З прадавніх часів наш народ по-особливому ставиться до щедрого й дивовижного дару землі – чистих джерел, які просто з надр піднімають життєдайну воду. Місце, де б’є такий ключ, зазвичай вважається священним. Тут люди опорядковують криницю, вішають образи, моляться Господу, просячи здоров’я. А джерела називають цілющими. Місцеві священики опікуються криницями, у певні дні освячують воду, здійснюють відправу.
На околиці Кучинівки у двох місцях з-під землі струменять джерела. Отець Павло Фазан знає їх понад два десятиліття: коли був настоятелем місцевого храму, регулярно освячував, слідкував, аби тут завжди був порядок. Зараз естафету прийняв його молодший брат отець Ігор.
Якщо їхати зі Щорса, минути кілька перших будинків по ліву руку й за ними, за городами починається гай. У гущину веде протоптана стежина, за деревами викошена галявина, за нею – зруб над криницею. На празник Казанської ікони Пресвятої Богородиці за традицією до цілющого джерела хресною ходою ідуть прочани. Священик здійснює відправу, а потім на галявині стелють скатертини, кожен виставляє свої гостинці. Люди дякують Господу за його щедроти, трапезують, ведуть неквапливі бесіди про одвічні селянські турботи. Раніше сюди, на Свистуни, на такі посиденьки ходила й одна з найстаріших нині жительок Кучинівки М.Ф. Булденко. Зараз ноги болять, з двору майже не виходить. Але світлий розум, добру пам’ять у свої 92 роки зберегла. Багато читає, спілкується – не втрачає зв’язок із зовнішнім світом. Коли ми поцікавилися історією джерела, розповіла нам таку бувальщину: «Там, де зараз піднявся гай, колись був сінокіс Уляна Булденка. Якось прийшов він траву косити, а з-під землі вода сочиться. Нарубав гілок, замостив ними пониззя. Прийшов назавтра, а джерельце з-під землі ще більше струменить. Так і залишив, не зачепив більше животоку». Марія Федорівна чула цю оповідку від своєї покійної свекрухи. Як не прикидали, а криниці не менше двох сотень років.
Люди, які вчащали до церкви, зробили з дерева дитинець на рівні з водою, поставили хрест, прикріпили образи, пов’язали рушники та хустки, лампадку засвітили. І ходили кучинівці до криниці по цілющу джерельну воду, вірили в її лікувальні властивості. У 60-ті роки минулого століття, коли влада закривала церкви, надійшла команда засипати джерельце. Люди відзвітували, що наказ виконано, а самі замаскували живо тік і користувалися його водою.
- Нам наші батьки наказували: бережіть криниці! І я це заповідаю нинішньому й прийдешнім поколінням, - говорить М.Ф. Булденко. – Вода у джерелі чиста, смачна. Люди із усього села з незапам’ятних часів приходять сюди.
Переповідають, що один чоловік потрапив у тяжкому стані до реанімації. Дружина його набрала джерельної води, кілька разів напоїла хворого, й той на другий день на ноги став. Напевне, якщо віриш, кринична вода зцілить.
Друге джерело на протилежному боці Кучинівки – за тракторною бригадою. Його освятили на честь великомученика Георгія Побідоносця. У криниці більш драматична історія. Щоб люди не ходили до неї молитися, її закопали. Згодом отець Павло вирішив відродити животік. Місцеві жителі вказали, де раніше було джерело. Але добровільний помічник наполіг на своєму й відкопав неподалік вказаного місця. Тут облаштували зручне місце із столом. Поставили хрест, металеву огорожу. Вода у криниці має рудий колір, ніби чай з різнотрав’я.
Сільський голова В.М. Карась пояснила це просто: ця місцевість багата на болотяну залізну руду. Тому й у кучинівський воді надмірний вміст заліза. І річечку місцеву називали Рудя. У школі дозволили користуватися питною водою лише після того, як там установили станцію знезалізнення води.
Отже, ми з’ясували, чому вода в джерелі має рудий колір. Щодо цілющих властивостей животоку, то місцеві жителі стверджують, що він особливо помічний при хворих ногах. Беруть воду й удома обмивають нею ноги. Кажуть, допомагає, покращення настає навіть після двох таких процедур. Одного чоловіка мало не паралізувало, а після кількох процедур настало полегшення. Іще цією водою лікують худобу. Були випадки, коли з її допомогою зводили бородавки на вимені корів.
- У теплу пору року, коли стоїть спека, - посміхається в бороду отець Ігор, - після відправи черпаю відром воду й поливаю прочан біля обох криниць. Кажу: в церкві духовно зцілюємося, а біля джерел – тілесно. Іноді приходить зо три десятки людей, а інколи й до півтори сотні.
