Про це «Промінь» спитав у спеціалістів зі Сновського вищого професійного училища лісового господарства.
Микола Бага, викладач спецдисциплін:
– Ландшафтно-природний дизайн підвладний кожній людині. Потрібно лише мати смак і відчуття прекрасного. Хоча все починається з планування. Слід чітко розуміти, на якій ділянці доведеться працювати і що ми хочемо там виростити. Були випадки, коли окремі кущі довелося тричі пересаджувати, перш ніж вдалося знайти для них найкраще місце.
Так називали і досі ще називають Ніну Юхимівну Середу із Тихонович. І хоч народилася вона у Холминському районі, та більшість своїх літ жила і працювала в Тихоновичах. Саме з цим місцем пов’язані найкращі її роки, а в селі не можуть уявити собі місцеву школу без неї, учительки початкових класів, яка присвятила педагогічній роботі все своє життя. Ще й досі сотні її колишніх вихованців називають жінку другою мамою. Бо це ж вона першою зустрічала несміливих першокласників і вела у великий світ літер, цифр, письма і читання.
Ніна Юхимівна народилася в багатодітній родині. Вона була останньою дитиною у сім’ї, де батьки виховували ще двох синів та доньку. Свого батька жінка не пам’ятає – помер від хвороби серця через кілька днів після її народження. Всі спогади про нього у Ніни Юхимівни лишилися тільки зі слів матері та старших братів і сестри, а ще – фотографій. Мати Парасковія Никифорівна вдруге заміж так і не вийшла: виховувала і ставила на ноги всіх чотирьох дітей самотужки. Не покладаючи рук, трудилася у колгоспі, була ланковою, а потім поверталася додому та тяжко працювала там.
Раннє дитинство Ніни Юхимівни обпалила війна, їй довелося пережити й жахи голоду, нестатки, чути свист куль над головою, та найстрашніше – вона забрала у неї рідного брата.
Шкільні роки стали одними з найбезтурботніших та щасливих у житті жінки. У школі Ніна була дуже активною. Окрім того, що добре вчилася, постійно брала участь у культурному житті закладу: співала у хорі, танцювала, стала членом ради дружини. Вже тоді у жінки з’явилося відчуття, що саме у школі, у цій атмосфері вона почуває себе щасливою та потрібною. Після її закінчення, коли постало питання про вибір професії, Ніна Юхимівна разом зі своїми подружками-однокласницями вирішила вступати до зоотехнікуму. Проте зачислили туди її саму, а дівчата не пройшли за конкурсом. Їхати у місто та лишатися самій дівчині не схотілося. До того ж її постійно мучило питання: чи цим вона хоче займатися решту життя? Такі сумніви не покидали дівчину і вона, врешті-решт, повертається додому та згодом закінчує торгово-кооперативну школу і навіть працює продавчинею декілька років.
Та думки про те, що вона займається чимось не тим, її не покидають. Саме тоді Ніна вирішила здійснити свою ще дитячу мрію – стати вчителем. І це рішення стало для неї доленосним.
Свій вчительський шлях вона почала 1961 року у Холминській школі. Далі – вийшла заміж за першого чоловіка Леоніда. Він був директором Будинку культури. Згодом у подружжя народився первісток Роман. Та життя з Леонідом не склалося, а переломним моментом у прийнятті рішення про розлучення став клаптик землі. Тоді кожному вчителеві давали земельну ділянку, на якій можна було працювати та вирощувати все необхідне для сільського життя. Проте Леонід був від цього далекий і не захотів займатися сільською працею. Саме тоді жінка зрозуміла: їй, людині, яка не може всидіти на місці без праці, з таким чоловіком жити буде складно. Проживши два роки, вони розлучилися. Без жодних сварок та скандалів, лишившись друзями. Навіть на аліменти не подавала.
Виховувати Романа жінці допомагала колишня свекруха, яку Ніна Юхимівна і досі називає золотою. До слова, неабияк пощастило їй і з другою свекрухою, яка також ставилася до неї, немов до рідної доньки.
