У даному випадку мова йде як про тих, хто поліг просто на позиціях, так і про тих, хто згодом помер у шпиталях після отриманих поранень. (З них 8 розвідників). Ось такою є реальна ціна перемир’ю, яке Україна оголосила влітку минулого року. До речі, протягом нинішнього року російські війська здійснили приблизно дві з половиною тисячі обстрілів наших позицій на Донбасі. (Такими є офіційні дані. Хоча насправді стріляють набагато більше). Станом на початок грудня 261 боєць української армії зазнав поранень. Нещодавно міністр оборони Рєзніков вимушений був визнати, що із загального числа втрат нашого контингенту на Донбасі 43 – від дій російських снайперів. Тобто більше половини. Подібна ситуація ще раз підтверджує низьку ефективність ведення війни за допомогою таких методів, як «проста пєрєстать стрєлять», «побачити мир в очах Путіна» і «наказати відступити із займаних позицій».
Буде доречним цього разу більш докладно розглянути доволі специфічну тему – роботу снайперів у зоні проведення Операції об’єднаних сил. Для початку нагадаємо, що торік під час укладання «перемир’я» російська сторона дуже наполягала на двох обов’язкових пунктах: заборонити українським військовим використовувати для розвідки безпілотні літальні апарати і прибрати з фронту наші контрснайперські групи. Дивно, але нинішні правителі нашої держави погодилися на висунуті умови. Хоча вони не могли не знати, які наслідки спричинить подібне рішення.
…У 2019 році на фронт зайшла одна з відомих бойових бригад Збройних сил України. За 7 місяців її бійці знищили 53 російських терористів. (Ці дані підтверджені розвідкою). Причому 35 вбитих ворогів були на рахунку снайперського підрозділу. Тобто наші стрільці вміють працювати дуже ефективно. Звісна річ, не кожна бригада має необхідну кількість майстерних снайперів.
У 2018 році одна з бригад воювала на донецькому напрямку й протягом 6 місяців її снайпери мали 18 підтверджених влучних пострілів… Якось восени виникла необхідність допомогти піхотному підрозділу, який тривожили нічні вилазки російських диверсантів. Вороги наближалися до взводного опорного пункту на критично малу відстань – до шістдесяти метрів – і влаштовували короткі нальоти. Стріляли з автоматів, оснащених глушниками, і з підствольних гранатометів. Потім швидко відходили, використовуючи нерівну місцевість і лісопосадку. За понад сотню метрів від наших основних позицій розвідники облаштували «секрет», де в темну пору доби пара бійців контролювала загрожений напрямок. Але однієї вітряної ночі в траншею, яка вела від розвідників до опорного пункту, прокралася диверсійна група. Вони хотіли зайти з тилу, але проти них спрацював доволі простий метод – порожні пластикові пляшки з-під води, умисно розкидані по дну окопа. Розвідники почули тріск, спалахнула люта перестрілка, а нападники втекли. Проте наші командири зрозуміли, що залишати без реакції все це вже неможливо. І ухвалили рішення встановити мінне поле. (У керованому варіанті, так дозволено міжнародною конвенцією). На спільній нараді розвідників, саперів і снайперів було вирішено провести, так би мовити, комплексну операцію. Окрім мінування – змусити ворога на якусь активність, виявити його і по можливості – завдати втрат.
…Ранок видався на диво тихим. Кількаградусний мороз змусив природу принишкнути. Туману майже не було. Вітер легко віяв у бік наших позицій. Снайпери зайняли свої місця, а їхній координатор у потужну оптику спостерігав за навколишньою місцевістю. Група в складі розвідника і двох саперів вибралася з траншеї і рушила вперед, повільно заглиблюючись у лісопосадку. (Між усіма учасниками операції було встановлено радіозв’язок). Коли наші бійці вже майже наблизилися до місця призначення, їм пощастило: лідер встиг почути, як попереду в гущавині, клацнув запобіжник на зброї ворожого вартового. До нього було приблизно сорок метрів. Довелося залягти. А менш як за хвилину координатор снайперів по рації доповів: «Увага, бачу рух на різних ділянках. Група, негайно повертайтеся». Річ у тім, що саме навпроти, метрів за 700, знаходився російський ДОТ з великокаліберним кулеметом «Утьос», який міг просто «викосити» оту посадку. Коли розвідник і сапери дісталися до своєї позиції, десь ліворуч почувся одиночний постріл, а через п’ять секунд – ще один. За якусь хвилину в ефірі почувся голос координатора. Він дав команду про відхід, мовляв, на сьогодні робота завершена. Трохи згодом, вже у пункті збору, один зі снайперів з усмішкою показав дві стріляні гільзи від своєї гвинтівки. І розповів: «Коли ви наткнулися на ворожого вартового – той здійняв тривогу і на їхніх позиціях замиготіли солдати. Один виліз із траншеї і побіг вперед, до окремого окопчика. Я «завалив» його на ходу. Слідом за ним рухався наступний – влучив і в нього. Згодом над їхньою позицією на дрючку підняли ганчірку й почали розмахувати, ніби це білий прапор перемир’я. Я в приціл бачив, як двоє російських військових вийшли в поле й забирали своїх вбитих. Але вже не стріляв…» Ось таким чином рахунок взводу снайперів поповнився наступними двома одиницями. А мінне поле сапери встановили наступного дня. Щоправда, не так далеко, як попередньо планувалося.
Наступний випадок – це вже про роботу ворожих снайперів. В одній місцині на донецькому напрямку розташований добре захищений вузол оборони російських окупаційних військ. Він знаходиться на панівній висоті, вище за наші позиції маже на десять метрів. Відстань до найближчого спостережного пункту українського підрозділу – 840 метрів. Саме перед новорічними святами наші солдати зміцнювали бруствер над ходом сполучення. Зазвичай таке роблять під прикриттям туману. Але того дня хлопці трохи втратили пильність, бо вже кілька діб вороги поводилися тихо. Отже, солдат стояв боком до фронту, коли прилетіла перша куля. Вона влучила йому в кевларовий наплічник бронежилета, змінила траєкторію, черконула по спині й полетіла далі, в поле. Піхотинець впав на дно траншеї. Через кілька секунд прилітає друга куля, пробиває мішок з піском і, знесилена, падає біля пораненого. А ще за мить – третя влучає в оптичну трубу, входить в об’єктив діаметром 12 см і виходить біля окуляра (на фото). Правду кажучи, раніше таке доводилося бачити лише в кіно. Кожен випадок успішної стрільби ворога вивчається фахівцями. Тоді вдалося з’ясувати, що російський снайпер використав патрон 338 Лапуа магнум. (Цей боєприпаси розроблений у Фінляндії, калібр 8,6 х 70 мм). Військовий варіант подібної кулі здатний пробити стандартний бронежилет на відстані до 1 кілометра. (Хороша гвинтівка дає такій кулі початкову швидкість приблизно 900 метрів на секунду). Як правило, ворожі спеціалісти снайперської справи постійно на фронті не знаходяться. Діють за схемою: отримав направлення для роботи, протягом кількох діб зробив постріл – і виїхав. Того ж дня він сидить уже десь у Ростові-на-Дону в парилці з дівками і випивкою. Розповідає в Інтернет-мережі про відпочинок. Деякі російські снайпери мають особисті сторінки в Інтернеті, де викладають повідомлення про успішні постріли. Хизуються. Додають копії фотографій вбитих наших солдатів, інколи – зі статтями про обставини їхньої смерті…
Загалом українські снайпери зарекомендували себе на війні доволі добре. (У колі професіоналів доступний відеозапис пострілу одного нашого фахівця, коли він з півторакілометрової відстані влучив у ворожого кулеметника. Той зухвало ходив на повен зріст, вважаючи, що там його не дістануть). Багато в чому – завдяки справжнім ентузіастам високоточної стрільби. Ці люди інколи навіть за власний кошт купують сучасні гвинтівки й прицільні пристрої. (Або їм допомагають волонтери). Щоправда, забезпечення потрібними імпортними боєприпасами залишається проблемою. Зазвичай доводиться використовувати спортивні або мисливські. Кулі в них суцільно латунні або зі свинцевим наповнювачем, без сталевого осердя. Тобто при влучанні в звичайний бронежилет розбиваються на дрібні фрагменти. Однак навіть за таких умов вдається досягати хороших результатів. Останнім часом стала популярною зброя під патрон 6,5 х 48 мм, так званий «крідмур». Його куля має початкову швидкість 900 метрів на секунду, забезпечуючи стабільність влучання до 1300 метрів. Поміж наших розвідників є добра людина, яка кулі «крідмура» на дистанції 1100 метрів вкладає в коло діаметром 22 сантиметри. Тобто в голову… І таких фахівців у нас чимало. Хоча слід зазначити: для ведення сучасної снайперської роботи потрібне і відповідне спорядження. Оптичні приціли військового зразка, які витримують тиск потужної експлуатації. Балістичні обчислювачі, функціонально з’єднані з датчиками сили та напрямку вітру, вологості повітря тощо. Навігатори для визначення розташування цілі на місцевості. І, звісна річ, професійна зброя і якісні патрони. Українська армія вже помітно модернізувалася в цьому питанні. Один з прикладів – налагодження випуску в Харкові, на приватному підприємстві, снайперської гвинтівки ХАDО. Вона однозарядна, під патрон 12,7 х 108 мм (його використовують також у великокаліберних кулеметах ДШК і «Утьос»). Її вага – 15 кг. Заявлена дальність ефективної стрільби – до 2 км, адже має довжину ствола 750 міліметрів. Особисто мені невідомо, чи знищили вже когось із російських терористів за допомогою цієї зброї. Але знаю точно – постріли з XADO мають дуже деморалізуючу дію на супротивника…
Коли засоби масової інформації повідомляють про чергового українця, загиблого на фронті, варто хоча б на мить поглянути на його фотографію. Зазирнути в очі, які заплющилися назавжди. І замислитися: як зробити нашу армію сильнішою? Чим допомогти солдату, який цієї миті лежить десь у хащах і пильно вдивляється в приціл? На холоді, під загрозою смертельної небезпеки. Стосовно ж недолугих політичних рішень, які заважають армії воювати, то тут доречною є стара приказка: собака гавкає, а караван йде. Адже попри все – бійці на фронті продовжують захищати Батьківщину. І роблять це добре.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий