Час не зітре в пам’яті спогади про подвиг чорнобильців

26 квітня з нагоди 32-ї річниці аварії на ЧАЕС у Сновську біля пам’ятного знаку ліквідаторам відбувся мітинг-реквієм, підготовлений Сновським будинком культури. Під час нього урочисто відкрили стелли з іменами всіх учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, які були мобілізовані з нашого району. Це 301 чоловік, з яких 120 вже нема серед нас. Наразі ж на Сновщині проживає 265 постраждалих від техногенної катастрофи, в тому числі 159 ліквідаторів І, ІІ та ІІІ категорій.

Вшанували пам’ять Великого Кобзаря

9 березня біля пам’ятного знака Великому Кобзареві відбулося покладання квітів. В урочистій церемонії вшанування українського філософа, діяча  і патріота взяли участь перші особи району і ОТГ, представники громадськості.

Злива пам’яті душу бентежить

Прикладом найстрашнішого нацистського злочину Другої світової війни можна назвати повне знищення міста Корюківка та близько 7 тисяч його населення.

Пам’ять, якій не буде кінця...

Все далі й далі від нас події тієї далекої неоголошеної війни. Змінюється час, змінюється й ставлення до подій тих років, але пам’ять бійців та їхніх матерів, рідних, близьких і досі ятрять їхні рани.

Чиї ми діти? Яким є наш народ?

Восени „Промінь” опублікував матеріал О.Є. Крумкача, присвячений пам’яті письменника О.О. Смоляка, уродженця нашої місцевості, який помер у жовтні цього року. Окрім літературної діяльності, наш земляк займався і краєзнавчими дослідженнями, цікавився історією рідного краю, зокрема – села Займище. Серед іншого він доволі непогано вивчив свій родовід. Сьогодні ми пропонуємо результати його роботи.

Коли є про що сказати

Цього тижня О.Є. Крумкач приніс сумну звістку: 16 жовтня помер наш земляк, уродженець Займища О.О. Смоляк. Він є одним із тих займищан, які своєю творчістю і талантом прославили рідний край.

Ця пам`ять дійсно не сивіє

У четвер у районі відзначили День партизанської слави. Розпочалися заходи у Єліному.

Шана минулому

21 вересня відбувся мітинг з нагоди відзначення 73-ї річниці вигнання з Чернігівщини та Сновського району нацистських окупантів та Дня партизанської слави. Участь у заході взяв голова райдержадміністрації Валерій Радібеда та голова райради Павло Мірошниченко, їх заступники, міський голова Олександр Медведьов, депутати, керівники і працівники установ, ветеранської організації, громадськість та учнівська молодь.

22 червня у Сновську керівники району та міста разом із представниками ветеранської організації та громадськості вшанували пам`ять наших земляків, які загинули у 1941-45 роках під час війни з Німеччиною.

Фото
Леоніда ШЛОМИ

Чорнобиль – незагоєна рана

Чорний день 26 квітня 1986 року. Саме тоді сталася найбільша трагедія не тільки  України, а й усього людства – вибух на  Чорнобильській АЕС. Суничненська сільська рада разом з бібліотекою організувала зустріч з односельцями, які захистили країну від атомного лиха: Володимиром Слєпцовим та Юрієм Мельником.  Їх вітали поетичними рядками діти, линула пісня Тараса Петриненка „Чорнобильська зона”.

Що очі бачили – той спогад назавжди

Концерт-реквієм, організований у районному Будинку культури з нагоди Дня пам’яті Небесної сотні, зворушливо нагадав про той період, який пережила Україна два роки тому.
Тоді українці

Соборність – означає єдність

Минулої п’ятниці група представників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на чолі з в.о. голови РДА В.Радібедою, головою райради П.Мірошниченком та міським головою О.Медведьовим побували в гімназії на тематичному зібранні з нагоди Дня соборності України. Також потім в районному Будинку культури відбулися офіційні урочистості з нагоди державного свята і концерт.

Відлуння пам`яті

Після того, як відгриміла канонада останніх боїв Другої світової, уже встигло  вирости майже три нові покоління. Теперішні школярі дивляться на тогочасні історичні події як на щось далеке й мало збагненне. Тим паче, що відтоді вже неодноразово переоцінювали й змінювали акценти, змінився й нинішній світ. Але залишилося головне  - гордість нащадків за подвиг дідів і прадідів, які дорогою ціною змогли відстояти мир на землі.

