Вчинок земляка на пляжі викликав за нього справжню гордість

 Днями Сергій Одарич врятував від  загибелі на воді потопельника 

Цей трагічний випадок зі щасливим кінцем стався кількома днями раніше на центральному пляжі Сновська, на очах десятків відпочивальників. Була передобідня пора, палило сонце, тож із води мало кому хотілося виходити. Плескалися в ній і дві маленькі Романові донечки, кидали одна одній круг, весело щебетали. А коли течія понесла той круг, Роман, як годиться, поплив його діставати. До речі, він прекрасний плавець і, як згодом стало відомо, виріс на річці, перепливав її поперек в різних місцях, знав глибину і ризики. А цього разу з ним трапилося щось незвичайне, неочікуване, дивне: в гонитві за кругом чоловікові стало зле, заніміла рука і плече, важким стало дихання. Він почав тонути і кричати. Але крики про допомогу на березі сприйнялися неоднозначно: більшість вважала їх недоречними дорослими жартами, бешкетуванням, якого нині на воді повно.

Очевидці мені розповідали, що одна жіночка навіть поривалася зайти по кісточки в річку, аби присоромити Романа  за крики: «Я тону! Я тону!»…

Натомість всю серйозність ситуації миттєво оцінив Сергій Одарич, котрий разом з дружиною приїхав до мами у Сновськ, на короткостроковий відпочинок зі службового    відрядження.

Сильний, статний, небайдужий він одразу стрибнув у течію, розпочавши рятувальні дії.

– Мабуть, карма у мене така, що порятунок потопельника не перший, у пам’яті – вже п’ятий! ­ сказав Сергій Віталійович. Ніяковів, не вважав свій вчинок якимось надзвичайним, героїчним, заперечував, щоб газета писала. Мовляв, є багато інших тем, іншого наповнення. Наш діалог слухало чимало присутніх на пляжі, котрі оцінили крок Сергія, його мужній жест і просто просили написати. Написала, сфотографувала у парі з красунею­половинкою Юлею, аби громада знала, які у неї чудові й справжні земляки, патріоти. І хай знає й наш герой цієї публікації, що він – один з найкращих, один з тих, ким завжди будемо пишатися.

Читачі запитають: «А що ж з Романом?» Знаємо, що з ним вже все добре, живий, оговтується від страху, якого набрався, захлинаючись у воді, прощаючись з життям.

Достеменно нічого не зрозуміли і не встигли перелякатися його доні, котрих він, трохи відійшовши, відразу велосипедом повіз додому. Не їхав – вів двоколісний засіб пересування в руках…

А на пляжі продовжували веселитися, пірнати у воду, запливати майже до іншого берега маститі бувалі плавці…

Від редакції

Викладена історія має глибокий підтекст, навіює на філософські роздуми, ностальгію.

Чомусь згадався фаховий вчитель фізкультури, тренер спортшколи Віктор Семенович Моісеєнко, у обов’язки  якого входило чергування на пляжі у якості рятівника.

Була при нім і аптечка для надання невідкладної допомоги до приїзду медиків, спеціальний інвентар, була  цивілізована фахова допомога, рятувальна будка.

Можливо, б і нині влада подумала про організацію на літній період такої штатної (чи позаштатної) одиниці?

Олена КОМПАНЕЦЬ

Фото автора