Людмилу Миколаївну Щербину й Ольгу Олексіївну Петрик у Кучинівці вважають вчительками від Бога. Зустрічаючись з ними сотні, якщо не тисячі разів, розмовляючи ніби про все на світі, бачучи у найрізноманітніших ситуаціях, все одно щоразу відкривають у них щось нове, невідоме, те, що раніше не помічали, що було десь на глибині. Передовсім, це любов, з якою продовжують жити поза школою, на пенсії, яку невтомно дарують усім, з ким поруч. У Людмили Миколаївни шарм, красу душі наслідує дружна сім`я: чоловік, три доньки, четверо онуків. Вони вже тепер її гордість, наснага й великі помічники. Маються на увазі не лише великий город, корова й інше чимале хазяйство, цілі оази квітів, на що треба витрачати багато часу і зусиль, а ще щось більше, значиміше, без якого всього б переліченого не було, або виглядало б інакше, приземленіше, буденніше.