Кожна людина має право жити так, як їй подобається. Хтось, будучи урбаністом, бачить себе лише в мегаполісі, підкоряючись шаленому темпу життя, вчуваючи мелодію у мірному гулі великого міста. А комусь більше до вподоби патріархальні села, що потопають у зелених садочках, і спів пташок. Хтось підкоряє собі складну техніку чи опановує технологію, а хтось отримує насолоду від простої селянської праці на землі. Саме про таких людей – дітей планети Земля – наша розповідь.
У Піщанці майже не залишилося корінних мешканців. Зате приїжджих людей з року в рік більшає. Хати купують кияни й запоріжці, чернігівці й мешканці інших міст. Чиста річка з тихим плесом, незаймані луки, грибні ліси мають притягальну силу, зачаровують. Віра Шевченко й Анатолій Гришко з дітьми Євгенією та Михайликом уже три весни зустріли в Піщанці. У Чернігові у них є квартира, але майже весь час родина мешкає в глухому селі. - Ми не бачимо себе в місті, - ділиться Віра, - ми знаходимо себе на природі. Хатина мало не розвалювалася, город заріс, але коли ми приїхали, то саме це місце нам дуже сподобалося. Тут ми вирішили застосувати знання, набуті в клубі органічного землеробства. Багато читали книг Курдюмова, Осинської, Зена Хольцера та інших учених, які закликають берегти матінку-природу користуватися лише натуральними продуктами, вирощеними без застосування хімії. Заперечуємо деякі ідеї Мітлайдера. Але головний принцип: не застосовувати ні лопати, ні сапи, лише плоскоріз. Коли сім’я придбала нежилу хату з усадьбою, що заросла бур’яном, сливами, самосіяними деревами, вирішили зберегти все, що можливо. Так посеред городу піднімається берізка. Вона тут ніби заважає, але рука не здіймається зрубати. Так само ставляться до старих яблунь – їх лікують. Першої осені дружно вручну косили бур’яни, встеляли ними город. Під цією травою зимували миші, ящірки, хробаки, які й розпушували землю. Город у Віри незвичайний. І не лише тому, що обробляється нетрадиційно для нашої місцевості. Тут поряд із звичайними картоплею і морквою, квасолею і огірками, соняшниками й перцем, селерою і пастернаком, помідорами й буряками можна побачити круті боки баклажанів, довгі вуса китайської спаржевої квасолі, завбільшки з вишню чорні ягоди пасльону, чумизу, огурдиню (плоди гібрида зберігаються до трьох років), різноманітні лікарські рослини і ще силу-силенну дивовижних представників рослинного світу. - Ми рибу й м’ясо не їмо, - ділиться Віра. – Споживаємо здебільшого те, що вирощуємо самі. Шукаємо відповідну літературу, передплачуємо газету «До землі з любов’ю», журнал «Моя чудова дача», спілкуємося (переважно взимку) з численними часниками клубу органічного землеробства. Поштовхом до радикальних змін не лише в житті, а й світосприйнятті стали серйозні проблеми зі здоров’ям. На першому плані – духовність. І, звичайно, ми є тим, що ми їмо. Екскурсію садом, квітниками, грядками проводила Віра. Небагатослівний Анатолій був поряд, але помітно, що він підтримує дружину. Женя (виявляється, що вона цьогоріч закінчила інститут і незабаром поїде на роботу в Чернігів) за фахом перекладачка, але на городі почувається, мов риба у воді. А пустунчик Михайлик з бісиками в чорних оченятах устигає скрізь: і маму обійняти, й показати, де стоїть вулик, і поколихати голівку велетенського соняшника. До речі, Михайлика Віра народжувала вдома без допомоги лікарів. Потім до 3 років і 8 місяців годувала груддю. Батьки категорично проти усіляких щеплень. Самі з літератури обізнані, як гартувати імунітет. Вегетаріанець Михайлик має вигляд цілком здорової і життєрадісної дитини. А ще Віра з Анатолієм мріють створити у Піщанці на клаптів своєї землі рай для власних дітей і