Таку відповідальну людину, яка б очолила Низківське відділення зв’язку і на додачу стала листоношею, знайти в селі було непросто. Кого тільки не вмовляла взяти на себе нелегкий тягар в.о. старости Людмила Гордієнко, кого тільки не шукала. Але у всіх знаходилися причини відмови. Різні. Серйозні і не дуже, проте безрезультатні.
А Аліна Юрець, молода мама і дружина, погодилася! Розуміла, що село з величезними проблемами мобільного спілкування та ще й без пошти – взагалі страх і загальний біль. Тому й зважилася. Тому й навчилася і кореспонденцію розносити, і бандеролі з листами відправляти, платежі приймати! Комунікабельна, мила, пані Аліна просто притягує до себе невидимим і видимим теплом, особливою аурою, ймення якій – любов до життя і людей.
У Аліни Юрець, як не дивно, багато помічників. Найголовніші - чоловік Женя, великий грибник, п’ятирічна донечка Даринка, мама, що працює в магазині, майже поруч. А ще до неї йдуть люди з наближених хуторів не лише заради здійснення операцій зв’язку, а й щоб зігрітися. У прямому й переносному значенні слів, душею, лагідною усмішкою і вмонтованим у середині приміщення булер’яном.
Побачила цю споруду, цей майже печерний, але такий досконалий обігрівач – і самій згадалися колишні груба і піч, оберемки дров, березові сухі поліна. Вправно підкидала їх у вогонь наша героїня, встигаючи щебетати із відвідувачами – жителькою Руди Олександрою Довбиш, веселим кумом, котрий якраз завітав здійснити проплату електроенергії (на знімках).
Всі зійшлися на тому, що залюбки передплачують і читають районку, інші друковані видання.
Щоправда, підтверджували своє занепокоєння стрибками цін, недолугою реформою галузі…
Заперечувати було важко, оскільки останні цифрові показники вартості «Променя» на 2020 рік засмучують не лише читачів, а й нас, газетярів. Річна ціна сягатиме 254 грн 10 коп., причому її ініціаторами стали якраз поштовики. Звісно, не низківські, не сновські і навіть не чернігівські, а столичні. Ті, яким з центральних київських офісів навряд чи видно бездоріжжя і велосипеди в багнюці, простих листонош з важким набором вермішелі і олії, їхні копійчані зарплати.
Не чутно і народного невдоволення доставкою періодики. Наприклад, у Іванівку й Михайлівку журнали і газети прибувають лише через тиждень після виходу. Навіщо ж вони такі людям?
Все це на слуху, про все це трубимо у свої сурми, б’ємо на сполох…
Однак, не чують ні магнати, ні держава. А ми надіємось, ми працюємо, не збавляючи обертів, не притишуючи ходу.
І знаємо, що з такими добрими партнерами, як Аліна Юрець, не пропадемо.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
А Аліна Юрець, молода мама і дружина, погодилася! Розуміла, що село з величезними проблемами мобільного спілкування та ще й без пошти – взагалі страх і загальний біль. Тому й зважилася. Тому й навчилася і кореспонденцію розносити, і бандеролі з листами відправляти, платежі приймати! Комунікабельна, мила, пані Аліна просто притягує до себе невидимим і видимим теплом, особливою аурою, ймення якій – любов до життя і людей.
У Аліни Юрець, як не дивно, багато помічників. Найголовніші - чоловік Женя, великий грибник, п’ятирічна донечка Даринка, мама, що працює в магазині, майже поруч. А ще до неї йдуть люди з наближених хуторів не лише заради здійснення операцій зв’язку, а й щоб зігрітися. У прямому й переносному значенні слів, душею, лагідною усмішкою і вмонтованим у середині приміщення булер’яном.
Побачила цю споруду, цей майже печерний, але такий досконалий обігрівач – і самій згадалися колишні груба і піч, оберемки дров, березові сухі поліна. Вправно підкидала їх у вогонь наша героїня, встигаючи щебетати із відвідувачами – жителькою Руди Олександрою Довбиш, веселим кумом, котрий якраз завітав здійснити проплату електроенергії (на знімках).
Всі зійшлися на тому, що залюбки передплачують і читають районку, інші друковані видання.
Щоправда, підтверджували своє занепокоєння стрибками цін, недолугою реформою галузі…
Заперечувати було важко, оскільки останні цифрові показники вартості «Променя» на 2020 рік засмучують не лише читачів, а й нас, газетярів. Річна ціна сягатиме 254 грн 10 коп., причому її ініціаторами стали якраз поштовики. Звісно, не низківські, не сновські і навіть не чернігівські, а столичні. Ті, яким з центральних київських офісів навряд чи видно бездоріжжя і велосипеди в багнюці, простих листонош з важким набором вермішелі і олії, їхні копійчані зарплати.
Не чутно і народного невдоволення доставкою періодики. Наприклад, у Іванівку й Михайлівку журнали і газети прибувають лише через тиждень після виходу. Навіщо ж вони такі людям?
Все це на слуху, про все це трубимо у свої сурми, б’ємо на сполох…
Однак, не чують ні магнати, ні держава. А ми надіємось, ми працюємо, не збавляючи обертів, не притишуючи ходу.
І знаємо, що з такими добрими партнерами, як Аліна Юрець, не пропадемо.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий