Староборовицьке сільгосппідприємство останнім часом демонструвало далеко не найкращі показники економічної діяльності. (І це – м`яко кажучи.) Але дійсно лиха година прийшла наприкінці весни, коли передчасно помер його керівник Є.С.Голодок. Якимось чином обов’язки начальника невдовзі взяла на себе вдова небіжчика О.М.Голодок. І ось тоді – почалося… З території псп почала кудись діватися техніка. Одного дня вивезли практично всіх корів (близько 160 голів). А в селі, як відомо, нічого не втаїш. Громадське обурення швидко дійшло до критичної межі. Річ у тім, що псп ім.Щорса - одне з небагатьох сільгоспформувань району, де досі так і не відбулося остаточного врегулювання майнових питань. Нагадаємо: ще 4-5 років тому майже всі керівники псп Щорсівщини взялися скуповувати у людей майнові паї. (Завважте: саме майнові. а не земельні.) Звісна річ, платили менше за номінал – по 10-25%, але селяни були раді й таким грошам. Словом, відтоді практично кожен «колгосп» нашого краю перетворився на приватну власність однієї особи. Серед іншого завдяки змінам директори псп позбулися зайвої мороки: відтоді їм не треба було скликати загальні збори пайовиків для погодження продажу майна пайового фонду. Кількість паїв (чи то пак - голосів) належала людині, яка могла одноосібно «провести збори» й ухвалити необхідне рішення. Захотів розібрати ферму на будматеріали чи пустити під ніж худобу – без зайвих дискусій все і відбувалося. Однак у Старих Боровичах справу чомусь не довели до логічного завершення. Станом на 1 січня 2001 року свою часточку «колгоспного» майна отримали 509 громадян. Майже усі власники передали його в оренду новоствореній юридичній особі - псп ім. Щорса. (Практично єдиним винятком був І.О.Медвідь – він добився виділення частки в натурі й отримав бригадну хату, комору, коня, культиватор, млин, пиломатеріали тощо. Але припускають, що в даному випадку йому на руку зіграла наявність поміж родичів одного високопосадовця обласного рівня.) Стосовно вартості майна колишнього колгоспу, то в різні періоди і в різних документах фігурували знову ж таки різні цифри: понад п’ять мільйонів гривень, понад три, понад два, більше одного мільйона. Скільки господарство коштує зараз – достеменно невідомо.
Минали роки. Змінювалося законодавство, економічні реалії теж ставали інакшими. А в Старих Боровичах було не без проблем. Одного разу майновий конфлікт набрав доволі різких форм. Приватний підприємець зі Щорса М.Ф.Росік купив у громадян більше сотні майнових паїв. До цього процесу долучився й Є.С.Голодок, але його результат виявився вдвічі скромнішим. Питання – «Хто головніший?» з’ясовувалося доволі непросто. Проте ще були й звичайні люди – пайовики, які сподівалися на врахування своїх інтересів. Чимало хто погодився продати частки майна Є.С.Голодку на умовах аж 20-річної (!) розстрочки зі сплатою 0,5% вартості паю за відтермінування платежу. Однак покупець чомусь не поспішав з виконанням узятих на себе зобов’язань. Це дало підставу людям поставити під сумнів дійсність підписаної угоди. Щоправда, до цих протиріч найнесподіванішим чином втрутилося життя. Є.С.Голодок помер. А псп ім. Щорса ще швидше покотилося до прірви. І незабаром людське обурення вже вибухнуло.
Минулого тижня на зустріч з власниками майнових паїв до Старих Борович приїхав заступник директора департаменту агропромрозвитку облдержадміністрації В.М.Кочерга. Селяни зібралися з переконаннями, що саме цей посадовець вже протягом багатьох років має відношення до долі місцевого сільгосппідприємства. Мовляв, покійний Є.С. Голодок раніше в приватних бесідах казав подібне неодноразово. Так воно чи ні – хто його зна. Сам же В.М. Кочерга категорично заперечив неофіційний інтерес до псп ім. Щорса й окреслив свою місію як юриста-порадника, котрий підкаже найоптимальніший варіант виходу зі складної ситуації. Емоцій на зборах було вдосталь. Лунали запитання, на які ніхто так і не дав відповіді. На яких підставах О.М.Голодок очолила підприємство? Куди й за скільки вона збула значну частину майна – тих таких корів? Що буде далі з псп ім. Щорса? Коли вже йому дійсно «капець», - то треба провести докладну інвентаризацію того, що ще лишилося, реалізувати його у відкритий спосіб і роздати гроші пайовикам – казали учасники зібрання. Так буде чесно і справедливо. Зрештою, існує відповідна комісія з вирішення майнових питань – ось хай і працює. Стосовно ж проблеми – куди все ділося, то варто згадати закон фізики: ніщо з нічого просто так не з’являється і потім - не зникає безслідно… До того ж селяни з усією простотою коментували таку колізію висловлювання на кшталт «І кому тепер дати в бубон?»
Ще один аспект історії – позиція сільського голови Н.В.Моцар. Вона вчинила єдино правильно – продемонструвала громаді всі документи псп ім.Щорса, які пройшли відповідну процедуру через сільраду. Староборовичани тоді дізналися чимало цікавого й навіть несподіваного як про перебіг розпаювання колгоспного майна, так і про його «переміщення». (Як-то кажуть: було ваше – стало наше.) Більше того – з’ясувалося, що представник департаменту агропромрозвитку ОДА оперує посиланнями на документи, про які в сільраді навіть не чули! Зокрема, дуже сумнівно виглядають «папери», на яких задокументовано, скажімо, проведення зборів пайовиків у грудні 2012 р., де, нібито вирішено здійснити деякі специфічні «маневри» майном сільгосппідприємства. В.М.Кочерга при цьому заявив, що до його компетенції не належить перевірка достовірності документів, тож якщо у когось виникли сумніви стосовно підписів чи ще чогось – нехай звертається до правоохоронних органів. Загалом його виступ укотре підтвердив відомий вислів, що юриспруденція – це наче «китайська грамота»: розібратися в ній складно, а ось маніпулювати нею – легко. І до певної міри праві були люди, коли риторично запитували: а куди ж дивилися органи влади, коли псп ім. Щорса зайшло в глухий кут й інтереси людей опинилися під загрозою? На це В.М. Кочерга зауважив: органи виконавчої влади реагують лише у разі наявності звернення громадян. (Мовляв, коли ви написали заяву – тоді я і приїхав.)
Так чи інакше, але процес з’ясування долі сільгосппідприємства перебуває в активній фазі – народ вже не заспокоїться, доки не досягне поставленої мети. Хоча кінця цій історії дійсно не видно. А О.М.Голодок не позаздриш – надто вже величезні проблеми дісталися їй у спадок. Мабуть, єдиний вихід - і справді по-чесному розділити між людьми те майно, що ще залишилося. Зрештою, всім сторонам конфлікту й надалі жити в одному селі й дивитися один одному в очі. А доки Старі Боровичі «трясе» від громадських «баталій», тутешні сільгоспугіддя почало обробляти інше підприємство. Як кажуть - виживає сильніший. Головний же висновок з подій у Старих Боровичах ясний, як день – все треба робити по-людськи. Бо історичний досвід вчить: у кінцевому етапі будь-якої аграрної реформи обов’язково беруть участь мужики з вилами.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий