Мабуть, у кожного місцевого мешканця знайдеться хоча б кілька добрих слів про річку Снов. Чи уявляє хоч хтось свою малу батьківщину без неї? Звісно, що ні. Пропонуємо читачам роздуми нашого земляка Є.О. Мудрицького про те, чим була і є нині Снов в його житті.
– У дитинстві я вчився плавати на так званому Сербиному болоті – це ставок, де згодом збудували гідропарк. А як вже умів добре триматися на воді, то все більше часу почав проводити з однолітками на річці. І вже у 14-річному віці батько довіряв мені моторовий човен, яким можна було помандрувати угору за течією, туди, де у Снов впадає Цата, де розкинулося мальовниче урочище Сомівня. Там на дні чимало ям, щедре рибальство приносило неймовірну насолоду, навіть здавалося б, звичайна природа виглядала якось по-особливому. Пропливаючи повз Коровний хутір, дивувався високому берегу зі сторічними дубами…
За останні п’ятдесят років Снов не дуже змінилася. Єдиний виняток – це коли будували автомобільний міст, то «випростали» русло. Через це річкове дно на тій ділянці нестабільне. Зникають старі ями, з’являються нові. На Перекопі ще в 70-ті роки по дну впоперек течії пролягав тин, закріплений камінням. Його можна було бачити під час пірнання. Неподалік була яма глибиною 12 метрів, але в 1973-му вони вже зменшилася до дев’яти. Її обслідував гість нашого міста, майстер підводного плавання, викладач Чернігівського педінституту Е.М. Ткач. Він був неперевершеним спеціалістом, міг пробути під водою до трьох хвилин. Хоча одного разу і вскочив у халепу. На гвоздиківському боці, між залізничним і понтонним мостами, рухаючись за рибою, він потрапив у куль від бредня. Добре, що ножа мав при собі й зміг звільнитися. Але на берег вибрався у страшному стані – задихаючись, з посинілою шкірою, в шматках сітки і водоростях. Хоча, правду кажучи, подібна небезпека не лякала деяких місцевих відчайдухів. Окремі наші земляки пірнали з суто практичною метою – діставали з-під води морені дуби, роблячи собі потім меблі або продаючи деревину до Чернігова на фабрику музичних інструментів. Але багато хто занурювався під воду і просто з цікавості, аби випробувати себе. Щоправда, глибина понад 5 метрів була такою собі межею, там вже відчувався тиск води на вуха. У наш час, як і колись, річкове дно доволі одноманітне. На повороті – білий пісок, після ями – водорості, де слабка течія – мулиста поверхня. Пару років тому я придбав ехолот й заради цікавості проїхався човном по річці. Перед залізничним мостом є яма в 11,4 м, у Займищі, за сотню метрів після дерев’яного мосту, дві ями по 5,5 м – немов воронки від вибуху, потім переміл і ще одна яма – метрів 8 – на повороті. А далі глибина річки влітку – 2,5 або 3 метри, ями ж є практично на кожному «коліні». На екрані ехолота зазвичай видно і рибу – як зграйки, так і ту, що тримається поодинці. Шкода, але рибні запаси Снові зусиллями браконьєрів електровудками та ультразвуком відверто збіднені. Того, що було колись, немає. Практично немає і раків, хоча вода у річці вже давно є чистою.
Однак попри все Снов назавжди залишиться в спогадах старшого покоління рідною річкою, такою, де колись не лише відпочивали й ловили рибу. Згадаймо, свого часу по ній навіть ходив флот маломірних суден, вапно перевозили баржами сюди аж із Новгород-Сіверського району. Звісна річ, все це вже просто історія. Але ж вона - напрочуд цікава й близька серцю кожному, хто працював на причалі біля понтонного мосту або просто спостерігав із берега, як навантажені судна упевнено рухалися до найближчого річкового повороту й поволі зникали у далечині…
– У дитинстві я вчився плавати на так званому Сербиному болоті – це ставок, де згодом збудували гідропарк. А як вже умів добре триматися на воді, то все більше часу почав проводити з однолітками на річці. І вже у 14-річному віці батько довіряв мені моторовий човен, яким можна було помандрувати угору за течією, туди, де у Снов впадає Цата, де розкинулося мальовниче урочище Сомівня. Там на дні чимало ям, щедре рибальство приносило неймовірну насолоду, навіть здавалося б, звичайна природа виглядала якось по-особливому. Пропливаючи повз Коровний хутір, дивувався високому берегу зі сторічними дубами…
За останні п’ятдесят років Снов не дуже змінилася. Єдиний виняток – це коли будували автомобільний міст, то «випростали» русло. Через це річкове дно на тій ділянці нестабільне. Зникають старі ями, з’являються нові. На Перекопі ще в 70-ті роки по дну впоперек течії пролягав тин, закріплений камінням. Його можна було бачити під час пірнання. Неподалік була яма глибиною 12 метрів, але в 1973-му вони вже зменшилася до дев’яти. Її обслідував гість нашого міста, майстер підводного плавання, викладач Чернігівського педінституту Е.М. Ткач. Він був неперевершеним спеціалістом, міг пробути під водою до трьох хвилин. Хоча одного разу і вскочив у халепу. На гвоздиківському боці, між залізничним і понтонним мостами, рухаючись за рибою, він потрапив у куль від бредня. Добре, що ножа мав при собі й зміг звільнитися. Але на берег вибрався у страшному стані – задихаючись, з посинілою шкірою, в шматках сітки і водоростях. Хоча, правду кажучи, подібна небезпека не лякала деяких місцевих відчайдухів. Окремі наші земляки пірнали з суто практичною метою – діставали з-під води морені дуби, роблячи собі потім меблі або продаючи деревину до Чернігова на фабрику музичних інструментів. Але багато хто занурювався під воду і просто з цікавості, аби випробувати себе. Щоправда, глибина понад 5 метрів була такою собі межею, там вже відчувався тиск води на вуха. У наш час, як і колись, річкове дно доволі одноманітне. На повороті – білий пісок, після ями – водорості, де слабка течія – мулиста поверхня. Пару років тому я придбав ехолот й заради цікавості проїхався човном по річці. Перед залізничним мостом є яма в 11,4 м, у Займищі, за сотню метрів після дерев’яного мосту, дві ями по 5,5 м – немов воронки від вибуху, потім переміл і ще одна яма – метрів 8 – на повороті. А далі глибина річки влітку – 2,5 або 3 метри, ями ж є практично на кожному «коліні». На екрані ехолота зазвичай видно і рибу – як зграйки, так і ту, що тримається поодинці. Шкода, але рибні запаси Снові зусиллями браконьєрів електровудками та ультразвуком відверто збіднені. Того, що було колись, немає. Практично немає і раків, хоча вода у річці вже давно є чистою.
Однак попри все Снов назавжди залишиться в спогадах старшого покоління рідною річкою, такою, де колись не лише відпочивали й ловили рибу. Згадаймо, свого часу по ній навіть ходив флот маломірних суден, вапно перевозили баржами сюди аж із Новгород-Сіверського району. Звісна річ, все це вже просто історія. Але ж вона - напрочуд цікава й близька серцю кожному, хто працював на причалі біля понтонного мосту або просто спостерігав із берега, як навантажені судна упевнено рухалися до найближчого річкового повороту й поволі зникали у далечині…
Комментариев нет:
Отправить комментарий