Щороку уже багато літ і осеней до Старих Борович із далекої Буковини приїжджає наш земляк – знаний журналіст, письменник і видавець Микола Максимець.
Ось і зараз він перебуває на малій батьківщині, радує своєю увагою і турботою стареньку матусю. А ще принагідно заходить до колег у редакцію районки, у якій робив свої перші самостійні журналістські кроки, стверджувався як фахівець, спілкується з давніми друзями-приятелями ще зі шкільної пори. А нещодавно відбулася ще одна знакова подія за участю Миколи Миколайовича – презентація у стінах районної бібліотеки його книжки «На сторожі білого птаха», яка цього літа побачила світ. Треба сказати, бібліотечні працівники району, а саме вони переважали серед учасників цієї зустрічі, давно чекали знайомства із письменником-земляком. Адже його попередні твори вони читали із цікавістю і задоволенням.
- Ми слідкуємо за творчістю нашого земляка, відкрила зібрання директор централізованої бібліотечної системи Ніна Мокросноп. – Нова книга Миколи Максимця - це не просто зібрані публікації. У кожному творі часточка душі автора. Цією книгою людина повернулася на свою малу батьківщину. Неабиякий інтерес у читацького загалу викликала й видана кілька років тому повість «Таємниця гори діда Лева».
Саме з розповіді про історію народження автобіографічної книги гість розпочав свій виступ. Згадав роки роботи в Щорській районній газеті. Потім доля занесла його на Буковину. А відомо, що на відстані все сприймається гостріше, гострішою була й туга за рідними краями. Микола Миколайович не заперечує, що, живи він ближче, можливо, й не народився б такий щемний спогад про власне дитинство. Доречно буде нагадати читачеві, що дехто з критиків порівнює «Таємницю гори діда Лева» із Довженковою «Зачарованою Десною». І вже, напевне, можна стверджувати, що ніхто так натхненно не оспівував милу серцю маленьку річечку Снов.
- До цього мене спонукали земляки, а коли прочитали в «Промені» перші розділи, то й наполягали та підганяли, аби я швидше дописував повість, - пригадує Микола Максимець. – Просили друзі, які живуть далеко від рідного села. Скажу відверто, писалося непросто, бо мав дивитися на світ очима маленького хлопчика. Змальовував рідні місця, пригадував їх назви, які нинішнім поколінням уже забуваються. Дуже втішений тим, що книжка припала до серця моїм читачам і землякам.
Автор зачитує найбільш хвилюючі на його погляд моменти повісті й завершує:
- Річечка Снов артерією проходить через наші долі.
Нелегко, за зізнанням автора, створювалася і книга «На сторожі білого птаха». Надто довго збирав старі статті, думав, чим з’єднати різні між собою твори. Врешті виникла ідея вибудувати все навколо такої видатної постаті, якою був Іван Миколайчук. Так з’явився лелека, котрий об’єднує й оберігає людей: «Якби моя воля, я б вишив золотими нитками нашого лелеку на Прапорі України. Хай би нагадував співвітчизникам на всіх континентах, що їх зачекалась Батьківщина – не зла мачуха, а доброзичлива, любляча мати, яка виглядає з далеких доріг своїх роз’єднаних діток». Саме ця книга об’єднала дослідженнями, статтями й оповідями автора далеку малу батьківщину - Сіверську землю з Буковиною. Бо здаля все видно інакше – рідне і село, і наша Чернігівщина.
Дорослі сини просили Миколу Миколайовича розповісти про родовід. У задумах автора був розділ на 5-6 сторінок, але вийшло 45 сторінок із родовим деревом та ще світлини з рідними обличчями. Кожного з присутніх зачепили проникливі слова немолодого автора: «Старі люди йдуть, відмирають. І вас усіх прошу – візьміть зошита й понаписуйте в ньому все, що ви знаєте про свій рід».
«Видавничий дім «Букрек» видав частину книжок із серії «Українські народні казки», які збирав, записував упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. Ця унікальна робота тривала упродовж 36 років. Останні два томи – 39-й та 40-й – це казки, легенди, народні оповідання, спогади очевидців, демонологічні розповіді, зібрані на Чернігівщині. Загалом видавництво випускає до сотні назв книжок. Великий резонанс мав тритомник «Від депортації до депортації». Подарунком рідній школі став альманах «Літературна скарбничка», у якому вміщені вірші та прозові твори учнів Новоборовицької школи. Микола Максимець готовий продовжити співпрацю з творчим колективом, підтримати обдаровану юнь.
Приємними спогадами про роки праці й проживання на Буковині, про спільних із М.М. Максимцем знайомих поділилася завсідниця бібліотеки Г.В. Симан. Вдячний долі, яка звела з Миколою Миколайовичем, самобутній місцевий письменник М.М. Бурдюг. Адже саме з його допомогою та за активного сприяння Микола Микитович зміг видати свою першу книгу «Спогади оперативника».
- Зворушений подарунком, читаю «На сторожі білого птаха» з великим задоволенням, - ділиться враженнями М.М. Бурдюг. – А останній розділ книги надихнув мене на дослідження власного родоводу. Тож візьмуся за роботу й напишу про Бурдюгів.
Від усієї сім’ї привітала дядька з виходом нової книги племінниця М.М. Максимця Ліля і щиро подякувала за дослідження родоводу.
Староборовицьку сільську громаду представляла на зібрані її очільник Ніна Моцар. І почала свій виступ вона із знакового епізоду в автобіографічній повісті «Таємниця гори діда Лева»: певно, саме коли блискавка влучила в малого Сашка Стріху, головного героя твору, у нього зародився талант до красного письменства.
- Бо, проводячи день за днем на березі річки, - розмірковує Ніна Василівна, - ми не бачимо того, що підмітив письменник. На жаль, вимирає таке цікаве й самобутнє село як Старі Боровичі. У кожного з нас свій недосліджений родовід, своя ненаписана книга. Поки живуть літні люди, потрібно збирати історію села. Моя щира вдячність Миколі Максимцю від усіх мешканців Старих Борович.
- Знаю, - зізнався Микола Миколайович, - що Ніна Василівна пише історію нашого села. А я її надрукує безкоштовно. Намагаюся хоча б здаля трохи допомагати Старим Боровичам.
Потім за чашкою чаю ще довго точилися задушевні розмови. Кожному з присутніх було що пригадати. Найпотаємніші куточки душі, далекі й давні спогади сколихнула прочитана книга – просто й по житейськи мудра.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий