21 вересня Сновщина відзначила 83-тю річницю звільнення від окупації у роки Другої світової війни. З вересня 1941 по вересень 1943 року наш край був окупований фашистськими військами.
Про події окупації тоді Щорського району розповідають як архівні документи, так і свідчення очевидців.
За матеріалами комісії з виявлення збитків, нанесених окупацією 1941 – 1943 р.р., що працювала в районі після звільнення, цифри втрат прослідковуються по кожному населеному пункту.
Назва населеного пункту; дата окупації і дата звільнення; кількість вивезених до Німеччини; кількість розстріляних; спалено дворів:
м.Щорс - 3.09.1941 -21.09.1943, 1687, 5500, 265; с. Безуглівка - 29.08.1941-22.09.1943, 300, 12; с. Сновське - 3.09.1941 - 22.09.1943, 40, 5, 14; с. Гвоздиківка - 3.09.1941 - 22.09.1943, 37, 7, 7; с. В.Щимель - 2.09.1941 - 22.09.1943, 69, 25, 77; с. Заріччя - 27.08.1941 - 21.09.1943, 49, 8, 50; с. Єліне - 1.09.1941 - 22.09.1943, 66, 297, повністю;с. Загребельна Слобода - 1.09.1941 - 24.09.1943, -, 80, 13; с. Займище - 02.09.1941 - 21.09.1943, 77, 4, 2; с. Ількуча - 01.09.1941 - 24.09.1943, 20, 25, повністю; с. Кучинівка - 02.09.1941 - 21.09.1943, 164, 45, 68; с. Чепелів - 04.09.1941 - 20.09.1943, 60, 16, 5; с. Нові Боровичі - 28.08.1941 - 23.09.1943, 250, 18, 148; с. Нові Млини - 13.09.1941 - 21.09.1943, 78, 8; с. Носівка - 04.09.1941 - 21.09.1943, 42,4, 3; с. Радвине - 23.09.1941 - 21.09.1943, 101, 14, 3; с. Рогізки - 03.09.1941 - 19.09.1943, 120, 28, 8; с. Єнькова Рудня - 03.09.1941 - 22.09.1943, 35, 8, 11; с. Старі Боровичі - 27.08.1941 - 23.09.1943, 89, 27, 14; с. Тур’я - 20.09.1941 - 22.09.1943, 180, 43, 68; с. Хотуничі - 28.08.1941 - 23.09.1943, 88, 24, 42; с. Гірськ - 27.08.1941 - 23.09.1943, 7, 11, 73; с. Жовідь - 28.08.1941 - 24.09.1943, 38, 11, 37; с. Клюси - 27.08.1941 - 25.09.1943, 7, 131, 200; с. Липівка - 27.09.1941 - 25.09.1943, -, -, -; с. Піщанка - 30.08.1941 - 23.09.1943, 7, -, -; с. Петрівка - 28.08.1941 - 23.09.1943; 300, 11, 9; с. Стара Рудня - 29.08.1941 - 23.09.1943, 50, 123, 103; с.Хрінівка - 27.08.1941- 25.09.1943, 5, 11, 16.
Всього: кількість вивезених до Німеччини – 3966; кількість розстріляних – 6496; спалено дворів - 1321.
За цифрами втрат стояли живі люди і кожен загиблий, вивезений в рабство, кожен спалений дім – це трагедія людини, її сім’ї, родини. За свідченнями очевидців перед нами постає життя сільського населення в окупаційний період.
Із спогадів Дудка Івана Петровича, 1926 р.н., с. Хрінівка:
«Німці поділили землю. По півтора гектари на дорослого. У нашій сім’ї було: 4,5 га польової землі, 1 город, 1,5 га. сіножаті. Був кінь, корова. Треба було здавати такі податки: молока 360 літрів, 15 кг. м’яса, 90 яєць. Села при німцях не голодували».
Із спогадів Лисогір Катерини Іванівни, с. Гірськ:
«Чоловіки, які залишились у селі, розпустили колгосп, розподіливши між селянами землю, коней, сільгоспінвентар. Узявши все на облік, гітлерівці обклали селянські сім’ї поборами. Жителям постійно загрожувала смерть або побиття. Землі давали по 1 га на душу сім’ї. Кінь з інвентарем приходився один на 2 – 3 господарства. Особливо тяжким було життя самотніх та старих жінок».
Із спогадів Гончаренко Поліни Кузьмівни, с. Жовідь:
«У селі німці дуже не лютували, до населення ставились терпимо. Нікого прилюдно не розстрілювали і не вішали. Якось німці прийшли до хати і взяли на руки маленьку дитину. Я дуже злякалась, що вб’ють, але німець поносив і сказав, що в нього дома теж є діти. Село жило в голоді. На полях нічого не сіяли».
Із спогадів Коробко Марії Йосипівни, с. Лосева Слобода:
«Ті дні, коли фашисти увійшли до нашого села, я запам’ятала на все життя. У нашій сім’ї було троє дітей, батька відразу забрали на фронт. У хазяйстві у нас була корова. ЇЇ ми сховали в яру, щоб не відібрали німці. Коли німці вривались в оселі, то знущались з людей, як могли. Забирали останні крихти перепічок, молоко, яйця. Бідні селяни мусили віддавати останнє, ми залишались голодні. Я, як найстарша, ходила на примусові роботи. Робила задарма. У селі були такі випадки, коли німці виганяли з осель жителів і жили там самі. Основною робочою силою були жінки, працювати було важко».
Із спогадів Лепехи Марії Федорівни, 1925 р.н., с. Сновське:
«Німців у селі не багато було, їх казарми розміщувались у клубі і школі. До населення ставились лояльно. Якось зайшли до нас, витягли з хати стіл, поставили під яблуню. Можливо зібралися обідати. У столі була шухляда, там лежало свідоцтво про закінчення Брецької школи, я закінчила школу перед війною. Німець, що вільно володів російською мовою, прочитав свідоцтво і дуже здивувався, бо чув, що у Радянському Союзі люди темні і безграмотні. Свідоцтво забрав із собою, щоб показати у «фатерлянді», а мені подарував відріз матерії».
Згадує О.В.Шиш, 1932 р.н., с.Сновське:
«Німці і мадяри квартирували в нашій хаті декілька днів. Мене пригощали цукерками. Нічого без дозволу не брали. Але коли відступали, то забрали коня».
Із спогадів Свотусь Анастасії Євдокимівни, с. Стара Рудня:
«Прийшла війна у вересні 1941 і до моїх односельців. Установилась німецька влада, була введена комендантська година, молоді не дозволяли гуляти на вулиці у вечірній час. Зберігався колгосп. Землі орались кіньми і копались людьми вручну лопатами. Сіяли жито, пшеницю, овес, кукурудзу, просо, гречку, садили картоплю. Усі, хто залишився в селі, працювали на полі, а урожай забирали німці. Тільки деяку частку ділили бригадири та ланкові людям. Люди робили в полі з раннього ранку і до пізнього вечора голі, босі і голодні. Працювала школа. Діти навчались від 1 до 6 класу, а в 7 ходили до Петрівки. Дуже тяжко переживали люди роки війни».
Із спогадів Пушкар Ольги Максимівни, 1927 р.н., с. Тур’я:
«У нас в хаті стояли німці, три чоловіки. Спомини про них залишились непогані. Вони говорили, що не хотіли воювати, що вдома в них залишились сім’ї. Їздили дворами, збирали зерно, продукти. Мати заховала зерно у скриню і зверху поклала ікону. Коли до двору прийшли мадяри, відкрили скриню і побачили там ікону, то сказали, що тут живуть не комуністи і не стали нічого забирати».
Героїчну і трагічно сторінку в історію Великої Вітчизняної війни вписало наше поліське село Єліне. Цей населений пункт розташований в Єлінських лісах, де у 1941 – 1942 р.р. базувалось партизанське з’єднання. Жителі села, як могли, допомагали партизанам в голодну зиму: продуктами харчування, одягом, іншим. За цю допомогу фашисти 23 березня 1942 р. спалили повністю це героїчне село. Багато жителів загинуло, а ті, кому пощастило залишитись живими, пішли до партизан.
Із спогадів Терещенка Петра Михайловича:
«23 березня фашисти увірвалися у село і почали із смолоскипами ходити від двору до двору – підпалювали стріхи. Єліне горіло. Полум’я охопило хати, повітки, клуні. З ревінням вискакувала худоба, кричали і плакали жінки і діти. Бігли хто куди: у погреби, на луки, в ліс. Якщо на зустріч фашистам траплялись люди, вони кололи їх багнетами і кидали у вогонь. Побачивши, що гітлерівець підносить до даху палаючу головешку, десятирічна Шура Дрозд упала на коліна і просила: «Дядечку, не підпалюйте хати!». Фашист відповів пострілом у голову. Все село спалили нелюди. В той день було убито 73-є людей. Близько 300 чоловік німці погнали у Гомель, майже всі вони були розстріляні».
Згадує Безборода Марія Антонівна, 1923 р.н.:
«23 березня 1942 р. німці палили наше село. Страхіття було – крики, стогін, плач, постріли і вогонь навкруги. Люди бігли хто куди: в ліс, на луки, в погреби. У погріб, який був розташований не за дворами, а в кінці городу, людей набилось як оселедців у бочці. У той погріб прибігла з немовлям Журенок Парасковія Іванівна. В погребі сиділи довго, цілий день, а воно ж маленьке плаче, не вщухає. Люди перелякані, знервовані. Одна з жінок і каже до Журенок П.І.: «А ти міцніше притисни дитя до себе лицем, воно і замовкне. Якщо німці нас тут знайдуть, то через твоє дитя всіх перестріляють». А молода мати плаче і каже: «Людоньки добрі, я своїй дитині нічого не заподію, а якщо в кого підніметься рука, то візьміть дитину». Ніхто, як кажуть, не взяв гріха на душу. Німці якраз на той погріб і не натрапили. І коли вже стихли постріли, стемніло, люди виходили з погреба і хрестились, казали, що може оте немовля-янголятко і врятувало всіх від смерті».
Із спогадів Соболь Уляни Олексіївни, 1929 р.н.:
«23 березня 1941 р. палили наше Єліне. Ми повтікали на луки, було багато снігу, люди викопували в снігу ями, обкривались простирадлами, щоб не було видно. У лузі ми жили три неділі, потім переховувались в селі Безуглівка. Залишились босі і голі». Наближалась осінь 1943 - час звільнення території нашого району і міста.
Із спогадів Зеніної (Шамко) Зої Климентіївни, жительки міста:
«Вже коли наближався в 1943 р. фронт, німці особливо лютували. Розстрілювали, вішали людей. Вішали біля пожежної каланчі. Після кожного бомбардування посилали розбирати приміщення, в які потрапили бомби. Під час цієї роботи гинули люди. Вони опинялись під завалом, травми бували смертельні , у багатьох були важкі опіки».
Довгоочікуване звільнення прийшло в наше місто 21 вересня 1943 р.
За матеріалами фондів Сновського історичного музею підготувала В.В.Москаленко
Комментариев нет:
Отправить комментарий