Собі і людям на втіху

Садиба подружжя Лазаренків у Петрівці відрізняється з-поміж усіх своєю доглянутістю, добротністю. Та й не диво, адже господар – Петро Васильович багато років очолював бригаду будівельників колгоспу імені Петровського. В їх дружній сім`ї усі – батьки й троє дітей – не звикли сидіти без діла. Тож і ошатний будинок, і міцний паркан завжди впорядковані. А в палісаднику з весни до морозів буяють квіти: на зміну один одному приходять одно- та багаторічні. Розмаїте царство цвіту причаровує погляд перехожих.

Ось і зараз: не встиг відцвісти біля двору поруч із лавочкою лілейник, як естафету підхопили веселі хлоп`ята з майорцями. Одразу видно, що господиня Галина Дмитрівна кохається в квітах, а вони їй відповідають взаємністю. У просторому палісаднику квітам тісно. Тож вони відвоювали чимало місця за парканом, просто на узбіччі вулиці. І зростом удалися низькорослі сіяні жоржини, й кольори яскраві та різноманітні. На радість перехожим і на втіху господині, мов виклик знахабнілим бур`янам, які захопили подвір`я сусідського нежилого будинку.
Уже й діти, мов пташенята, розлетілися з отчого дому. Уже онук і п`ятеро внучечок підростають у Галини Дмитрівни з Петром Васильовичем. Уже й здоров`я усе частіше підводить. А душа тягнеться до прекрасного, руки продовжують творити красу. І від того подружжя Лазаренків має велику втіху. Трудяться на радість собі та людям.