Олександр Артюшенко, староста Тур`янського старостинського округу: «Головну увагу приділяю безпековій ситуації»

 

Наша вчорашня вечірня розмова зі справжнім народним лідером Олександром Артюшенком виявилася   відвертою і душевною. Як ніхто (сама колись була сільським головою) розуміла його проблеми і тривоги, відчувала ту єдність, яку він має зі своїми людьми, ті спільні бажання і мрії, якими просякнуті  його  думки. Думки про прикордонне село, його складне повсякдення.

– Найбільше мене зачіпає війна, тривожна ситуація з обстрілами, що стають все частішими і частішими. На інформаційному стенді у старостаті, у вайбері, телеграм­каналі та  у інших інтернет­групах, які відвідують земляки, намагаємося розповідати їм про вибухонебезпечні предмети, попереджати їх про небезпеку, навіть загрозу для життя, про гіркі сліди, що вони залишають. Просимо всіх під час обстрілів використовувати укриття, закриті приміщення і, не дай Боже, не чіпати руками уламки збитих ворожих пристроїв. Є свіжі приклади, коли рештки таких пристроїв знаходили в селі і за селом, неподалік у лісі, але все обійшлося без болючих наслідків. Приїжджали фахівці і ті воєнні знахідки відвозили подалі, а потім знешкоджували. Також  нині всі думаємо про непросту зиму, перебої в енергетиці. В селі вже багато у кого є генератори, а у людей похилого віку ­ запаси свічок, лампи. І дровами  всі жителі, вся бюджетна сфера, заклади торгівлі забезпечені. Нещодавно нам допоміг колектив ЖЕД впорядкувати сміттєзвалище, за що щира вдячність Ганні Іванівні Кошовій, її вправним працівникам. Болить усім жителям старостату і мені тема  ремонту центральної дороги, автобусного сполучення зі Сновськом, не кажучи про Корюківку. До нас вже навіть таксисти (за 400 грн в одну сторону) відмовляються їздити, а про автобуси годі й казати. Було щастям, коли відкривався благодійний рейс «Проліски», однак  тепер його  нема, як нема можливості  діставатися  у справах до міста, інших сіл. Куди ми тільки про дану проблему не писали, де тільки  про неї не наголошували ­ поки віз і нині там.

Але духом ніхто у нашому старостаті не падає, навпаки, люди стають більш згуртованими, уважнішими одне до одного. Чекаємо переможного миру і віримо в те, що він неодмінно настане.

Розмовляла

Олена Компанець