Журнали Серафими

 Ще й досі у деяких наших земляків можна знайти по запилених шафах або на закинутих горищах старовинні речі. За слушної нагоди вони перетворюються на цікавих свідків минулої епохи, здатних розповісти про життя сто чи й  двісті років тому. Достатньо лише приділити їм трошки уваги…

Одного разу до редакції «Променя» потрапила старезна підшивка журналу «Навколо світу»  за 1915-1917 роки. Це був щотижневий ілюстрований часопис мандрів, пригод, науки та літератури. Видавався він у Москві, редактором працював В.Попов, а головний журнальний офіс знаходився на вулиці Тверській,48. Туди навіть можна було зателефонувати за номером 5-39-39. Серед іншого власники цього друкованого органу заздалегідь попереджали, що «вірші для  публікації не приймаються й жодне листування з їх приводу не ведеться». Тобто поезія  не значилася поміж пріоритетів для видання.

Журнал надходив читачам  у форматі 23х32 сантиметри, тобто трохи більше за звичний тепер розмір аркуша А4. «Навколо світу» вважався партнером книговидавничого центру товариства І.Ситіна. 

У давньому Сновську була мінімум одна читачка журналу і звали її Серафима Олександрівна Акульшина. (Прізвище адресантки писали на пошті зверху першої сторінки. Номер будинку не вказувався, бо тут усі напевно й так знали, де вона живе).

Тож яким, кажучи по-сучасному, контентом приваблював читацьку авдиторію «Навколо  світу»? Особливо, якщо врахувати буремні події 1915-1917 років:  І-ша світова війна, мільйони жертв, економічний занепад, революція в Московському царстві й повалення династичної монархії Романових. 

Отже, публікувалися  дописи на мілітарну тематику. Повідомлення про бойові дії воюючих армій в повітрі – на літаках і дирижаблях. Згадувалися методи діяльності шпигунів, зокрема, як вони передають сигнали та інформацію – помахами вітряних млинів, поштовими голубами тощо. Динаміка боїв на території Африки між німецьким та французьким  контингентами.  Доволі скупо повідомлялося про розгром німцями під Ригою російських військ і їхній виступ. Значна увага присвячувалася так званому «польському питанню», адже на той час землі Польщі були розділені між Росією, Німеччиною та Австро-Угорщиною. У Москві мріяли розширити свої володіння далі на захід та південь, тож преса писала про Краків – «серце Польщі», публікувала твір польського письменника Г.Сенкевича «Легіони» і репродукції з галерей відомих майстрів  батального живопису Юзефа Брандта і Юліуша Коссака. З огляду на військовий стан доводилося писати й на соціальні теми, скажімо – пояснювати читачам, чому з продажу в магазинах зник цукор.

Поза тим «Навколо світу» залишався звичайним пізнавальним журналом. Дарував читачам оповіді про морські мандрівки до Антарктиди, вилов біля США акули довжиною майже 14 метрів. Лякав страшним землетрусом в італійському регіоні Абруццо, внаслідок якого загинуло до десяти тисяч людей.  Розважав фотографіями зі збору кедрових горіхів у горах Алтаю і японських підводних  плавців, здатних ножем зарізати акулу. Літературний напрямок на шпальтах видання підтримувався вибірковою публікацією розділів з популярного пригодницького твору англійського письменника Р.Хаггарда «Священна квітка». А ще – природничих  нарисів про С.Томпсона-шотландця, який жив у Канаді й приручав диких тварин (вовків, тхорів тощо). Згадувався й вельми екзотичний власник ферми з Америки К.Адамс, котрий примудрився  заприятелювати з величезними ведмедями породи грізлі й одного разу привів чотирьох таких звірів на прогулянку до міста Сан-Франциско. Цікаво виглядала тодішня фантастика, зокрема – оповідання «Полярна експедиція до руїн Парижу». Тобто вже тоді «обігрувалася» теорія глобального похолодання на планеті й кліматичних змін.

Окремий пласт журнальних статей складали різноманітні «цікавинки» з  різних куточків світу. Приміром, як виглядає вуличне життя в Дамаску (Сирія), де люди їздять і на верблюдах, і на трамваях.  Або що за 1913 рік  з південної Африки вивезли на продаж 220 тонн страусячого пір’я. У той же час в Єгипті існує дивна система права. Ось судять двох бедуїнів за використання незареєстрованих гвинтівок. Суддя карає обох штрафом, але першого – на 100 дрібних монет, а другого – на 50. Англієць, який спостерігав за процесом, спитав у судді: чому так? Той відповів: у першого ствол гвинтівки був довший… Також журнал інформував про дослідження науковців, які встановили: людські нігті ростуть зі швидкістю 3 міліметра на місяць, причому найшвидше – на великому  пальці, а найповільніше – на мізинці. Спеціально для допитливих і схильних до споглядання нічого неба читачів редакція друкували карти сузір’їв і поради астрономів – коли та в якій частині небосхилу найліпше видно планети Юпітер та Сатурн чи яскраві зірки.

«Навколо світу» активно торгував книжками, приймаючи передплату на твори Жюля Верна, Віктора Гюго, Біблію (коштувала 5 карбованців). Збірку з 12 книг Роберта Баден-Павела «Бой-скаут» (юний розвідник) пропонували за 14 карбованців.  Задовольнявся і попит на різного роду довідникову літературу – «Електротехніка» (ціна брошур – від 20 коп. до 1 крб. 50 коп.), «Бібліотека спорту і розваг» (про футбол – 40 коп.).

Звісна річ, у журналі значне місце відводилося рекламі. Її вартість сягала від 80 копійок до 1 карбованця за рядок.  Що пропонували тоді споживачам? Швацьку машинку фірми «Зінгер» за 25 карбованців (на 1-ій сторінці). Антисептичні пастилки французької фірми «Вальда» для розсмоктування у холодну пору року. (На  2-ій сторінці, 1 крб. за упаковку). Нахвалювали крем для пом’якшення шкіри «Сімон» з Парижу. Борне мило від Г.Юргенса – по 50  коп. за шматок вищого ґатунку. (Але попереджали – стережіться підробок). Широко пропагувався засіб від геморою виробництва хімлабораторії доктора Пеля з Санкт-Петербурга. (Супозиторії коштували 1 крб. 50  коп. за коробку). У цій сфері активно розвивав свій бізнес і виходець з України Д.Калениченко. Він створив у Москві «органотерапевтичну лабораторію» і з розмахом «впарював» тамтешнім жителям «витяжку з сіменних залоз».  Цей диво-препарат мав просто неймовірний спектр дії: рекомендувався при неврастенії, істерії, туберкульозі, імпотенції, безсонні, діабеті та деяких інших недугах. Виготовляли його за адресою: Козловський провулок, буд.148. Про сировину, що використовувалася для виробництва, можна лише здогадуватися. Хоча тоді знаходилося чимало людей, згодних віддати 3 крб. 50 коп. за флакон «витяжки».  З огляду на революційний період актуальним стало оголошення від торгового дому вдови Зіміна і С.Нікіфорова (в Москві): «Пропонуємо величезний вибір рушниць і револьверів. При купівлі мисливської зброї дозвіл не треба».

Передплатники «Навколо світу» вважалися перспективною цільовою групою і для оголошень про  надання освітніх послуг. Професор каліграфії А.Коссодо, який жив в Одесі по вулиці Дерибасівській, обіцяв за 15 уроків навчити гарно і швидко писати. Причому – навіть заочно! А спеціаліст з Києва А.Бобир вів окружні бухгалтерські курси. Хоча в журналі мала місце й суто комерційна реклама на кшталт – «Банкірський  дім В.Филипченко  і Ко» проводить  розіграш білетів державної позики…

Як бачимо,  людська натура зараз є майже тією ж, що й була тоді. І цікавлять усіх майже  однакові теми – як  сто років тому, так і нині. Телебачення, комп’ютеризація, інтернет, мобільний телефонний зв’язок та інші  «блага» цивілізації не здатні суттєво змінити людські вподобання. Попри час і побут усіма рухають  давно відомі мотиви: кохання і страх, азарт і пристрасть, заздрість і хворобливість, марнославство і схильність до збагачення. А в декого ще знаходиться місце в душі для героїзму, доброти, співчуття і жаги в пізнанні навколишнього світу. Завжди були ті, хто прагнув освіти, розвитку, мандрів, нових вражень і яскравих емоцій. А траплялися й ті, хто вбачає сенс життя в тихому сні після ситного обіду. 

Наостанок варто звернути увагу на те, що на нашій місцевості завжди знаходилися люди, які вміли цінувати друковане слово. Саме завдяки  їм і збереглася підшивка журналів «Навколо світу». Хоча її могли спалити в скрутний період громадянської чи ІІ-ої світової війни. Або викинути як «ворожий» мотлох в епоху «побудови комунізму». Проте спадок Серафими Акульшиної дійшов таки до нашого часу і через газету «Промінь» відкрив ще одну призабуту сторінку минулого життя.

Олег 

МІРОШНИЧЕНКО