Про Ганну
Миколаївну Рубан (Дрозд) у «Промені» колись писалося й розповідалося, але
чомусь знову, у пору довгих ранніх сутінок, падолисту й тривожних вістей,
надумалося показати, як вона знаходить собі розраду, жене геть сумні думки і
навіть тоді, коли над головою летять шахеди, духом не падає.
У ці похмурі гнітючі листопадові
дні зовсім інша атмосфера панує у нашій
районній лікарні (гендиректор Ірина Якубовська). Навіть не дивлячись на
запрограмований режим, всю протокольну систему надання медичних послуг, тут скрізь все, наче своє,
рідне, довірливе. Адже пацієнти і лікарі знають одне одного не лише по офіціозу, а у більшості випадків
роками, як жителі однієї громади, як добрі знайомі. І лікарняні палати, всі
надвірні будівлі, чимала територія з розбитими клумбами, завжди чисто виметеними
доріжками, хвойним чудодійним лісом навколо – все, як елементи позитиву у
процесі отримання тих результатів, за якими люди сюди йдуть.
Михайло Мелащенко народився і постійно проживає в своєму рідному селі Кучинівка, яке дуже любить. А односельці в свою чергу люблять і поважають його за жертовність і готовність прийти на допомогу кожному, хто її потребує.
Розповіді про ганебні, обурливі випадки актів вандалізму на міському кладовищі й на Алеї Героїв, що у самісінькому центрі Сновська, неодноразово звучали на шпальтах нашої районки.
Про навантаження, які в пік осені і загострення сезонних хвороб несуть наші сімейні лікарі і всі медичні працівники, годі й казати. Ці навантаження – великі, відповідальні й майже безкінечні.
Саме залізниця, а не хутір Коржівка, поклала початок історії нашого
міста і його розвитку. Не зважаючи на важкі часи, бажаємо триматись,
розвиватись і миру нашій країні.
З історії сімей залізничників
На нашій сторінці вже неодноразово публікувались матеріали про сім’ї залізничників, які були одними з перших, хто приїхав на роботу до Сновського депо та інших підприємств залізничного вузла, який називався станція Сновська.
Минула 81 річниця з часу звільнення України від фашистської окупації. Проте, підвалини для переможного звільнення України були закладені роком раніше – під час битви за форсування р. Дніпро. Чотири місяці, з вересня по грудень 1943 року, відбувалась військова кампанія СРСР проти Вермахту. У боях було задіяно близько 4000000 людей з обох боків. Лінія фронту становила майже півтори тисячі кілометрів. Ця битва була однією з наймасштабніших і найкривавіших воєнних операцій світової історії. За офіційною статистикою «совєтської історії» втрати становили 417 тисяч, німецькі військові історики озвучили цифру втрат з боку РСЧА 800 тисяч, за оцінками деяких істориків кількість втрат може становити більше мільйона загиблих. Результатом операції стало остаточне звільнення Лівобережної України, захоплення декількох плацдармів на правому березі та відвойовано Київ. Поразка Вермахту була повною і подальше просування військ РСЧА до західних кордонів СРСР було питанням часу.