1970 року жінка вийшла заміж вдруге, зустрівши Петра, своє справжнє кохання, з яким вона прожила щасливі 22 роки. Разом вони переїхали до Тихонович, на маленьку батьківщину чоловіка, та стали батьками двох чарівних донечок – Раї та Оксани. Петро був справжнім батьком та виховував, як рідного, і Романа – первістка жінки.
Петро працював у селі бригадиром, а Ніна Юхимівна влаштувалася в Новослобідську початкову школу піонервожатою. Згодом її забрали вже до Тихоновицької школи на посаду старшої піонервожатої. Жінка обожнювала роботу з дітьми, постійно придумувала нові розваги, щотижня водила дітей на екскурсії, у туристичні походи. Вперше за історію школи отримала від директора кабінет, який і досі функціонує у школі та зветься «піонерською». П’ять років вона, віддаючи всю себе, пропрацювала на цій посаді, з якої її не хотіло відпускати керівництво школи. Та попри те, що свою роботу вона дуже любила, мріяла жінка про вчителювання. І нарешті її бажання здійснилося. Вона набрала свій перший клас. І учні, і їх батьки ще й досі згадують про той високий рівень викладання, про ту любов та турботу, з якою Ніна Юхимівна щодня приходила до своїх учнів, як цілком віддавалася проведенню уроків. Вона – перша вчителька в історії школи, якій вдалося на найвищому рівні провести семінар на базі навчального закладу, за що вона отримала першу Подяку. А далі нагород, які жінка отримала за роки вчительської праці, не можна перерахувати і на пальцях обох рук.
Окрім проведення уроків, Ніна Середа разом зі своїм класом обожнювала проводити і дозвілля. Разом вони ходили відпочивати до річки та лісу, на екскурсії. Вона згадує, як показувала школярам свою маленьку батьківщину, до якої вони добиралися пішим ходом, із музикою та піснями. До речі, щоб розкрити не лише учнівські, але й таланти колективу, Ніна Юхимівна придумала провести концерт, із яким вони об’їздили чи не всі сусідні села. А згодом школа отримала численні подяки та схвальні відгуки про такий захід.
У той час мала жінка лише один вихідний. Вона встигала все: вести велике господарство, хатні справи, обробляти город, виховувати трьох дітей, а ночами писати плани та конспекти уроків. Втоми тоді майже не відчувала, бо знала – робить все це не даремно.
Окрім школи та родини, Ніна Середа жила ще й життям села. Неодноразово обиралася депутатом, була членом команди з реєстрації шлюбу, належала до активу сільської самодіяльності, брала сапу та трудилася у кооперативі.
На пенсію Ніна Юхимівна мала би вийти у 1992 році, та у 91-му перестало битися серце її Петра. Романа, ще за життя чоловіка, вдалося вивчити у радіотехнічному технікумі, а от двох дівчат жінці випала доля вчити та ставити на ноги самій. Тому до 1998 року Ніна Юхимівна ще трудилася у школі, пішовши на заслужений відпочинок пізніше.
Обидві донечки обрали професію медичних сестер. Рая вже 27 років поспіль трудиться у терапії Сновської лікарні, а Оксана – 24 роки у Чернігівському військовому шпиталі. Роман працює у Росії. Отримав звання підполковника поліції.
У свої 84 роки жінка ще обробляє 13 соток городу, садить картоплю, грядки. Сама доглядає за ними. І досі тримає курей та качок, щоправда, більше не для себе, а для дітей.
З особливим трепетом слідкує і за будинком, його чистотою та охайністю. Любить квіти. Вона не уявляє свого життя без праці, і ніколи не сидить на місці. Зовні худенька та маленька, Ніна Юхимівна у свої молоді роки сама вміла і косити, і молотити, і жати.
У Тихоновичах жінка мешкає вже п’ятдесят років. Тут поховала маму. Живе сама, бо братів та сестри давно не стало. Про них у Ніни Юхимівни лишилися теплі спогади, портрети на стінах та сотні фотографій.
Дуже часто до неї приїздять діти, навіть із сусідньої країни, причому не самі, а з родинами та онуками, яких у жінки четверо. Час, проведений разом із ними – найдорожчий, найкращий.
У селі Ніну Юхимівну знають усі. І кожен говорить про неї, як про вчителя від Бога, людину, яка має добре та чуйне серце. І досі її ім’я часто звучить у стінах рідної школи, якій жінка віддала найкращі свої роки. Вчителі і нині беруть за приклад ту жагу до знань, ті методики, до яких зверталася вчителька, навчаючи своїх учнів, та пишаються, що знають дійсно гідну, шановану людину, Вчителя з великої літери.
Тетяна ЛИТВИН, фото автора
Щороку 1 червня відзначається
Міжнародний день захисту дітей, який
покликаний привернути увагу до проблем дітей та захисту їх прав.
Основним міжнародним документом, що визначає права дитини є Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року.
Двадцять п’ятого травня в Україні відзначають своє професійне свято всі майстри слова та словесності – філологи. Саме вони знають все про синоніми та антоніми, про те, як правильно писати та наголошувати слова, коли слід поставити кому, а коли – тире.
Олена Мороз – філолог з вісімнадцятирічним стажем роботи. Отримала освіту в Ніжинському державному педагогічному університеті. Після його закінчення влаштувалася на роботу в Тур’янський НВК вчителем української мови та літератури, а з 2014 році обійняла посаду заступника директора з навчально-виховної роботи.
Футбольний тиждень
Минулий тиждень виявився вельми щедрим на різноманітні футбольні події. У рамках першості області серед дитячо-юнацьких спортивних шкіл наші хлопці побували в Куликівці. Вихованці старшої вікової групи (2004-2005 рр.н.) поступилися своїм суперникам з рахунком 0:3. Натомість молодша група (2006-2007 рр.н.) виграла – 3:0.
Напевно, ще жодна весна не приносила людям стільки змін у системі соціального захисту. Нинішні керманичі України в пошуку оптимальних методів роботи з потребуючими верствами населення все міркують: як зменшити кількість тих, хто може отримувати субсидію на житлово-комунальні послуги. Напевно, саме так і має виглядати «кінець епохи бідності».
У даному випадку мова йде про надбавку до зарплатні персоналу медичних закладів, який задіяний на боротьбі з коронавірусною хворобою. Вже майже рік ми чуємо розповіді Президента Зеленського та його урядовців про те, що медпрацівникам доплачують аж 300%. Проте у Сновську все це радше нагадує відому народну приказку – «Казав пан – кожух дам, та тільки слово його тепле».
Приміщення Тихоновицького фельдшерського пункту було збудоване 52 роки тому. Спершу заклад функціонував як амбулаторія, далі, після реорганізації, був перейменований у фельдшерсько-акушерський пункт, а кілька років тому і взагалі – у фельдшерський пункт (далі ФП).
Щомісяця потерпілі внаслідок нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, зокрема у разі профхвороб на COVID-19, отримують від Фонду соціального страхування України страхові виплати, які компенсують втрачений заробіток залежно від ступеня стійкої втрати працездатності.
Фонд соціального страхування України здійснив фінансування одноразових допомог за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на загальну суму 4 мільйони 049 тисяч 500 гривень членам сімей 18 працівників закладів охорони здоров’я, які померли внаслідок гострого професійного захворювання на COVID-19.
Середньоденний розмір допомоги по тимчасовій втраті працездатності за підсумками січня–квітня 2021 року зріс на 15,2% порівняно з тим же періодом 2020 року, він склав 368,07 грн. Сума середньоденної виплати допомоги по вагітності та пологах за той же період зросла на 14,8% та склала 320,35 грн. Зазначені виплати здійснюються Фондом соціального страхування України працевлаштованим особам у разі настання страхового випадку та компенсують працівникам втрачений заробіток.
Фонд соціального страхування України продовжує фіксувати значне зростання кількості листків непрацездатності, що надаються на оплату до ФССУ. За перші чотири місяці 2021 року кількість прийнятих на оплату лікарняних листків зросла на 29,6 %, потреба у видатках за ними – на 60,3 %. Так, у січні-квітні Фонд прийняв на фінансування 1 мільйон 642 тисячі 355 листків непрацездатності на загальну суму понад 5,7 мільярда гривень.
За підсумками січня–квітня 2021 року кількість осіб, які звернулись до Фонду соціального страхування України для отримання допомоги по вагітності та пологах, зменшилась на 7,5%, або 3 810 працівниць порівняно з тим же періодом минулого року.
Час від часу в потоці транспорту на вулицях Сновська можна побачити легковий автомобіль раритетного вигляду. Це «Москвич-407». А належить він жителю міста Олександру Жерденку. Машина справді старенька, але на ходу. І вже багато років є для господаря величезною цінністю.
Сновський історичний музей відкрив двері для своїх відвідувачів ще 1939 року і відтоді не перестає бути популярним не лише у жителів міста, але і його гостей.
З дитинства багато хто звик до стереотипу, що музей – це тихо і нудно проведений час серед старих запилених речей, які мало що промовляють. Проте зараз це уявлення відходить у минуле, адже тепер у музеях не тільки можна послухати екскурсію, а й відвідати цікаві майстер-класи, переглянути фільми, ознайомитися із виставками картин, книжок, зустрітися із цікавими, непересічними особистостями. А колектив музею на чолі з Валентиною Москаленко з кожним роком продовжує вдосконалюватися, осучаснюватися та водночас з тим не втрачати свою історичну цінність та родзинку.
Юнацький футбол
Після вимушеної карантинної перерви вихованці місцевої спортшколи повертаються до традиційних змагань. Минулої неділі наші юні футболісти (2009 р.н. і молодші) побували в Городні, де вперше у нинішньому сезоні зіграли на зеленому газоні. Конкуренцію їм склали представники цього міста і Корюківки, Гончарівського, Славутича. Турнір був присвячений пам’яті Заслуженого тренера України М.І. Семеняки.
За приблизними статистичними розрахунками, населення України складає близько 40 мільйонів осіб. З них майже 10 мільйонів – це ті, кому за 60 років, тобто пенсіонери. Отримують вони гроші в різний спосіб. Три з половиною мільйона літніх громадян віддали перевагу «Укрпошті». Для них зручно, коли пенсію приносять їм додому листоноші. Стосується це переважно жителів сільської місцевості.
Від Сновська до Гути Студенецької – понад тридцять кілометрів. Село розташоване дуже близько до українсько-російського кордону. Більш-менш регулярно тут курсує лише один різновид транспорту – лісовози.
За словами діловода (тепер працює замість сільського голови) Тетяни Бас, населення Гути Студенецької і сусіднього Сального складається зі 154 осіб. З них пенсіонерів – 42. Живуть люди переважно з підсобного господарства. Сільська череда великої рогатої худоби налічує 38 корів. Є у гутенців кілька тракторів, троє коней. Працює пилорама з тирсобрикетним цехом, діє тут і підрозділ прикордонної служби. Соціальна сфера доволі обмежена, медпрацівника у фельдшерському пункті вже давно немає. (Дівчина, яка свого часу приїхала до Гути Студенецької за направленням, відпрацювала три роки й повернулася додому). Інколи у селі проводить прийом сімейний лікар Володимир Цуприк. А зазвичай у разі потреби по меддопомогу треба кудись їхати. У місцевого соцпрацівника на обслуговуванні 11 стареньких і немічних людей. Збереглися бібліотечні послуги, люди ще читають книжки, особливо взимку. Інколи в клубі організовуються концерти, на яких панує близька, майже сімейна атмосфера. У теплу пору року доводиться більше часу приділяти справам і клопотами. Багато хто чекає на сезон збору ягід та грибів, аби трохи підзаробити.
Минулого тижня відбувся робочий візит виконавчого директора Південно-Західної залізниці Артема Мироновича до місцевого локомотивного депо. Зазвичай він двічі на рік відвідує подібні підприємства для ознайомлення з процесом виконання виробничих завдань і перспективами діяльності на найближчий період.
Після дворічної перерви на Чернігівщині відновлено аналогове мовлення телеканалу «UA: Перший» на прикордонні у північно-східній частині області.
Трансляцію загальнонаціональної програми Суспільного мовлення з 10-кіловатного передавача у селищі Холми Чернігівська філія концерну РРТ розпочала 15 травня.
Днями до редакції «Променя» завітав староста Тур’янського округу Олександр Артюшенко. Він надав свій коментар до матеріалу, опублікованого в попередньому номері газети. Коротко нагадаємо: дописувачка Лариса Чернікіна доволі емоційно висловила свою суб’єктивну думку стосовно видалення старих дерев на сільському кладовищі. Претензії стосувалися неналежної якості виконаних робіт.
Всі школи Сновщини через послаблення карантину відновили очне навчання у класах та вже почали планувати свято останнього дзвоника. Чи буде в школах традиційна лінійка та коли завершиться навчальний рік – «Промінь» поцікавився у начальника управління освіти, сім’ї, молоді та спорту міської ради Олени Коваленко.
Який у вас настрій, коли вдягаєте вишиванку? Які емоції викликає у вас традиційна народна вишивка?
З яким стилем у вас асоціюється вишита сорочка?
Такі три запитання ми поставили творчим працівникам Сновського будинку культури.
Олена Откидач:
Зараз під час карантину і боротьби з коронавірусною інфекцією роль сімейних лікарів важко переоцінити. Це вони залишаються поруч з нами під час боротьби з COVID-19. Це вони тримають зв’язок зі своїми пацієнтами, відповідають на численні питання, розвіюють побоювання, допомагають пройти випробування хворобою тим, хто потребує лікування, особливої турботи та уваги.
Серед них – сімейний лікар центру первинної медичної допомоги Анастасія Базіль, яка для своїх пацієнтів стала не просто фахівцем, а тією людиною, якій довіряють, до порад якої дослухаються та поважають.
Працівники закладів охорони здоров’я, які внаслідок гострої професійної хвороби на COVID-19 отримали стійку втрату працездатності, зокрема, інвалідність, отримують від Фонду соціального страхування України щомісячні страхові виплати. Також зазначені виплати фінансуються для осіб, які перебували на утриманні медичних працівників у разі їх смерті.
Упродовж квітня 2021 року Фонд соціального страхування України прийняв на фінансування майже 470 тисяч листків непрацездатності на суму понад 1,6 мільярда гривень. Загальна кількість днів лікування, яка підлягає оплаті за кошти Фонду, склала за цей період 4,4 мільйона, що на 1,7 млн днів, або 65% більше, ніж за той же місяць 2020 року.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях і місті Києві посилять соціальний захист застрахованих осіб. Зокрема, управлінням надано рекомендації щодо підвищення ефективності реалізації права працюючих на реабілітаційне лікування після перенесених захворювань і травм.
У січні–квітні 2021 року Фонд соціального страхування України прийняв на фінансування лікарняні листки, видані в разі тимчасової непрацездатності, яка настала внаслідок нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, на суму 60,1 млн гривень. Допомоги нараховано для 5,5 тис. застрахованих осіб.
За підсумками І кварталу 2021 року за кошти Фонду соціального страхування України медичною реабілітацією на базі санаторно-курортних закладів було забезпечено 2 138 застрахованих осіб і їх дітей.
Важко уявити медицину без медичних сестер. Саме вони найбільше спілкуються з хворими, підтримують їх не тільки ділом, а й добрим словом, а також вселяють віру в швидке одужання. Ось уже понад двадцять років поспіль медичною сестрою працює і Світлана Черних.
Марія Григорівна Цап (Кримська)
Шіснадцятирічна Марія мало не до смерті злякалася, коли до їхнього будинку у Нових Боровичах ввійшли кілька німецьких солдатів. Її батька відправили переганяти колгоспну череду і вдома вона лишилася лише з мамою та братом. Думала, що вороги зараз відберуть останнє, але виявилося, що солдати просто вирішили у них переночувати. Вони нанесли соломи із сараю, виспалися на підлозі і наступного ранку пішли. Так у Нових Боровичах почалася німецька окупація.