Люди із покоління в покоління свято бережуть щедрий дар Божий – цілющі джерела. Переповідають легенди, згадують випадки зцілення хворих. Хтось відро чи кухлик приніс, хтось вкопав хрест чи пов’язав на ньому рушник, хтось підремонтував огорожу чи квітку поклав. Головне, що вдячність людська не міліє, як не міліє криниця.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора
На околиці Кучинівки у двох місцях з-під землі струменять джерела. Отець Павло Фазан знає їх понад два десятиліття: коли був настоятелем місцевого храму, регулярно освячував, слідкував, аби тут завжди був порядок. Зараз естафету прийняв його молодший брат отець Ігор.
Якщо їхати зі Щорса, минути кілька перших будинків по ліву руку й за ними, за городами починається гай. У гущину веде протоптана стежина, за деревами викошена галявина, за нею – зруб над криницею. На празник Казанської ікони Пресвятої Богородиці за традицією до цілющого джерела хресною ходою ідуть прочани. Священик здійснює відправу, а потім на галявині стелють скатертини, кожен виставляє свої гостинці. Люди дякують Господу за його щедроти, трапезують, ведуть неквапливі бесіди про одвічні селянські турботи. Раніше сюди, на Свистуни, на такі посиденьки ходила й одна з найстаріших нині жительок Кучинівки М.Ф. Булденко. Зараз ноги болять, з двору майже не виходить. Але світлий розум, добру пам’ять у свої 92 роки зберегла. Багато читає, спілкується – не втрачає зв’язок із зовнішнім світом. Коли ми поцікавилися історією джерела, розповіла нам таку бувальщину: «Там, де зараз піднявся гай, колись був сінокіс Уляна Булденка. Якось прийшов він траву косити, а з-під землі вода сочиться. Нарубав гілок, замостив ними пониззя. Прийшов назавтра, а джерельце з-під землі ще більше струменить. Так і залишив, не зачепив більше животоку». Марія Федорівна чула цю оповідку від своєї покійної свекрухи. Як не прикидали, а криниці не менше двох сотень років.
Люди, які вчащали до церкви, зробили з дерева дитинець на рівні з водою, поставили хрест, прикріпили образи, пов’язали рушники та хустки, лампадку засвітили. І ходили кучинівці до криниці по цілющу джерельну воду, вірили в її лікувальні властивості. У 60-ті роки минулого століття, коли влада закривала церкви, надійшла команда засипати джерельце. Люди відзвітували, що наказ виконано, а самі замаскували живо тік і користувалися його водою.
- Нам наші батьки наказували: бережіть криниці! І я це заповідаю нинішньому й прийдешнім поколінням, - говорить М.Ф. Булденко. – Вода у джерелі чиста, смачна. Люди із усього села з незапам’ятних часів приходять сюди.
Переповідають, що один чоловік потрапив у тяжкому стані до реанімації. Дружина його набрала джерельної води, кілька разів напоїла хворого, й той на другий день на ноги став. Напевне, якщо віриш, кринична вода зцілить.
Друге джерело на протилежному боці Кучинівки – за тракторною бригадою. Його освятили на честь великомученика Георгія Побідоносця. У криниці більш драматична історія. Щоб люди не ходили до неї молитися, її закопали. Згодом отець Павло вирішив відродити животік. Місцеві жителі вказали, де раніше було джерело. Але добровільний помічник наполіг на своєму й відкопав неподалік вказаного місця. Тут облаштували зручне місце із столом. Поставили хрест, металеву огорожу. Вода у криниці має рудий колір, ніби чай з різнотрав’я.
Сільський голова В.М. Карась пояснила це просто: ця місцевість багата на болотяну залізну руду. Тому й у кучинівський воді надмірний вміст заліза. І річечку місцеву називали Рудя. У школі дозволили користуватися питною водою лише після того, як там установили станцію знезалізнення води.
Отже, ми з’ясували, чому вода в джерелі має рудий колір. Щодо цілющих властивостей животоку, то місцеві жителі стверджують, що він особливо помічний при хворих ногах. Беруть воду й удома обмивають нею ноги. Кажуть, допомагає, покращення настає навіть після двох таких процедур. Одного чоловіка мало не паралізувало, а після кількох процедур настало полегшення. Іще цією водою лікують худобу. Були випадки, коли з її допомогою зводили бородавки на вимені корів.
- У теплу пору року, коли стоїть спека, - посміхається в бороду отець Ігор, - після відправи черпаю відром воду й поливаю прочан біля обох криниць. Кажу: в церкві духовно зцілюємося, а біля джерел – тілесно. Іноді приходить зо три десятки людей, а інколи й до півтори сотні.
Люди із покоління в покоління свято бережуть щедрий дар Божий – цілющі джерела. Переповідають легенди, згадують випадки зцілення хворих. Хтось відро чи кухлик приніс, хтось вкопав хрест чи пов’язав на ньому рушник, хтось підремонтував огорожу чи квітку поклав. Головне, що вдячність людська не міліє, як не міліє криниця.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий