Живою дівчина залишилася чудом

 

 У момент обстрілу місця відпочинку новоборовлянка Валерія Клюсовець була в його епіцентрі. Живою дівчина залишилася чудом. Сьогодні красуня проходить курс лікування у нашій ЦРЛ, де увесь профільний медперсонал робить все можливе для її найшвидшого одужання. А те, що з нею й друзями сталося пізнього вечора 22 червня, здається їй страшним сном, чимось містичним, непоправним. У короткій розмові з нею почула таке.

«Я була вдома, коли зателефонував брат і попросив скласти компанію йому і товаришам, привезти чогось смачненького. Ми всі сиділи в купочці, мирно розмовляли, ділилися планами, мріяли. Було пізно і темно, але яскраве вогнище не палили, оскільки знали, що в цей час тривала повітряна тривога. Небо було чорним і на диво тихим, ніякого дзеленчання згори, «мопедних» звуків не лунало, щоправда всі бачили високі блискучі цяточки, які то висіли, то наближалися. Дехто, як з`ясувалося потім, знав і про розвідувальний дрон, що висів поблизу, але уявити, що він спричинить такі жахливі наслідки ніхто не міг. Вибух пролунав раптово, і всіх нас поглинула його ударна хвиля, неабияка вогняна заграва, тріск бесідки, де я сиділа, ляскіт металу (це палали автівки), зойки хлопців. Я відчувала біль в області шиї, запах паленого волосся, яке наче влипло в голову, кров на ногах, проте, напевне, в стані шоку, почала бігати і у темряві шукати всіх, хто був на цій зустрічі. Першого намацала меншого брата друга Романа (він нині в «Охматдиті») і, зрозумівши, що він живий і не поранений, попросила бігти звідси подалі. Далі видовище ускладнювалося, ставало невимовно трагічним, бо переді мною були і вбиті, і поранені. Першим до нас після цього вибуху прибіг чоловік, помешкання якого знаходилося неподалік пляжу, намагався щось зробити, а потім власною автівкою віз мене і поранених хлопців назустріч «Швидкій». Невідкладну допомогу на той час вже хтось викликав, вона мчала зі Сновська справді оперативно. Фаховий порятунок людей також був на висоті, оскільки медики швидко оцінили ситуацію, бачили, хто з нас у якому стані. Далі також був окремий підхід до тих, хто міг почекати у приймальному відділенні, а кого треба було всіма силами рятувати від смерті, приводити до тями, бинтувати, шити, зупиняти кровотечі, робити все необхідне, про що важко говорити, що краще не знати. Але в моєму серці весь час жевріла надія, що станеться диво, що навіть тих, кого я бачила бездиханними, реанімують, оживлять. Звісно, дякувала Богу за те, що вціліла, народилася, як сказав хтось із медиків, у сорочці. Мене поклали у нашу хірургію, де всі ­ від молодших медсестер до лікарів чуйні, милосердні, дбайливі. Золоті руки у них! Ось сиджу з накладеними мазями, спецобробкою ран, болючих ушкоджень, а попереду ще ­ курс антибіотиків, інші процедури, моя мрія опинитися вдома та на роботі в Чернігові, великі сподівання на закінчення обстрілів і цієї війни».

На цьому наша невесела розмова з Валерією закінчилася, хоча дівчина постала переді мною оптимістичною, незламною, сильною духом і тілом. Відчувалась її воля до життя і перемоги до прийдешніх добрих змін, здатність боротися, йти вперед. Подарувала їй троянду, схожу на неї, привезла безліч смаколиків від «Вітамінки» й побажання від усіх сновчан ставати в стрій, радувати нас швидким одужанням. Слава Україні!

Олена КОМПАНЕЦЬ

Фото автора

16­річний хлопець, юнак, який лише почав жити, отримав важкі поранення голови під час атаки с.Нові Боровичі. Зараз він бореться за життя в лікарні «Охматдит». Стан — критичний. Його родина потребує нашої підтримки — моральної, людської, фінансової. Будь ласка, якщо у вас є можливість — підтримайте родину хлопця. Кожна гривня може стати кроком до одужання.

Реквізити для допомоги: Романенко Марина Миколаївна (мати хлопця) ­ 4790 7299 2671 8982.