онуків. Для гармонізації простору хочуть викопати ставок, щоб там і жабка кумкала, й інші мешканці водойм оселилися. Зараз сім’я тулиться у тісній старій-престарій хаті. У мріях – будівництво будинку. Спеціаліст уже ходив з маятником та рамкою, щоб допомогти правильно визначитися з місцем. За задумом подружжя, усе повинне бути в гармонії. Навіть грядку тут закладали неабияк, а за золотим перетинанням, щоб усі рослини зусібіч освітлювалися і провітрювалися. І про кожну росину Віра може розповісти багато цікавого. Приміром, амарант хвостатий – дуже красива рослина, яку господиня додає в салати й супи, із насіння можна пекти хліб, листя кладе, коли солить огірки й помідори. Амарант не має смаку, але це ціла комора вітамінів. Для тих, хто ще не зрозумів, про що йде мова, скажемо: це той самий щирець, із яким усі ми боремося на городах, хіба трохи окультурений. Двометровий полин і плямиста розторопша, майоран і ромашка – усе має незвичні розміри. Бо посаджене-посіяне з любов’ю. - Торік була посуха, - пригадує Віра, - а в нас усе росло. Бо вистачало вологи, земля не пересихала. Усе це – завдяки передовим технологіям. Найменше хотілося б, аби хтось із читачів подумав, що ця сім’я відступає від еволюції, робить крок назад. Анатолій – молодий пенсіонер, льотчик у відставці. Віра – економіст за фахом. І вони зовсім не відреклись від благ цивілізації. Оскільки кабельного Інтернету в Піщанці немає, а мобільний вмикається лише на горищі хати, Анатолій (його Віра з любов’ю називає «наш самоделкин») власноруч змайстрував антену, за допомогою якої Інтернет запрацює в будинку. Залишилося лиш установити. Не можна сказати, що їх спілкування обмежене лише родиною. Бо під час нашої розмови на подвір’я зайшла симпатична жіночка, як виявилося, - подруга сім’ї. Усі вони – і батьки, і діти, - дуже щирі й відкриті, коло їх інтересів широке й різноманітне. І головне, що їм ніколи не буває нудно чи не цікаво один з одним. А природа дарує наснагу для життя, наповнює його усіма кольорами веселки. Валентина ВОЛОКУШИНА Фото Андрія БЕЗБОРОДЬКА
У Піщанці майже не залишилося корінних мешканців. Зате приїжджих людей з року в рік більшає. Хати купують кияни й запоріжці, чернігівці й мешканці інших міст. Чиста річка з тихим плесом, незаймані луки, грибні ліси мають притягальну силу, зачаровують. Віра Шевченко й Анатолій Гришко з дітьми Євгенією та Михайликом уже три весни зустріли в Піщанці. У Чернігові у них є квартира, але майже весь час родина мешкає в глухому селі. - Ми не бачимо себе в місті, - ділиться Віра, - ми знаходимо себе на природі. Хатина мало не розвалювалася, город заріс, але коли ми приїхали, то саме це місце нам дуже сподобалося. Тут ми вирішили застосувати знання, набуті в клубі органічного землеробства. Багато читали книг Курдюмова, Осинської, Зена Хольцера та інших учених, які закликають берегти матінку-природу користуватися лише натуральними продуктами, вирощеними без застосування хімії. Заперечуємо деякі ідеї Мітлайдера. Але головний принцип: не застосовувати ні лопати, ні сапи, лише плоскоріз. Коли сім’я придбала нежилу хату з усадьбою, що заросла бур’яном, сливами, самосіяними деревами, вирішили зберегти все, що можливо. Так посеред городу піднімається берізка. Вона тут ніби заважає, але рука не здіймається зрубати. Так само ставляться до старих яблунь – їх лікують. Першої осені дружно вручну косили бур’яни, встеляли ними город. Під цією травою зимували миші, ящірки, хробаки, які й розпушували землю. Город у Віри незвичайний. І не лише тому, що обробляється нетрадиційно для нашої місцевості. Тут поряд із звичайними картоплею і морквою, квасолею і огірками, соняшниками й перцем, селерою і пастернаком, помідорами