Його
найбільший трофей – сом вагою 61 кілограм, але рибу він не їсть. Єдиний виняток
– консервовані кільки в томатному соусі.
А почалося все з того, що шестирічного Василя Литвиненка дід
узяв з собою на Снов, під Займище, і він упіймав першу в своєму житті рибку.
Була це верховодка. І хоча відтоді
минуло вже майже шістдесят років, його життя й нині неначе прив’язане до
річки.
Щоправда, був під юну пору випадок, коли друзі спробували зробити Василя мисливцем. Вже
навіть дійшло до придбання рушниці й складання іспитів на право полювання. І
ось – відкриття першого сезону «по перу», серпневий вечір, табір на 102-му
кілометрі, лунка канонада після урочистого сигналу о шостій годині… Молодий
мисливець майже відразу «дістав» влучним
пострілом качку, яка летіла високо в небі. За удачу старші колеги
піднесли йому склянку горілки. Василь тоді поїхав з полювання додому першим…
Наступного дня друзі привезли йому долю
«зі спільної купи» - 18 качок. Але навіть такі принади полювання не переконали
нашого земляка й він однозначно вирішив: це – не моє. І з того часу присвятив
себе риболовлі. Причому зосередив увагу переважно на таких хижаках, як щука, сом і судак.
У 1971 році завдяки першому наставнику – Д.Семку – оволодів
спінінгом. (До того користувався, як і
всі, вудками-щуковками). Через п’ять років придбав гумового човна й гайнув з
ним на Десну. Розповідає: «Отам вже було! Риби – тьма, людей – майже
немає, здається, ніби річка належить
лише тобі. Однак така ідилія протривала
до 80-х років. Саме тоді з’явилися перші електровудники-браконьєри, й під
кінець радянської епохи рибні ресурси на
Десні зменшилися вдвічі…» Хоча річка Снов теж
колись була щедрою на улов. У 1986 році, звичайного серпневого дня,
Василь Литвиненко вийшов за околицю Щорса й рушив униз за течією, за старий
понтонний міст. Саме там після одного із закидів блешні підчепив величезну щуку
(як на нашу місцевість) – понад 12 кілограмів. Непогано вдавалося «щукувати» й
на Десні. «Якось у 1989-му повернувся із 43-денного відрядження до Кемеровської області.
Начальство дало мені день відгулу, і я
вирушив під Локнисте. Там, на затоці, протягом менш як години упіймав на
спінінг трьох щук – 6,8 кг, 7,2 кг і 6,3 кг. Ото було азарту й вражень! Стосовно
судака, то найбільше запам’яталася поїздка двадцятирічної давнини на Сейм. До
притоки Десни тоді масово зайшла ця риба, й поміж мого улову найбільший
екземпляр заважив більш як на дев’ять
кілограмів. Що цікаво – старожили кажуть, ніби «судакові гостини» у Сеймі
повторюються раз на два десятиліття. (Нині ж я ловлю цього хижака переважно
взимку, з криги, на Київському водосховищі. До Снові він потрапляє украй рідко. Так само, до речі, як і чехонь та
носач)».
Оповідь Василя Литвиненка була б неповною без згадки про
сома. Він – найрозумніший підводний мешканець і найбільший. Десна раніше була
багатою на таку рибу. Від повороту до
повороту річки могли стояти 7-8 цих
хижаків. І вічним питання для будь-якого
рибалки є: чим їх спокусити? «Аби не мій
наставник з Менського району, який усе життя рибалив на Придесенні, не
знав би я цього. У нас відбувся своєрідний
обмін: я його вчу ловити судака, а він мене – сома. Угода виявилася справді ефективною. Незабаром
мені вдалося опанувати ловитву на квок. Спочатку береться така снасть – гачок,
груз, повідець зі шнуром – все це йде під воду, а кінець закріплюється на
човні. В якості наживки використовується
грудка м’яса річкових ракушок. Надалі
треба рухатися попід берегом або там, де
на ямах чи біля корчів тримаються соми.
І в цей час слід ритмічно бити по воді спеціальним інструментом – квоком. Від нього йде
булькаючий звук, який чомусь приваблює
річкових велетнів. У принципі це – загадка
природи. Якось я упіймав декількох сомів, пропустив через зябра шнури
й закинув у річку. Вони потроху пересувалися
мілководдям, й мені спало на думку
перевірити їхню реакцію на квок. Зайшов
по коліна у воду, кілька разів вдарив інструментом по поверхні, й було видно,
як рибини, тільки-но почувши булькання,
дружно розвернулися в мій бік, а їхні вуса, які до того повільно ворушилися,
чітко зорієнтувалися на джерело звуку. Певно, така «акустика» щось для них таки
означає. Саме на квок я впіймав найбільшого сома в житті – вагою 61 кілограм. Сталося це на Десні, в урочищі
Яренове. Того літнього дня стояла спека. З берега на берег сновигав пором, яким
перевозили сіно. Розговорився я з мужиками, й вони сказали, що на ділянці переправи вони неодноразово бачили,
як полює величезний сомяра. Після бесіди
минуло трохи часу, й раптом моя снасть
(гачок №24, волосінь – 1,0) наче зачепилася за колоду. Почалося щось на кшталт
змагань з «перетягування каната». Рибина
двічі виводила мого гумового човна на середину Десни, але я вперто підгрібав до берега. Хвилин 15 тривало
змагання – хто кого замучить, але
врешті-решт трофей опинився на березі.
Доводилося мені ловити сомів і взимку. Щоправда, у таку пору
року вони менш активні, знайти їх складніше. Й цікава особливість: полюючи,
вони спочатку б’ють по здобичі хвостом. Як наслідок – більшість упійманих рибин чіплялися за гачок саме «хвостовою
частиною». А коли я витягав 43-кілограмового сома, то, добре – друзі були зі мною – оббивали краї лунки в кризі до
потрібного розміру».
Наприкінці «сом’ячої теми» Василь Литвиненко резюмує:
«Відколи років три тому браконьєри взяли на озброєння ультразвукові глушилки,
сомів у наших річках різко поменшало».
У чому ж секрет його рибацького щастя? Довго не міркуючи,
Василь Литвиненко відповів: «Мав я
хороших наставників. А ще – мені пощастило з
дружиною. Вона завжди лояльно ставилася до мого захоплення».
Виявляється, для того, аби мати успіх і бути
задоволеним, треба не так вже й багато. Хоча… «Може, Ви таємне слово
якесь знаєте чи прикметами користуєтеся?» -
запитую в нього. У відповідь же чую: «Та яке там слово… Хіба що прикмета дійсно є одна –
якщо вранці, виходячи на риболовлю,
зустрінеш на вулиці жінку, то ніколи не
йди на те місце, яке попередньо намітив. Бо нічого не впіймаєш».
Стосовно кулінарних уподобань Василя Литвиненка, то розмова
не склалася. Він чесно зізнався, що рибу… не любить. За винятком консервованих кільок у томатному соусі. І ще
інколи може на природі вранці випити трохи рибної юшки з казанка, причому –
обов’язково холодної.
Поза тим герой цієї оповіді чимало часу проводить у своїй
рибальській майстерні (є така кімната на другому поверсі хати). Блешні, мормишки , снасті – все йому вдається. Собі робить, знайомих виручає. Не так вже й давно один наш земляк,
що мешкає зараз на Київщині, замовив
йому квок. День роботи – і майстер
передав снасть до столиці автобусом. Вже того ж тижня замовник «відзвітував», виклавши в Інтернеті
фото сома довжиною 2 метри й 30 сантиметрів, упійманого на Дніпрі.
Виходить, легка рука у Василя Литвиненка. А рибальське щастя прихильне
не лише до нього, а й до оточуючих.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий