Спільна сумісна власність подружжя – це майно, набуте подружжям за час шлюбу.
Сімейний кодекс України у ч. 2 ст. 60 встановлює: “Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя”.
Отже, до спільної сумісної власності подружжя належать не лише речі, придбані подружжям, чи одним із них за час перебування у шлюбі, але й майнові права. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, житлові будинки, садові будинки, дачі, предмети домашнього господарювання; продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; банківські вклади, тощо. При цьому для спільної сумісної власності подружжя не має значення, на ім’я кого з подружжя придбане майно, важливим є тільки те, що майно придбане під час перебування подружжя в зареєстрованому шлюбі.
Чоловік і дружина мають рівні права володіння, користування і розпорядження спільною сумісною власністю. Режим спільної сумісної власності подружжя означає, що чоловік і жінка мають право розпоряджатися таким майном тільки за їх взаємною згодою. Водночас Сімейний кодекс України допускає відступ від правила рівності прав подружжя на користування, володіння та розпорядження спільним майном, що визначається домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).
До роздільного майна подружжя належить майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
За Сімейним кодексом України, якщо майно, що є роздільною власністю одного з подружжя, під час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності завдяки діям іншого з подружжя або їх обох, то таке майно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Або якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, суд може визнати роздільною власністю подружжя майно, нажите кожним із них під час їхнього роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбних відносин незважаючи на те, що шлюб не був розірваний у встановленому законом порядку.
8 лютого 2011 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до ст. 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя», згідно з якими квартири, приватизовані одним із подружжя під час шлюбу, та земельні ділянки, надані безоплатно одному з подружжя, також є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Але ця норма діяла не так довго. Вже 17.05.2012 приватизоване майно знову стало особистою приватною власністю. Тому, перш за все, необхідно розібратися, у який період часу було приватизовано майно (отримано свідоцтво). Якщо це з 8 лютого 2011 року по 17 травня 2012 року, то приватизоване майно ділиться, а якщо у інший час – не підлягає поділу.
Поділ майна подружжя може відбутися двома способами:
1. Досягнення взаємної згоди між подружжям про поділ майна, тобто поділ майна подружжя на підставі договору, який укладається в письмовій формі та посвідчується нотаріусом і в якому зазначається порядок поділу всього майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
2. Якщо подружжя не може дійти згоди щодо поділу спільного сумісного майна, застосовується інший спосіб, який полягає у вирішенні спору судом. Рішення суду, що набрало законної сили, визначає, яким саме чином слід поділити майно подружжя, воно має силу закону і підлягає обов’язковому виконанню.
Дружина і чоловік мають право на укладання договорів про поділ майна, що належить їм на право спільної сумісної власності. Договір про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути посвідчений нотаріусом незалежно від розірвання шлюбу. Для осіб, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, для укладення договору про поділ майна, що є об’єктом спільної сумісної власності, необхідно надати докази того, що майно набуто під час проживання однією сім’єю.
При укладанні договору про поділ спільного майна подружжя, чоловік і дружина не зобов’язані дотримуватися принципу рівності часток у спільному майні, а розмір частки кожного з подружжя може визначатися угодою між ними.
Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу всього майна подружжя підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.
У випадку, коли подружжя не може дійти згоди щодо поділу їх спільного майна, це питання може вирішуватися судом. При поділі спільного майна подружжя суд виходить із засади рівності часток подружжя у спільному майні, закріпленої ст. 70 Сімейного кодексу.
Водночас законодавство України про шлюб та сім’ю надає суду право відступити від засади рівності часток подружжя, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, а також з огляду на інтереси неповнолітніх дітей або інтереси іншого з подружжя, що заслуговують на увагу.
О.ГОРДІЙКО,
державний нотаріус
1-ї Чернігівської
державної нотаріальної
і контори
Сімейний кодекс України у ч. 2 ст. 60 встановлює: “Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя”.
Отже, до спільної сумісної власності подружжя належать не лише речі, придбані подружжям, чи одним із них за час перебування у шлюбі, але й майнові права. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, житлові будинки, садові будинки, дачі, предмети домашнього господарювання; продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; банківські вклади, тощо. При цьому для спільної сумісної власності подружжя не має значення, на ім’я кого з подружжя придбане майно, важливим є тільки те, що майно придбане під час перебування подружжя в зареєстрованому шлюбі.
Чоловік і дружина мають рівні права володіння, користування і розпорядження спільною сумісною власністю. Режим спільної сумісної власності подружжя означає, що чоловік і жінка мають право розпоряджатися таким майном тільки за їх взаємною згодою. Водночас Сімейний кодекс України допускає відступ від правила рівності прав подружжя на користування, володіння та розпорядження спільним майном, що визначається домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).
До роздільного майна подружжя належить майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
За Сімейним кодексом України, якщо майно, що є роздільною власністю одного з подружжя, під час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності завдяки діям іншого з подружжя або їх обох, то таке майно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Або якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, суд може визнати роздільною власністю подружжя майно, нажите кожним із них під час їхнього роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбних відносин незважаючи на те, що шлюб не був розірваний у встановленому законом порядку.
8 лютого 2011 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до ст. 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя», згідно з якими квартири, приватизовані одним із подружжя під час шлюбу, та земельні ділянки, надані безоплатно одному з подружжя, також є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Але ця норма діяла не так довго. Вже 17.05.2012 приватизоване майно знову стало особистою приватною власністю. Тому, перш за все, необхідно розібратися, у який період часу було приватизовано майно (отримано свідоцтво). Якщо це з 8 лютого 2011 року по 17 травня 2012 року, то приватизоване майно ділиться, а якщо у інший час – не підлягає поділу.
Поділ майна подружжя може відбутися двома способами:
1. Досягнення взаємної згоди між подружжям про поділ майна, тобто поділ майна подружжя на підставі договору, який укладається в письмовій формі та посвідчується нотаріусом і в якому зазначається порядок поділу всього майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
2. Якщо подружжя не може дійти згоди щодо поділу спільного сумісного майна, застосовується інший спосіб, який полягає у вирішенні спору судом. Рішення суду, що набрало законної сили, визначає, яким саме чином слід поділити майно подружжя, воно має силу закону і підлягає обов’язковому виконанню.
Дружина і чоловік мають право на укладання договорів про поділ майна, що належить їм на право спільної сумісної власності. Договір про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути посвідчений нотаріусом незалежно від розірвання шлюбу. Для осіб, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, для укладення договору про поділ майна, що є об’єктом спільної сумісної власності, необхідно надати докази того, що майно набуто під час проживання однією сім’єю.
При укладанні договору про поділ спільного майна подружжя, чоловік і дружина не зобов’язані дотримуватися принципу рівності часток у спільному майні, а розмір частки кожного з подружжя може визначатися угодою між ними.
Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу всього майна подружжя підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.
У випадку, коли подружжя не може дійти згоди щодо поділу їх спільного майна, це питання може вирішуватися судом. При поділі спільного майна подружжя суд виходить із засади рівності часток подружжя у спільному майні, закріпленої ст. 70 Сімейного кодексу.
Водночас законодавство України про шлюб та сім’ю надає суду право відступити від засади рівності часток подружжя, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, а також з огляду на інтереси неповнолітніх дітей або інтереси іншого з подружжя, що заслуговують на увагу.
О.ГОРДІЙКО,
державний нотаріус
1-ї Чернігівської
державної нотаріальної
і контори
Комментариев нет:
Отправить комментарий