й буряками можна побачити круті боки баклажанів, довгі вуса китайської спаржевої квасолі, завбільшки з вишню чорні ягоди пасльону, чумизу, огурдиню (плоди гібрида зберігаються до трьох років), різноманітні лікарські рослини і ще силу-силенну дивовижних представників рослинного світу. - Ми рибу й м’ясо не їмо, - ділиться Віра. – Споживаємо здебільшого те, що вирощуємо самі. Шукаємо відповідну літературу, передплачуємо газету «До землі з любов’ю», журнал «Моя чудова дача», спілкуємося (переважно взимку) з численними часниками клубу органічного землеробства. Поштовхом до радикальних змін не лише в житті, а й світосприйнятті стали серйозні проблеми зі здоров’ям. На першому плані – духовність. І, звичайно, ми є тим, що ми їмо. Екскурсію садом, квітниками, грядками проводила Віра. Небагатослівний Анатолій був поряд, але помітно, що він підтримує дружину. Женя (виявляється, що вона цьогоріч закінчила інститут і незабаром поїде на роботу в Чернігів) за фахом перекладачка, але на городі почувається, мов риба у воді. А пустунчик Михайлик з бісиками в чорних оченятах устигає скрізь: і маму обійняти, й показати, де стоїть вулик, і поколихати голівку велетенського соняшника. До речі, Михайлика Віра народжувала вдома без допомоги лікарів. Потім до 3 років і 8 місяців годувала груддю. Батьки категорично проти усіляких щеплень. Самі з літератури обізнані, як гартувати імунітет. Вегетаріанець Михайлик має вигляд цілком здорової і життєрадісної дитини. А ще Віра з Анатолієм мріють створити у Піщанці на клаптів своєї землі рай для власних дітей і онуків. Для гармонізації простору хочуть викопати ставок, щоб там і жабка кумкала, й інші мешканці водойм оселилися. Зараз сім’я тулиться у тісній старій-престарій хаті. У мріях – будівництво будинку. Спеціаліст уже ходив з маятником та рамкою, щоб допомогти правильно визначитися з місцем. За задумом подружжя, усе повинне бути в гармонії. Навіть грядку тут закладали неабияк, а за золотим перетинанням, щоб усі рослини зусібіч освітлювалися і провітрювалися. І про кожну росину Віра може розповісти багато цікавого. Приміром, амарант хвостатий – дуже красива рослина, яку господиня додає в салати й супи, із насіння можна пекти хліб, листя кладе, коли солить огірки й помідори. Амарант не має смаку, але це ціла комора вітамінів. Для тих, хто ще не зрозумів, про що йде мова, скажемо: це той самий щирець, із яким усі ми боремося на городах, хіба трохи окультурений. Двометровий полин і плямиста розторопша, майоран і ромашка – усе має незвичні розміри. Бо посаджене-посіяне з любов’ю. - Торік була посуха, - пригадує Віра, - а в нас усе росло. Бо вистачало вологи, земля не пересихала. Усе це – завдяки передовим технологіям. Найменше хотілося б, аби хтось із читачів подумав, що ця сім’я відступає від еволюції, робить крок назад. Анатолій – молодий пенсіонер, льотчик у відставці. Віра – економіст за фахом. І вони зовсім не відреклись від благ цивілізації. Оскільки кабельного Інтернету в Піщанці немає, а мобільний вмикається лише на горищі хати, Анатолій (його Віра з любов’ю називає «наш самоделкин») власноруч змайстрував антену, за допомогою якої Інтернет запрацює в будинку. Залишилося лиш установити. Не можна сказати, що їх спілкування обмежене лише родиною. Бо під час нашої розмови на подвір’я зайшла симпатична жіночка, як виявилося, - подруга сім’ї. Усі вони – і батьки, і діти, - дуже щирі й відкриті, коло їх інтересів широке й різноманітне. І головне, що їм ніколи не буває нудно чи не цікаво один з одним. А природа дарує наснагу для життя, наповнює його усіма кольорами веселки. Валентина ВОЛОКУШИНА Фото Андрія БЕЗБОРОДЬКА
Комментариев нет:
Отправить комментарий