Герої не вмирають

Незабаром одразу три величних свята – День козацтва, свято Покрови Пресвятої Богородиці та День захисника Вітчизни. Третє з них, на думку експертів з Українського інституту національної пам’яті – найкращий день вшанування наших мужніх солдат і офіцерів.

Їх тисячі – справжніх чоловіків, воїнів, хто в різні часи боронив і продовжує боронити державу від різної масті ворогів, хто воював і воює тільки за одне – її свободу. Прагненням волі та незалежності керувались і вони – Юрій Костюченко та Максим Авдієнко, які, відсторонивши на другий план свої особисті інтереси, обрали шлях стражників держави, її захисників. Вони віддали за нас свої молоді життя, своє майбутнє, високі  ідеї і честь. Вічна їм пам’ять і вдячність!
Максиму Авдієнку було лише 20. Квітучих, багатогранних, мрійливих!
Глибоко й органічно вкарбувався він у наше  буття, набув  для усіх сновчан першорядного значення, символу, нерозривно пов’язаного з геройством і патріотизмом.
Рано втратила радість буття його малесенька мама, не виходить із стресу брат, чорну стрічку і сльози на очах  носить  дружина, а батько,  який перестав спати ночами, написав  про сина ось такий вірш.  І дарма, що у ньому стилістичні огріхи, зате – стільки болю і сердечності. Читаймо. Задумуймося!  Живемо так, щоб їм там, у високому небі, не було за нас соромно.
Олена КОМПАНЕЦЬ

Уже скінчилося життя
Уже скінчилося життя
Мого відважного Морпіха,
Немає звідти вороття,
Не радує життєва втіха.
Не радують мене гриби,
Не радує навіть рибалка,
А не виходить  з голови
Та клята в Водяному балка.
Як жити далі вже не знаю,
Болюча пам’ять непроста,
Живу тоді, коли згадаю,
Але й та думка вже не та.
Прошу вас, люди, пам’ятати,
Що був у нас такий солдат,
Пішов країну захищати,
У 18 взявши автомат.
Щоб жили ми та наші діти,
Щоб Україна процвітала,
Щоб ми могли життю радіти,
Ну а героям – вічна слава!

 Олександр Михайлович 
АВДІЄНКО