Учасників боїв серед живих уже залишилося дуже мало. Але ще живуть їх діти, котрі майже не пам’ятають, а дехто й не знав своїх батьків. Сонячний вересневий день подарував мені несподівану зустріч із літньою людиною, яка досі хоче втілити свою дитячу мрію – знайти могилу батька, котрий 23 березня 1942 року зустрів свою геройську смерть у дрімучих єлінських лісах.
Помічник обласного прокурора Чернігівської облпрокуратури Юліан Францевич Сенкевич 20 серпня 1941 року добровольцем записався до партизанського загону. Дружина з сином разом із сім’ями інших організаторів та керівників партизанського руху були евакуйовані до м. Орськ Чкаловської області, тож зв’язку народний месник із родиною на Великій землі не мав. Синочок Вадим був тоді лише кількох місяців від роду. Тож з роками про батька він дізнався з маминих розповідей, скупих документів та спогадів бойових побратимів.
«Був у нас боєць Юлій Сенкевич, скромний, тихий і, відверто зізнатися, усі ми його вважали боягузом. У цій сутичці він умудрився пристрелити трьох німців. Що з людиною сталося! Він плескав по плечу Артозєєва (партизан, Герой Радянського Союзу – авт.)… А увечері, коли всі танцювали й співали біля багаття, Сенкевич ретельно чистив свою рушницю». Це цитата з книги командира партизанського з’єднання двічі Героя Радянського Союзу генерала О.Ф. Федорова «Підпільний обком діє». У щоденнику М.М. Попудренка також ішлося, що прізвище Сенкевича було в списках  перших тридцяти партизанів, представлених до високих урядових нагород. Згодом до інших нагород у травні 1945 року приєднався і орден Вітчизняної війни (посмертно).
 Поступово з роками бажання сина вклонитися могилі батька, котрий героїчно боровся і загинув як герой, переросло у мету життя. Вадим Юліанович знав про батька з розповідей мами. Потім спілкування із бойовими побратимами тата переконало його в тому, що Ю.Ф. Сенкевич  був людиною неординарною і, головне, справжнім патріотом Батьківщини. Про це при зустрічах розповідав О.Ф. Федоров – він по війні опікувався родиною загиблого партизана.
… У двадцятих числах 1942 року фашисти розпочали каральну операцію проти партизанів. Саме тоді поліг смертю хоробрих Юліан Сенкевич. Федоров посмертно представив його до урядової нагороди. Тоді точилися важкі бої, тож ховали полеглих похапцем. Мати Вадима Юліановича пригадувала, що його батька нібито поховали у Холмах. Але пошуки у всіх однойменних населених пунктах та не дуже віддалених від єлінських лісів територіях нічого не дали. Згодом до рук пошуковців потрапила табличка: «Вічна слава героям, полеглим у боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини! Тут поховані партизани, які полягли в боях з німецьким окупантами смертю хоробрих 23 березня 1942 року…» Серед десяти прізвищ – найрідніше: Сенкевич Юліан.
І знову пошуки, які нічого  не дали. У Тихоновичах і Єліному є багато безіменних могил. За списками прах Ю.Ф. Сенкевича мав бути в єлінській братській могилі, але перевірка спростувала ці відомості. Наприкінці сорокових років минулого століття з різних місць з-під Безуглівки, Єліного тощо звезли й захоронили в братських могилах багатьох загиблих партизанів. Сенкевича серед них не було. Не виключено, що його разом з іншими месниками з урочища Протябського, що між Єліним і російським Хоромним, перевезли й перепоховали в російському містечку Климове ( там, до речі, покояться останки  Героя Радянського Союзу партизана І.М. Глазка із наших Клюсів). Прізвище Сенкевич зустрічається ще в деяких документах про поховання партизанів у лісах під Тихоновичами чи Єліним. Але поки що не віднайдено жодних офіційних документів. Науковий співробітник музею партизанського руху Денис Дрозд веде величезну пошукову роботу,   одним із напрямків якої - встановлення місць невідомих поховань та імен загиблих героїв. Із В.Ю. Сенкевичем у них тісний зв’язок. Вони координують свої дії, піднімають архівні пласти, ведуть пошук невідомих могил. У Москві, де мешкає Вадим Юліанович, зробили запит до архіву Центрального штабу партизанського руху. Денис Дроз тримає зв’язок і з архівом у Києві,  у їх планах зробити запит до сусідньої Білорусії. Тобто пошук іде у всіх напрямках.  
Минулого вересня В.Ю. Сенкевич разом із дружиною приїжджав на святкування Дня партизанської слави, брав участь в урочистостях у Єліному та Лісограді. Як із давніми друзями зустрічався із співробітниками музею Денисом Дроздом і Валентиною Спасик. Саме з Валентиною Василівною Вадим Юліанович із сім’єю особливо тісно спілкується, бо Спасики й Сенкевичі стали давніми друзями. Їх об’єднала спільна справа, спільна пам’ять. Бо доки не встановлені імена й місця поховання героїв, що полягли на війні, рано говорити про закінчення цієї війни.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора та
Олександра Крумкача

МІСЦЯМИ партизанської звитяги

Це – наша історія!

Пам’ять про них житиме завжди

Наша Жовідська школа

Стоїть засмучена, немов самотня мати,
Очима-вікнами вдивляється у світ.
Усе минулося, але в куточках пам’яті
Та скринька спогадів і досі мерехтить.
У пам’яті – веселий Перший дзвоник,
І радісна сльозинка випускного дня,
І дітвора збігається до школи
Стежинками-доріжками,
А хтось – і навмання.
І мріється: «А може все повернеться?
Уроків тиша, шелест сторінок,
І гамір на перервах,
І дзенькіт скла розбитого,
І першовересневий радісний
дзвінок…»
Світлана ЦВЄТКОВА, вчитель

Пам'ять про нього житиме завжди

У реаліях нашого сьогодення не дуже часто можна зустріти людину, яка б протягом кількох десятиліть незмінно була б відданою своїм ідеям і рідній країні. А ще – не лише словом, а й вчинком повсякчас доводила вірність обраному шляху. Таким був П.Д.Семененко. Усі, хто знав і поважав Павла Дмитровича, 10 вересня з неймовірним смутком у серцях сприйняли звістку про його смерть…

Герої не вмирають

У понеділок голова райдержадміністрації П.Л. Мірошниченко, голова райради І.Г. Орда і представники райвійськкомату побували в Займищі, де провідали родину загиблого торік під Донецьким аеропортом танкіста Юрія Костюченка.

«Гірко бути ветераном», – перша фраза, яку я почула, переступивши поріг оселі 90-річного Якова Песенка

Чоловік із травня 1944 року і до травня 1945 року подолав шлях від Новозибкова Брянської області* і до Берліна. Був поранений. Втратив здоров’я: через те, що, окрім шинелей і якихось тілогрійок, у них не було одягу, а треба було постійно йти у наступ і в мороз, і в дощ. Застудив легені. Тепер це дається взнаки. Має багато нагород.