Випадкова зустріч одразу налаштувала на позитив: шукаючи на вулиці Молодіжній у Тихоновичах Надію Білоус, зазирнули до її сусідки й та почала щиро захоплюватися працьовитою жінкою:
- Усеньке життя пропрацювала на фермі й ніколи не пасла задніх, - розповідає випадкова зустрічна. – Про неї давно потрібно було написати в газеті. Скромна, привітна, працьовита.
І справді, назустріч до воріт вийшли симпатична жінка зі щирою усмішкою. Вони з чоловіком після вранішньої роботи удома зайнялися дровами. Калорійні, дубові, вони зігріватимуть зимової пори їх ошатний будинок. У світлиці на видному місці яскрава вишивка. Цікавлюся, коли Надія Іванівна усе встигає. Не приховує, що за маминої допомоги зацвіли ті квіти на полотні. Взагалі, матуся в її житті відіграла значну роль. Працювала на фермі телятницею. По закінченні восьми класів на ферму прийшла й Надійка. І досі доїть корів. Кілька років тому зібралася на заслужений відпочинок – доярки у п’ятдесят років ідуть на пенсію. А тут захвилювався голова свк «Райдуга» А.П. Ігнатенко: мовляв, а хто ж на фермі працюватиме? Дійсно, робочих рук у селі багато, а надійних людей мало.
- Коли я прийшла на ферму, - згадує Н.І. Білоус, - корів тримали в трьох сараях, доярок було багато. Самі вручну корми роздавали, самі за коровами й новонародженими телятами доглядали. Зараз у нас сучасний доїльний зал. Звичайно, полегшення в роботі, але встаємо о четвертій ранку, бо після п’ятої починаємо доїти. Тепер молока менше й корови йдуть у запуск, тож додому приходимо раніше. А влітку здебільшого опівночі.
Разом із нею корів доїть і її чоловік – Андрій Трихліб. Свій невеликий колектив вона називає дружним і працьовитим. Тетяна Степаненко, Тамара Авраменко і Віктор Кошіль разом із подружжям обслуговують 327 корів. Доїльні апарати включають Михайло Тебенко й Микола Коленченко. У січні очікують початку масових розтелень корів, а зараз яка вже в запуску, яка ще збирається, тож молока доять небагато. Нині дружний і працьовитий колектив на фермі. Раніше, бувало, то полаються, а то й поб’ються доярки. Зараз таких у них немає. Дружно працюють, дружно відпочивають. Головне, що у всіх тверезі голови й працьовиті руки. Навіть на свята у них солодкий стіл.
Попри зайнятість на роботі, подружжя має свої захоплення. Надія Іванівна щоліта чекає ягідного сезону. Тоді чи не весь свій вільний час проводить у лісі. Восени на зміну їй приходить Андрій Михайлович – він знатний грибник. А ще чоловік захоплюється читанням. На спинці дивана лежить стос нових книжок. Виявляється, їх тільки-но прислали на його замовлення. Він давній член «Клубу сімейного дозвілля». Тим часом Надія Іванівна активна учасниця художньої самодіяльності. Співала на сільській сцені у свята, торік із подругами згадали тих, хто нині на пенсії, а колись разом працювали на фермі. З Інтернету взяли гарні колядки, й вирушили селом від хати до хати. І з приходом Нового 2016 року на них знову чекають з колядками та щедрівками. Усі їх добрі починання підтримує завідуюча фермою Валентина Тебенко. А якщо весело живеться, то й легко працюється.
Хоча життя Надії Іванівни, певно, як у кожного, вишите червоними і чорними нитками. Згадуючи пройдений шлях, перш за все заговорила про синочка, який, відійшовши в інший світ, залишив матусі вічну тугу. І досі не може змиритися з такою втратою. Втім, старається не згадувати про нього на людях. Мовчки несе свій хрест, просить Всевишнього пом’янути синочка у Своєму Царстві. Другий син подарував їй двох чудових онуків, яким бабуся радіє.
Попри складну роботу, яка вимагає щоденної великої праці, вони з чоловіком тримають чимале господарство: у них корова й кінь, поросята й качки, кролі й кури. Допомагає з цим справитися невеличкий тракторець. Як у всіх – городи, сінокіс. А ще широке коло друзів. Бо коли живеш добротою, люди тягнуться, прагнуть спілкування. І для всіх у Надії Іванівни з Андрієм Михайловичем вистачає часу і любові. Варто зазирнути їм у вічі, й стає зрозумілим, що самотніми такі люди не бувають.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
- Усеньке життя пропрацювала на фермі й ніколи не пасла задніх, - розповідає випадкова зустрічна. – Про неї давно потрібно було написати в газеті. Скромна, привітна, працьовита.
І справді, назустріч до воріт вийшли симпатична жінка зі щирою усмішкою. Вони з чоловіком після вранішньої роботи удома зайнялися дровами. Калорійні, дубові, вони зігріватимуть зимової пори їх ошатний будинок. У світлиці на видному місці яскрава вишивка. Цікавлюся, коли Надія Іванівна усе встигає. Не приховує, що за маминої допомоги зацвіли ті квіти на полотні. Взагалі, матуся в її житті відіграла значну роль. Працювала на фермі телятницею. По закінченні восьми класів на ферму прийшла й Надійка. І досі доїть корів. Кілька років тому зібралася на заслужений відпочинок – доярки у п’ятдесят років ідуть на пенсію. А тут захвилювався голова свк «Райдуга» А.П. Ігнатенко: мовляв, а хто ж на фермі працюватиме? Дійсно, робочих рук у селі багато, а надійних людей мало.
Разом із нею корів доїть і її чоловік – Андрій Трихліб. Свій невеликий колектив вона називає дружним і працьовитим. Тетяна Степаненко, Тамара Авраменко і Віктор Кошіль разом із подружжям обслуговують 327 корів. Доїльні апарати включають Михайло Тебенко й Микола Коленченко. У січні очікують початку масових розтелень корів, а зараз яка вже в запуску, яка ще збирається, тож молока доять небагато. Нині дружний і працьовитий колектив на фермі. Раніше, бувало, то полаються, а то й поб’ються доярки. Зараз таких у них немає. Дружно працюють, дружно відпочивають. Головне, що у всіх тверезі голови й працьовиті руки. Навіть на свята у них солодкий стіл.
Попри зайнятість на роботі, подружжя має свої захоплення. Надія Іванівна щоліта чекає ягідного сезону. Тоді чи не весь свій вільний час проводить у лісі. Восени на зміну їй приходить Андрій Михайлович – він знатний грибник. А ще чоловік захоплюється читанням. На спинці дивана лежить стос нових книжок. Виявляється, їх тільки-но прислали на його замовлення. Він давній член «Клубу сімейного дозвілля». Тим часом Надія Іванівна активна учасниця художньої самодіяльності. Співала на сільській сцені у свята, торік із подругами згадали тих, хто нині на пенсії, а колись разом працювали на фермі. З Інтернету взяли гарні колядки, й вирушили селом від хати до хати. І з приходом Нового 2016 року на них знову чекають з колядками та щедрівками. Усі їх добрі починання підтримує завідуюча фермою Валентина Тебенко. А якщо весело живеться, то й легко працюється.
Хоча життя Надії Іванівни, певно, як у кожного, вишите червоними і чорними нитками. Згадуючи пройдений шлях, перш за все заговорила про синочка, який, відійшовши в інший світ, залишив матусі вічну тугу. І досі не може змиритися з такою втратою. Втім, старається не згадувати про нього на людях. Мовчки несе свій хрест, просить Всевишнього пом’янути синочка у Своєму Царстві. Другий син подарував їй двох чудових онуків, яким бабуся радіє.
Попри складну роботу, яка вимагає щоденної великої праці, вони з чоловіком тримають чимале господарство: у них корова й кінь, поросята й качки, кролі й кури. Допомагає з цим справитися невеличкий тракторець. Як у всіх – городи, сінокіс. А ще широке коло друзів. Бо коли живеш добротою, люди тягнуться, прагнуть спілкування. І для всіх у Надії Іванівни з Андрієм Михайловичем вистачає часу і любові. Варто зазирнути їм у вічі, й стає зрозумілим, що самотніми такі люди не бувають.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий