Людмила Маленок висаджує квіти на вулиці – «щоб у селі було красивіше»

- До нас зі Щорса швидка їде годину і 20 хвилин, - розказує Клюсівський сільський голова Тетяна Немировська. - Дороги неважні. Тут усього 170 мешканців. У минулому році померло 9.
- Покійників могло бути більше, якби не Наташа, - говорять з повагою про місцевого фельдшера Наталію Чернявську. Народилась тільки одна дитинка.


– Нікому народжувати, - зітхають сільчани. – Молодь роз’їхалась по заробітках. Заробити в селі можна продаючи власноруч вирощені овочі, молоко, а в сезон – на грибах та ягодах. По лисички зазвичай ходять у Росію. Через пункт пропуску – по п’ятницях, суботах та неділях. Прикордонники з таким товаром пропускають. І своїх, і росіян. Ті приносять в Клюси лисички здавати. Приймають по 25-27 гривень.
Ціна міняється. Її встановлює заготівельник. Клюсівчани, що хочуть отримати за свій нелегко здобутий трофей більше, везуть гриби в Щорс.
Зараз - у спеку - лисички напівсухі і легкі. За такі багато не вторгуєш. А у більш вологу погоду – коли щастило - спритні грибники набирали по 4 кілограми.
Ще один спосіб поповнити власний бюджет – здати земельні паї в оренду. Хто не встиг укласти договори зі «Щорсагростандартом», чухали потилиці, коли сусіди отримували свої 3 проценти від вартості паю. Це –майже 800 гривень на рік. Для більшості клюсівчан – великі гроші.
Тому зачувши, що Щорське вище професійне училище лісового господарства теж орендуватиме тут землю, масово несуть документи для укладення договорів.
Пошти в селі нема. Газети приходять із запізненням. А найгірша новина – закрили школу. Для дітей, можливо, й краще, бо навчатимуться в сучасній, Новоборовицькій. Але село без школи, як сирота.
Тут надзвичайно красива природа. Річка, зелені квітучі луки. Прекрасний відпочинок від міського галасу і суєти. Якби ближче до райцентру, більш-менш пристойні сільські хати вже давно розкупили б дачники. (Як скажімо, в Піщанці, де киян зараз більше, ніж місцевих мешканців). Втім, почин уже є і в Клюсах. Уродженець сусіднього російського села Новий Світ (зараз мешкає в Києві) Роман Тимошенко купив собі тут будинок. Облаштовує його.
Люди люблять свою маленьку батьківщину. Без зайвої патетики і без фальші. Кожному приїжджому неодмінно розкажуть про музей історії села, який розміщений в одному приміщенні з сільрадою. Не забудуть і про легендарну родину Максима Глазка, який з двома дочками і двома синами воював у партизанському з’єднанні Олексія Федорова. ( Старший син Іван був у з’єднанні командиром партизанського загону імені Щорса, загинув на Брянщині. Молодший Мишко – мінером. У 16 років був нагороджений орденом Леніна).
Люблять село не тільки ветерани, які прожили тут вік, а й молоді. Про це подумалось при розмові з Людмилою Маленок, обійстя якої з весни до осені потопає у квітах. Зараз цвітуть лілії і троянди. Жінка купує не такі вже й дешеві (з огляду на сільські статки) сорти і висаджує їх не десь «під прикриттям» - щоб бува не вкрали, а в палісаднику на вулиці. Каже: так у селі буде красивіше…

Марія Ісаченко
Фото автора