(Ностальгічний екскурс)
З першими барвами осені приходить професійне свято машинобудівника, і, без перебільшення, в кожен сновський дім, адже на ЩЕМЗ працювали, якщо не самі, то хтось із родини. Започаткований на початку 70 років минулого століття, цей завод став ковтком свіжого повітря для маленького містечка, надією на працевлаштування тисяч людей – не лише містян, а й із навколишніх сіл. А левову долю бюджетних надходжень давало в загальну казну наше потужне підприємство. Сюди приходили зі шкільної парти або з лав армії, хтось, аби рік протриматись, а хтось, щоб пов’язати свою долю на довгі десятиліття. Тут заснувалися цілі династії, поєднувалися долі, народжувалися діти, а потім онуки. Завод дав дорогу в життя багатьом фахівцям. Недарма ж їх після закриття заводу, як то кажуть, з розпростертими руками забрали інші підприємства, бо такого професіоналізму і дисципліни не могли надати жодні виробничі структури. У той час мені, 18-річній дівчинці, довіряли верстати не тільки прості, а й з програмним управлінням, складні схеми для електроніки.
