Кожна тварина або рослина посідає у дикій природі своє місце. І вовки – не виняток. Вони є невід’ємною складовою місцевої екосистеми. Проте від їхньої кількості залежить, ким вони будуть – санітарами лісу чи шкідниками, що можуть загрожувати навіть людині. Науково обґрунтованим є наявність одного вовка на 10 тисяч гектарів мисливських угідь.
Євген з добутим трофеєм.
Влітку мешканцям Нових Млинів та Лосевої Слободи з настанням темряви доводилося неодноразово чути вовче виття, яке доносилося з навколишніх боліт і лісів. Моторошно і тривожно – так казали про свої відчуття деякі селяни. А згодом почали коїтися й більш неприємні речі. У декого могла зникнути коза, ще в когось не вертався з польової прогулянки дворовий песик. І такі випадки були непоодинокими. Звісно, грішити лише на вовків – не дуже правильно. Але…
За словами голови райради УТМР Ігоря Мосі, після перших же повідомлень про присутність вовків під Новими Млинами єгерська служба розпочала вивчати ситуацію. До справи долучили й місцевого керівника мисливського колективу Віктора Щербину. Незабаром довелося констатувати: справді, у навколишніх угіддях постійно присутні вовки. Причому як дорослі, так і вовчиця з цьогорічним пізнім виводком. Сліди на грунтових дорогах являли собою промовисту картину регулярного пересування хижаків по місцевості. Звідки ж вони взялися? Адже згідно з даними минулорічного обліку на цій території перебували лише два сіроманці. Існує версія, що коли навесні буяли масштабні пожежі в Чорнобильській зоні, то тварини почали розбігатися по інших регіонах України. Ось і дісталася до нашого району одна вовча зграя. А оскільки «конкурентів» тут у них майже нема, то й осіли на новому місці. Непрямим підтвердженням такого припущення є те, що на сусідній Городнянщині теж спостерігається збільшення кількості вовків. Тож нагально постало питання регулювання їхньої чисельності.
– Спочатку єгерська служба вирішила провести загон звіра у місцях його ймовірного перебування, - розповів Ігор Мося. – З 6-ї до 10-ї ранку зробили три загони, але вони виявилися безрезультатними. Вовки наче крізь землю провалилися. Це й не дивно, адже вони – тварини обережні й вміють обходити небезпеку. Потім ми застосували ще один традиційний спосіб полювання – на приваду. У зручному місці розклали кишки забитої худоби, ввечері обладнали неподалік засідку й почали чекати… Марно. Знову невдача, ніхто не з’явився. Однак, коли єгері пішли – туди навідалася вовчиця з п’ятьма вовченятами. Відбитки їхніх лап було добре видно навколо решток привади… На якусь мить навіть здалося, що полювання на вовків доведеться відкласти до зими, коли припорошена снігом місцевість перетвориться на відкриту для читання книгу. Бо ж ніде правди діти – зараз у височенній траві й густих зелених чагарниках сіроманця навіть побачити складно, а добути – й поготів. Проте зволікання з відстрілом могло спричинити погані наслідки. Вовкам, а особливо вовченятам, щодня потрібне м’ясо. Їх же у районі Нових Млинів нараховувалося дев’ять. Уявіть – дев’ять шлунків регулярно вимагають поживи. А через якийсь місяць дорослі хижаки почнуть вчити молодняк полювати. І якщо в радіусі 10 кілометрів їм не вистачатиме косуль, зайців та іншої дичини – вони звернуть увагу на свійських тварин, навідуючись до населених пунктів нашої громади. Завдяки спостереженням і роботі єгерів-слідопитів вдалося локалізувати перебування вовчиці з виводком – це нетрі в болотяній місцині площею близько 80 гектарів. Але як виманити хижаків звідти? Тут у нагоді став рідкісний талант одного місцевого мисливця на ім’я Євген, який вміє полювати «на вабу»…
– Я мисливець вже років п’ятнадцять, - згадує Євген. – Ще у дитинстві батько брав мене з собою на полювання. Відтоді для мене навіть просто пройтися по природних угіддях – неймовірне задоволення. Подобається мені це все, дуже.
