Цвинтар розвалюється

 Як часто історія нагадує про себе, не даючи забути. Особливо, якщо сьогодні має непривабливий вигляд.

У другій половині XIX століття  на маленький хутір Коржівка зібралися з усіх сторін люди, майстри своєї справи. Це були ковалі і теслі, бондарі і скорняки, перукарі, чоботарі, швачки, торгівці. Це були ті, хто працював на своїй землі, за законами царського часу. Люди будували залізні колії, а обабіч лінії з обох сторін виростало місто, невелике, але затишне. Населення поступово збільшувалося і місця вистачало всім. Залізниця, прогрес того часу, як кровотворна артерія, давала життя розвиватися місту. Тут звучала і українська, і білоруська, і єврейська, і польська мови. Лише на російській мало хто говорив. За 150-літню історію ця земля побачила різне, була не один раз полита кров’ю і потом. Не одне покоління змінилося за цей час, а ось місце, де покояться засновники містечка, мабуть, одне з найстаріших у Сновську, стало забутим. Це кладовище, земля під яке була куплена ще у поміщика Михайловського, і яке тепер знаходиться у жалюгідному стані. Єврейське. Шкода таке констатувати, як і те, що сьогодні від єврейської спільноти залишилася лише купка людей похилого віку, котрим підтримувати порядок на цвинтарі – несила. Міськрада  наша буквально на пару місяців виділяє пів ставки на підсобного працівника, аби той косив траву і прибирав величеньку територію. Це мізер, це мало. Старі могили руйнуються, огорожа згоріла, вікові дерева ламаються і падають, руйнуючи все більше і більше надгробних плит і самих могил. 

І навіть Братська могила, де покоїться прах розстріляних фашистами жителів міста, знаходиться у жалюгідному вигляді.

Віриться, що з боку нашої міськради будуть здійснені відповідні кроки задля поліпшення ситуації й зміни подібного становища. Бо викладене мною – і сторінка історії, і пам’ять про минуле, і мрії про світле майбутнє.

Віра МУЗИЧЕНКО, м.Афула (Ізраїль)