з якого дива порізала ковбасу для холодної закуски кружальцями. Дома завжди ріжу навскіс і дуже тонко. Ножі на кухні були дуже гострі. Поранилися буквально всі. - Чого ти найбільше боялася? - Що призначать номінувати когось із команди на вибуття. Я б цього не змогла зробити. Хіба що номінувала б себе. Слава Богу, цього не сталося. Певно, психологи, що працювали з кожним із нас, не рекомендували… - Про все, що не влаштовує, ви могли сказати у спеціальній кімнаті. Ти говорила? - Так. Це було після того, як оголосили, що маємо щодня після зйомок прати і прасувати свої кітелі самі. На це просто не вистачало ні сил, ні часу. Я й сказала. І нам знову почали видавати випрані і випрасувані. - Ти розмовляла то російською, то «по-займищанськи»… - На кастингу я говорила так, як у нашій місцевості. Судді сказали, щоб я так само розмовляла і на кухні. Я не стала. - Що змінилося на твоїй домашній кухні після того, як повернулася з «Пекельної…»? - Почала більше уваги приділяти соусам і приправам. - А чим балуєш родину влітку - в овочевий сезон? - Усі мої люблять страви з бобів, спаржевої квасолі. Смакують їм і кабачкові «човники». Це коли з розрізаного вздовж привареного кабачка виймається середина, а замість неї кладеться начинка з картоплі, грибів, цибулі. (Зверху полити майонезом, притрусити тертим сиром і запікати). З солодкого – торти, млинці. Намагаюся використовувати тільки натуральні продукти. Ковбаси, якщо й купую, то дуже рідко. - Не пробувала шукати роботу за фахом? Тепер же тебе точно візьмуть, і не тільки у Щорсі. - Може, й так. Але для цього треба кудись переїжджати. А я люблю свій будинок і дуже звикла до своєї малої батьківщини. До того ж, у Щорсі міняти роботу немає сенсу. Тут – в ресторані чи барі – більше, ніж 1000 гривень, я не отримуватиму. Стільки ж маю і на заправці. Але тут я відпрацюю добу, і на три – вільна. Це мене влаштовує, бо дома і город, і корова з поросям . - Нині оголошено новий кастинг на другий сезон «Пекельної кухні». Можливо, хтось із наших читачів захоче взяти у ньому участь. Що б ти їм порадила? - В першу чергу, бути витривалими. І стресостійкими, наполегливими. А головне – любити свою справу. Розмовляла Марія ІСАЧЕНКО Фото з архіву Світлани Куценко
Нагадаємо: Світлана живе в Займищі. Закінчила Чернігівський комерційний технікум за спеціальністю технологія приготування їжі. Працює в Щорсі на бензозаправці. На реаліті-шоу потрапила, успішно пройшовши кастинги: її в числі 16 учасників відібрали з 5 тисяч претендентів. Вибула з програми після третього поєдинку. - Перед тим, як зняти кітель учасника, ти трималася так, начебто тобі зовсім не шкода було покидати шоу. Маєш такі міцні нерви, відчула себе неконкурентоспроможною чи дістав шеф? - Насправді Арам Мнацаканов дуже хороша людина. Це на кухні він мав бути демоном. Просто добре грав свою роль. На прощання подарував мені свою книгу з рецептами. Її вже вивчають у Щорському барі «Вітамінка». Можливо, щось запозичать. А тому, що покидала шоу без бурхливих емоцій, є просте пояснення: я завжди реально оцінювала свої шанси. Умовлянням доньок піти на кастинг піддалась тільки тому, що хотіла перевірити себе. Адже 15 останніх років готую тільки для родини та друзів. - А на шоу твоїми конкурентами виявилися кухарі, затребувані вибагливими гурманами… - До цього я була готова. Приголомшило інше: нічого не було сказано про те, що ставка робитиметься на італійську кухню. Це тепер я знаю, що арборіо, карнаролі чи віалоне нано – це сорти круглого крохмалистого рису, з яких готується різотто. А тоді ці слова були для мене китайською грамотою. Не дуже добре зналася й в особливостях окремих прянощів та приправ. Що мені залишалось? Робила як уміла. Була дуже рада, коли шеф похвалив особисто мене за пироги, коли команді знадобилися мої знання. Це як у хлопців полопалися котлети по-київськи. (Нас у технікумі вчили після фритюру допікати котлети у жаровій шафі при температурі 200 градусів - при 300 градусах вони лопаються). Навіть Саша Непоп тоді чесно зізнався, що не знав про це. А він працює в одному з сучасних ресторанів Києва. Правда, його ресторан знаменитий не українською, а ельзаською кухнею. Думаю, я змогла б принести своїй команді додаткові бали, коли треба було визначити страву тільки за смаком. Ніхто не вгадав, що то була ікра зі щуки. Певно, в елітних ресторанах її подають нечасто. А в нас поряд річка і багато риби, я стільки разів готувала ікру зі щуки, що точно б не помилилася. Але, на жаль, у тому конкурсі я участі не брала. - Чи можна було отримати консультацію, як готувати, скільки чого