Після того, як відгриміла канонада останніх боїв Другої світової, уже встигло вирости майже три нові покоління. Теперішні школярі дивляться на тогочасні історичні події як на щось далеке й мало збагненне. Тим паче, що відтоді вже неодноразово переоцінювали й змінювали акценти, змінився й нинішній світ. Але залишилося головне - гордість нащадків за подвиг дідів і прадідів, які дорогою ціною змогли відстояти мир на землі.
Учасників боїв серед живих уже залишилося дуже мало. Але ще живуть їх діти, котрі майже не пам’ятають, а дехто й не знав своїх батьків. Сонячний вересневий день подарував мені несподівану зустріч із літньою людиною, яка досі хоче втілити свою дитячу мрію – знайти могилу батька, котрий 23 березня 1942 року зустрів свою геройську смерть у дрімучих єлінських лісах.
Помічник обласного прокурора Чернігівської облпрокуратури Юліан Францевич Сенкевич 20 серпня 1941 року добровольцем записався до партизанського загону. Дружина з сином разом із сім’ями інших організаторів та керівників партизанського руху були евакуйовані до м. Орськ Чкаловської області, тож зв’язку народний месник із родиною на Великій землі не мав. Синочок Вадим був тоді лише кількох місяців від роду. Тож з роками про батька він дізнався з маминих розповідей, скупих документів та спогадів бойових побратимів.
«Був у нас боєць Юлій Сенкевич, скромний, тихий і, відверто зізнатися, усі ми його вважали боягузом. У цій сутичці він умудрився пристрелити трьох німців. Що з людиною сталося! Він плескав по плечу Артозєєва (партизан, Герой Радянського Союзу – авт.)… А увечері, коли всі танцювали й співали біля багаття, Сенкевич ретельно чистив свою рушницю». Це цитата з книги командира партизанського з’єднання двічі Героя Радянського Союзу генерала О.Ф. Федорова «Підпільний обком діє». У щоденнику М.М. Попудренка також ішлося, що прізвище Сенкевича було в списках перших тридцяти партизанів, представлених до високих урядових нагород. Згодом до інших нагород у травні 1945 року приєднався і орден Вітчизняної війни (посмертно).
Поступово з роками бажання сина вклонитися могилі батька, котрий героїчно боровся і загинув як герой, переросло у мету життя. Вадим Юліанович знав про батька з розповідей мами. Потім спілкування із бойовими побратимами тата переконало його в тому, що Ю.Ф. Сенкевич був людиною неординарною і, головне, справжнім патріотом Батьківщини. Про це при зустрічах розповідав О.Ф. Федоров – він по війні опікувався родиною загиблого партизана.
… У двадцятих числах 1942 року фашисти розпочали каральну операцію проти партизанів. Саме тоді поліг смертю хоробрих Юліан Сенкевич. Федоров посмертно представив його до урядової нагороди. Тоді точилися важкі бої, тож ховали полеглих похапцем. Мати Вадима Юліановича пригадувала, що його батька нібито поховали у Холмах. Але пошуки у всіх однойменних населених пунктах та не дуже віддалених від єлінських лісів територіях нічого не дали. Згодом до рук пошуковців потрапила табличка: «Вічна слава героям, полеглим у боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини! Тут поховані партизани, які полягли в боях з німецьким окупантами смертю хоробрих 23 березня 1942 року…» Серед десяти прізвищ – найрідніше: Сенкевич Юліан.
І знову пошуки, які нічого не дали. У Тихоновичах і Єліному є багато безіменних могил. За списками прах Ю.Ф. Сенкевича мав бути в єлінській братській могилі, але перевірка спростувала ці відомості. Наприкінці сорокових років минулого століття з різних місць з-під Безуглівки, Єліного тощо звезли й захоронили в братських могилах багатьох загиблих партизанів. Сенкевича серед них не було. Не виключено, що його разом з іншими месниками з урочища Протябського, що між Єліним і російським Хоромним, перевезли й перепоховали в російському містечку Климове ( там, до речі, покояться останки Героя Радянського Союзу партизана І.М. Глазка із наших Клюсів). Прізвище Сенкевич зустрічається ще в деяких документах про поховання партизанів у лісах під Тихоновичами чи Єліним. Але поки що не віднайдено жодних офіційних документів. Науковий співробітник музею партизанського руху Денис Дрозд веде величезну пошукову роботу, одним із напрямків якої - встановлення місць невідомих поховань та імен загиблих героїв. Із В.Ю. Сенкевичем у них тісний зв’язок. Вони координують свої дії, піднімають архівні пласти, ведуть пошук невідомих могил. У Москві, де мешкає Вадим Юліанович, зробили запит до архіву Центрального штабу партизанського руху. Денис Дроз тримає зв’язок і з архівом у Києві, у їх планах зробити запит до сусідньої Білорусії. Тобто пошук іде у всіх напрямках.
Минулого вересня В.Ю. Сенкевич разом із дружиною приїжджав на святкування Дня партизанської слави, брав участь в урочистостях у Єліному та Лісограді. Як із давніми друзями зустрічався із співробітниками музею Денисом Дроздом і Валентиною Спасик. Саме з Валентиною Василівною Вадим Юліанович із сім’єю особливо тісно спілкується, бо Спасики й Сенкевичі стали давніми друзями. Їх об’єднала спільна справа, спільна пам’ять. Бо доки не встановлені імена й місця поховання героїв, що полягли на війні, рано говорити про закінчення цієї війни.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора та
Олександра Крумкача
.jpg)
