І пісня «Сиреневый туман»...

Щоразу, коли зустрічаю цього літнього чоловіка із юначою статурою, на думку спадає, як по-різному у кожного складається доля. З молоду були такі можливості. Молоді, завзяті жителі Займища створили вокально-інструментальну групу «Козаченьки»: гітара  Леонід Смоляк, соло-гітара Анатолій Дорошенко, труба Микола Ефіменко, соліст-ударник Леонід Рибальченко, гітара-бас Микола Жейко. Півроку самі робили музичні інструменти.

Життя, що складається із втрат

Щоразу упродовж десятиріч, приїжджаючи у справах до свк «Райдуга», на тихоновицькій фермі зустрічала спеціаліста в галузі тваринництва Т.І. Білоус. Зоотехнік і технік штучного запліднення корів, завідуюча фермою – важко назвати спеціальність, якою не володіла б Тетяна Іванівна. Щоразу отримували у неї повну інформацію. Стосунки обмежувалися діловими. І лише одного разу застала її знервованою: виявляється, що вона поспішає до сина на побачення – у в’язницю. З-під вій бризнуло невимовним материнським болем. Ми не посміли вдаватися до подробиць, не посміли затримувати…

Сильна жінка

У шкільні роки педагоги й учні дружно сходилися на тому, що попереду у Валентини (у перекладі з грецької означає сильна жінка) незвичне майбутнє.

Якщо віриш у рибацьку удачу

З роками все більше переконуюся, як людина непосвячена, що рибалки – то особлива каста. Вони одразу пізнають одне одного, а коли пізнають, то розмови точаться невпинно. Й у сім’ї нічого не залишається, як прийняти захоплення. Одна моя знайома жартує, що за кошти, витрачені на риболовецьке приладдя, можна було б щодня ласувати червоною рибою. Так це чи інакше, ніхто не перевіряв, але достеменно відомо, що задоволення це не з дешевих. Зате яке задоволення!

Хто кому більше до вподоби

Якось у автобусі випадково довелося почути розмову двох доволі літніх жінок. Мова йшла про фільм, у якому двоє вірних друзів (до речі, повна протилежність один одному) постійно виручали один одного з якоїсь халепи. Перший був типовим білим комірцем, інтелігентом з енциклопедичними знаннями, а другий – брутальний мачо з рельєфними м’язами і постійним бажанням почухати кулаки. Бабусі захоплено обговорювали пригоди друзів, причому в кожної з них були свої симпатії. Як гідно вийшов із делікатної ситуації один. Зате інший силою відстояв справедливість.

Волошки, мов у полі...

Буває таке, що, провчившись у школі багато років, люди не помічали одне одного. Ходили одними стежками, сиділи в одних аудиторіях, навіть мали спільних друзів. А під час підготовки одного концерту, коли виникла необхідність створення дуету, ці двоє глянули одне одному в очі. Його чорні й жагучі потонули в її волошкових. Цю мить уловили лише вони. Можливо, тому, що між ними пролетіла якась невловима блискавка, так гармонійно звучали голоси. Усі дружно погодилися з тим, що саме це й потрібно.

Мамина молитва

Іще й досі в багатьох сім’ях живуть перекази про війну. Цю оповідь довелося почути багато років тому. Загалом у нарисі йшлося про офіцера, на долю якого випало пройти чи не всі найзапекліші битви Другої світової. А от розповісти про сім’ю солдатів, їх багатостраждальну матір усе не траплялася нагода. Між тим, саме такі прості жінки своєю вірою, своєю працею підтримували тих, хто боровся на фронті.

Кращі хвилини життя – біля квітів

Щоранку після сну широко відкритими очима її зустрічають фіалки. На підвіконнях, на столах, стелажах, поличках - здається, в ошатній квартирі Федченків квіти зайняли увесь вільний простір.

Щасливі разом

Трапляється так, коли нелегкому щастю дружної родини, де всі люблять одне одного й прагнуть у всьому допомагати й підтримувати одне одного, заздрять ті, хто не вміє будувати своє життя і не намагається дарувати великі й маленькі радощі. У сім’ї Афанасьєвих п’ятеро дітей. Старшому синові – Денису вже шістнадцять і він опановує професію будівельника у Щорському ВПУЛГ. Він беззаперечний авторитет для Дмитрика й Діани, які закінчують перший клас, п’ятирічної Дар’ї і трирічної Домініки. Попри малі літа, у кожного з дітей свої обов’язки. Дмитрик – великий трудівник і перший помічник татові по господарству – він і трави для худоби нарве, і в домі попилососить, молодших сестричок няньчить, до магазину збігає. Та чи мало про що попросять батьки. Хлопчик завжди безвідмовний.