покласти? - Коли треба було приготувати нугу із фундука, чого я ніколи не робила, спробувала «отримати консультацію». У відповідь мені сказали: «Якщо ти тут, то мусиш знати». Довелося придумувати самій. Може, це й правильно. Принаймні, знаєш, що сам напартачив і більше нікого звинувачувати. Бувало й по-іншому. Скажімо, Оля Мостовенко радила розкачувати листкове тісто в цукровій пудрі, а не в борошні. Я так і зробила. В результаті шеф сказав їй: «Коржі - гівно». - Він не вибирав слів… - Перед зйомками нас про це попередили. Це ніби родзинка «Пекельної кухні». Але у порівнянні з Гордоном Рамзі, що веде подібну передачу в Америці, наш шеф – просто янгол. - Не хотілося матюкнутися йому у відповідь? - Особисто мені - ні. А дехто так і робив, не дивлячись на заборону. Найчастіше – переможець Юрій Кондратюк. - Чи були у суддів явні любимчики? - Можливо, трохи особливе ставлення було до Ольги Мостовенко, бо вона, щоб взяти участь у шоу, змушена була розрахуватись з роботи. У мене, на щастя, все було інакше. Спасибі за підтримку і моєму начальнику Григорію Никифоровичу Божку, і всьому колективу. - А посперечатися з членами журі можна було? - Сперечалися ті, хто був на всі сто переконаний у своїй правоті. Мені, наприклад, хотілося сказати, що не бачу ніякої різниці між шалотом і звичайною ріпчастою цибулею. І на вигляд, і на смак - такі самі. Але наші знавці стверджували, що шалот – це аристократична цибуля, ароматніша за ріпчасту і не заглушує тонкого смаку інших продуктів. - Залишалося тільки телефонувати рідним і скаржитися… - Нам наказали здати мобільні телефони. (Але в перший вечір я приховала телефон і змогла зателефонувати кому хотіла, а потім здала). Натомість встановили стаціонарний. Розмови, що велися по ньому, могли бути використані в передачах. Не хотілося, щоб про твої слабкості дізналася вся країна. І без того ми увесь час були під прицілом камер. Зняти мікрофони дозволяли тільки перед сном. - Тому дівчата так часто плакали? - Плакали від усього разом: від утоми, напруження, стресових ситуацій. Під час зйомок підйом був близько шостої. Потім – шалена круговерть. Не завжди знаходили час поснідати, хоч продукти, які кожен замовляв, уже лежали в холодильнику. Все доводилося робити в такому швидкому темпі, що забувалося елементарне. Я досі не можу зрозуміти, з якого дива порізала ковбасу для холодної закуски кружальцями. Дома завжди ріжу навскіс і дуже тонко. Ножі на кухні були дуже гострі. Поранилися буквально всі. - Чого ти найбільше боялася? - Що призначать номінувати когось із команди на вибуття. Я б цього не змогла зробити. Хіба що номінувала б себе. Слава Богу, цього не сталося. Певно, психологи, що працювали з кожним із нас, не рекомендували… - Про все, що не влаштовує, ви могли сказати у спеціальній кімнаті. Ти говорила? - Так. Це було після того, як оголосили, що маємо щодня після зйомок прати і прасувати свої кітелі самі. На це просто не вистачало ні сил, ні часу. Я й сказала. І нам знову почали видавати випрані і випрасувані. - Ти розмовляла то російською, то «по-займищанськи»… - На кастингу я говорила так, як у нашій місцевості. Судді сказали, щоб я так само розмовляла і на кухні. Я не стала. - Що змінилося на твоїй домашній кухні після того, як повернулася з «Пекельної…»? - Почала більше уваги приділяти соусам і приправам. - А чим балуєш родину влітку - в овочевий сезон? - Усі мої люблять страви з бобів, спаржевої квасолі. Смакують їм і кабачкові «човники». Це коли з розрізаного вздовж привареного кабачка виймається середина, а замість неї кладеться начинка з картоплі, грибів, цибулі. (Зверху полити майонезом, притрусити тертим сиром і запікати). З солодкого – торти, млинці. Намагаюся використовувати тільки натуральні продукти. Ковбаси, якщо й купую, то дуже рідко. - Не пробувала шукати роботу за фахом? Тепер же тебе точно візьмуть, і не тільки у Щорсі. - Може, й так. Але для цього треба кудись переїжджати. А я люблю свій будинок і дуже звикла до своєї малої батьківщини. До того ж, у Щорсі міняти роботу немає сенсу. Тут – в ресторані чи барі – більше, ніж 1000 гривень, я не отримуватиму. Стільки ж маю і на заправці. Але тут я відпрацюю добу, і на три – вільна. Це мене влаштовує, бо дома і город, і корова з поросям . - Нині оголошено новий кастинг на другий сезон «Пекельної кухні». Можливо, хтось із наших читачів захоче взяти у ньому участь. Що б ти їм порадила? - В першу чергу, бути витривалими. І стресостійкими, наполегливими. А головне – любити свою справу. Розмовляла Марія ІСАЧЕНКО Фото з архіву Світлани Куценко
Комментариев нет:
Отправить комментарий