Про Ганну
Миколаївну Рубан (Дрозд) у «Промені» колись писалося й розповідалося, але
чомусь знову, у пору довгих ранніх сутінок, падолисту й тривожних вістей,
надумалося показати, як вона знаходить собі розраду, жене геть сумні думки і
навіть тоді, коли над головою летять шахеди, духом не падає.
– Мене
рятують квіти, їхня світла аура, їхні кольори: червоний – любов, рожевий –
ніжність, а жовтий – щастя. Обожнюю їх і плекаю, як дітей, зізнається Ганна
Миколаївна, торкаючись очима й руками тендітних пелюсток, зелених стебел. – У
теплиці вони такі живі й соковиті, наповнені гармонією й сонцем. І для мене є
тими антидепресантами, які рятують.
Споглядала цю
картину єднання моєї чарівної землячки з природою і розуміла: з такими
оптимістками, залюбленими у цей світ жінками, ми поборемо і розпач, і біль, і
нинішню страшну війну.
Олена Компанець
Комментариев нет:
Отправить комментарий