Певно, не випадково упродовж останніх років маленька Піщанка поповнюється новими мешканцями виключно з мегаполісів. Люди тікають з великих міст якнайближче до природи.
Власне, місцевих мешканців у селі майже не залишилося. За пропискою їх зо два десятки, та й ті - літні люди. Зараз у Піщанці не менше тридцяти будиночків придбали городяни, які стомилися від шаленого темпу життя великих міст. І якщо тим, хто першим приїхав сюди, житло діставалося за кілька сотень гривень, то тепер ціни зросли до двох тисяч доларів. Нові власники одразу приватизують землю, декому вдалося оформити не лише обійстя з городом, а ще й додаткові пару гектарів. Далеко не всі живуть тут цілий рік. Хтось приїжджає на літо, щоб відпочити та виростити для потреб сім’ї екологічно чисті овочі, картоплю, зібрати урожай у садку. Обов’язково усі збираються на Різдво порадіти незайманому снігу, на природі відсвяткувати великий празник із салютами та феєрверками. Ми розучилися радіти маленьким радощам, у погоні за зручностями та вигодами забули, що всі ми - діти землі, з якої черпаємо силу, здоров’я, наснагу до життя. І що може бути красивіше й миліше серцю, ніж рідні краєвиди. Оці знімки було зроблено на одному місці. Річка Снов у лозняку із тихими заводями, які заросли лепехою. У ній гуляє риба, спокійно почуваються численні водні мешканці. Тут же на крило стають молоді лелеки, які скоро вирушать у далекий вирій. Щоб навесні знову повернутися на рідне Полісся.
Саме в такому незайманому цивілізацією місці облаштувалися вчорашні кияни. Покинули тісні квартири багатоповерхівок, приїхали на простір лугів із запашними травами, де ліси щедрі на ягоди й гриби, а земля прогодує – тільки не лінуйся трудитися. Доглянутий будинок із блакитними стінами та ясно-зеленим дахом потопає у високих соняшниках, які, мов маленькі сонечка, випромінюють світло й тепло. Здається, в такому домі, який, мов сміється, життя повинне бути тихим і спокійним. Певно, саме цього не вистачало цим людям у їх попередньому суєтному житті.