Ще років сорок тому виноград у нашому краї практично не ріс. Кліматична зона не підходила, холодно. Проте поступово погодні умови на півночі Чернігівщини зазнавали змін і з часом у деяких людських обійстях з’явилися кущі виноградної лози, переважно - Ізабелли. Правду кажучи, ягоди виросталидрібними, кислуватими й невисоких смакових якостей. Що поробиш, технічний сорт. Дехто пускав урожай на виробництво домашнього вина, але для нормального бродіння доводилося додавати в сусло чимало цукру. Причина була простою: у наших широтах бракувало сонця, тож виноград не міг набрати потрібної природної цукристості.
Саме цих тем торкнулися ми у розмові з жителем Сновська Віктором Хоминським. Наш співбесідник уже давно на пенсії, проте практично кожний його день наповнений роботою. І праця ця приємна, як то кажуть – для душі.
Минулого тижня у вівторок небо трохи припорошило нашу місцевість снігом. І хоча опади ці виглядали доволі символічно, однак подібне явище природи не є властивим для останньої декади квітня. Чимало людей пов’язують таку довготривалу холодну пору з тим, що цьогоріч свято Великодня припало на дуже пізній період, аж на травень. Хоча слід зазначити: примхи клімату фіксувалися на Сновщині і в давнину. Детальніше про це «Промінь» розпитав начальника метеостанції «Сновськ» обласного метеорологічного центру Марину Зіненко.
«Промінь» продовжує знайомити читачів із новопризначеними старостами округів. Цього разу мова піде про Низківський старостинський округ та його очільницю Оксану Шевченко.
Рішення змінити професію Оксана Володимирівна прийняла спонтанно. Сприяло цьому, перш за все, бажання бути корисною людям, допомагати їм вирішувати проблеми, та й загалом зробити для Низківки та прилеглих сіл щось корисне. У цьому прагненні жінку підтримали обидві доньки, родичі, багато односельців, а згодом і чоловік, який спершу скептично поставився до мрії дружини.
Народилася жінка у Низківці 1972 року. Отримала середню освіту. Працювала завідувачем сільського клубу. Заміжня, має двох доньок.
– Моя попередня робота, - розповідає пані Оксана, - кардинально відрізнялася від нинішньої. – Дуже складно їх порівнювати, адже завідувач клубу – це завжди творчість, талант, яскраві враження, щирість. Тут же все навпаки – стоси паперів, неабияка відповідальність перед людьми, здатність швидко та уміло реагувати на будь-які ситуації. Та я впевнена, що впораюсь із цим, адже у мене вірить моя родина, усіляко допомагає та підтримує діловод Валентина Сидоренко, яка у цій сфері вже знає всі тонкощі.
Перші кроки розпочалися з благоустрою: облагородження пам’ятників, прибирання вулиць села. Маю я багато планів та задумів. Серед них – ремонт доріг, продовження вуличного освітлення, ремонт бібліотеки. Також дуже хочеться, аби у селі з’явився новий фельдшер (колишня завідуюча ФП наразі у декретній відпустці).
Про себе Оксана Шевченко розповідає, як про людину різносторонню із низкою різноманітних захоплень. У вільний час вона вишиває, в’яже, бере участь у художній самодіяльності. А ще займається вирощуванням троянд – її найулюбленіших квітів.
Та зараз всі думки старости направлені на розвиток свого рідного села. Вона активно вивчає проблеми людей та намагається якомога швидше їх вирішувати, а ще сподівається, що стане корисною для своєї маленької батьківщини та працюватиме лише на її розвиток.
До Низківського старостинського округу, окрім, власне, Низківки, входять і маленькі Радвине, Щокоть, Лютівка, Куропіївка, Філонівка, Привільне та Руда.
Тетяна ЛИТВИН
З кожним роком ми все більше віддаляємося від страшних років Другої світової війни. Поступово в людській пам’яті стираються події тих часів. Поміж нас стає все менше ветеранів, бо час невблаганний… Тим, кому довелось в сорокових роках у юному віці піти на фронт, зараз далеко за 90. А це живі свідки історії, наша пам’ять, наша гордість.