ФЕРМА МАЙБУТНЬОГО

ПСП «Яна Плюс» (директор О.Д.Веселий) одне з небагатьох сільгоспформувань, де взяли курс на розвиток тваринницької галузі. Якщо й купують худобу, то високопродуктивну молочного напрямку. Для порівняння заступник директора сільгосппідприємства з тваринництва А.О. Захарченко (на фото №3 з А.В.Бебех) розповідає:

моє село – колиска україни

Щоранку, збираючись на сільській автобусній зупинці, аби вирушити на навчання до Петрівської школи, учні й педагоги говорили про необхідність привести в порядок стареньку споруду зупинки. І, нарешті, перед Великодніми святами взялися до роботи. Спочатку відремонтували її, а потім разом радилися, обговорювали варіанти й взялися розмальовувати. Політ фантазії показав, як люблять своє село мешканці Хотунич, як хочуть, щоб уже вранці у них піднімався настрій.

П’янкий бузковий аромат

Повітря було наповнене неповторним гіркувато-солодким запахом бузку. А в їхньому селі він ріс скрізь – там, де садили, де посіявся сам, на кинутих подвір’ях нежилих будинків, уздовж вулиць і вуличок, навіть живим парканом навколо кладовища. Від зовсім блідого і білого до темного кольору, дрібненькі й дуже крупні квітки пахли так, що аж паморочилася голова. У такі дні усі були зайняті пошуками «щастя» - квіточок з п’ятьма пелюстками, ніби й справді від них залежало оте примарне щастя.

Бо ми – українці!

Це зовсім молоде свято – нині його відзначатимемо вдесяте. А започаткували його студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, встановивши для цього кожен третій травневий четвер. Тож 19 травня справжні українці прийдуть на роботу чи навчання, до дитячого садка у вишиванках. Свято самобутнє і самодостатнє, не прив’язане до жодного державного чи релігійного й покликане зберегти народні традиції носіння етнічного українського одягу.

Відстояли мир на землі

День Перемоги в кожній сім’ї пов’язаний із власними родинними історіями та спогадами про тих, кого опалило полум’я війни, хто назавжди залишився молодим не лише на фотографіях. Прізвище Мікушевих у нашому районі доволі відоме, хоча й рідкісне. Бо виросли брати Євген і Михайло та їх сестра Алевтина на далекому Іртиші. Про існування українського містечка Щорс у дитинстві й не здогадувалися. А між тим, доля склалася так, що на все життя саме воно стало для родини рідним.

ПІСНЯ ЖАЙВОРОНКА ВИСОКО НАД ПОЛЕМ

У ці великодні дні природа особливо радіє головному християнському празнику. Вранці за народним повір’ям так сонце красується лише на Пасху, такий гомінкий і різноголосий пташиний хор можна почути лише у це свято. Це підтвердять і хлібороби, для яких нині кожен день – золотий. Механізатори псп «Прогрес» наближаються до завершення весняного комплексу польових робіт.

Дороги Павла Ковальова

Коли хлопчиськом босоніж бігав вулицями поліського села Містки, здавалося, що світ неосяжний і отам за прадавнім лісом відкривається небачене й дивовижне. Навчаючись у Щорському ПТУ, мріяв якомога швидше стати дорослим і набути багато професій. Тож, проходячи у Тур’янському колгоспі практику, пробував себе зварювальником, трактористом. А вже після служби в армії набув спеціальність водія.

Виживають сильніші

Про касу взаємодопомоги, самооподаткування та порядок у селі

Загальні збори жителів Жовіді й Піщанки не були багатолюдними,  зате, ті, хто на них прийшов, безумовно активні й уболівають за долю громади.

Головне – бути потрібною

Здавалося, життя склалося: чоловік, працівник правоохоронних органів, носив на погонах великі зірки, мав високу посаду й збирався на пенсію.

ЙОГО ЛЮБИТЬ ЖИТТЯ. І ЦЕ – ВЗАЄМНО

Дитяча пам’ять міцно закарбувала бомбордування фашистами потягу, що рухався в евакуацію. Переляканий п’ятирічний хлопчик вискочив із вагона й ледь не загинув під його колесами. Потім безкраї степи, де паслися овечки, а матуся майже постійно була на роботі. Рідна Україна, розграбована окупантами, довго відбудовувалася та заліковувала рани як на скалічених тілах, так і на землі. Тому вибір юнака, який рано став дорослим, був не випадковим – сільське господарство потребувало хороших спеціалістів.