Зазвичай віддаю перевагу індивідуальному полюванню. Не так давно я відкрив для себе старовинний і майже забутий у нашому краї спосіб добування вовків – «на вабу». Колись мисливець вночі виходив на засідку, брав скляну трубку від гасової лампи і через неї починав наче вити, імітуючи голос сіроманця. Якщо все виглядало правдоподібно – хижаки навколо відгукувалися й мінімум один йшов до засідки перевірити – що це за чужинець на території. У вовка є своєрідний геолокатор, він здатний визначити місце виття «конкурента» з точністю до кількох метрів. Але підходить не навпростець, а колами, постійно прислухаючись і принюхуючись. Однак, якщо мисливець усе зробить правильно й мисливське щастя йому всміхнеться – то трофей буде.
Тема полювання «на вабу» захопила мене повністю. Я читав спеціалізовану літературу, через Інтернет зв’язався з досвідченими мисливцями на вовків, годинами слухаючи їхні розповіді про особливості ваби. Вивчав вовчі сліди, вночі слухав, як сіроманці подають голос, ніби перегукуючись між собою. І врешті-решт надійшов момент, коли я вирішив, що можу вабити. Хоча виявилося, що це не так просто. Скляна трубка – наче музичний інструмент, треба мати сильний подих і до певної міри – музичний слух, аби нею правильно скористатися. Бо головне – розповісти вовку щось таке, у що він повірить і прийде до тебе. Коли вабиш – не сфальшивити. (До речі, досі мені не вдається імітувати голос вовчиці - як то кажуть, не витягую. Але ж, думаю, в майбутньому опаную і цей різновид ваби).
… Ми приїхали під Нові Млини перед заходом сонця. Обрали місце з найкращим оглядом місцевості. Єгері зайняли позиції. І вже у темряві, майже о десятій годині вечора, я почав вабити. Минула якась хвилина – і почулася реакція. В болоті завила вовчиця, до якої долучилися вовченята. У старому саду, з боку Кучинівки, відгукнувся вовк, у напрямку Малого Дирчина, кілометрів за три – другий. А менш як за два кілометри від нас почувся голос молодого вовка. Саме він і почав наближатися. Підходив обережно. Чекати довелося понад дві години, доки він вийде на відкриту місцину біля містка через канал. Вже перевалило за північ, коли хижак наблизився до засідки і його силует стало добре видно для влучного пострілу… Єгерська служба добула вовка-переярка (дворічного) вагою понад тридцять кілограмів.
– Полювання на вовка – особливе, - стверджує Євген. – Це – адреналін, серце інколи калатає, мов шалене. Цікаво вабити. Це наче говорити мовою дикої природи. Треба мати витримку, неабияке терпіння, силу волі. І, звісно ж – багато бензину. Бо щоб знайти місце перебування вовків – доводиться наїздити не один десяток кілометрів. Однак, добре відомо, що коли шукатимеш – то знайдеш. І якщо підфартить – то твій буде хижак. Спробував вовчого полювання – іншого вже наче й не треба.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
До речі
Також у серпні єгерська служба райради УТМР записала на свій рахунок і трьох вовків, впольованих під селом Жовідь.
Як розповів читачам «Променя» єгер обходу №1 Володимир Качан, цьогоріч вовки були неодноразово помічені неподалік Жоведі. Судячи з напрямків їхнього пересування та залишених слідів, заходили вони зазвичай з боку сусіднього Городнянського району, зокрема – від Здрягівки. Навесні, у ранкових або вечірніх сутінках, доводилося бачити, як вовк-одинак неквапно долає засіяне соняшником поле. Або простує собі до худобомогильника. Інколи заходили хижаки й на околицю населеного пункту. Вже у серпні трапився випадок, коли вовки вночі навідалися на ферму місцевого сільгосппідприємства, де задрали овечку. Потім почали шматувати їй ноги, але щось їх наполохало й вони втекли. (Є припущення, що злякалися машин, які саме тоді їздили обприскувати посіви). Словом, вовча проблема нагадала про себе з усією серйозністю.
- Якось у неділю, вже ближче до вечора, - розповів Володимир Качан, - я робив об’їзд мисливських угідь. Дорогою мимоволі задивився на кількох журавлів, які паслися на просі. І раптом птахи чомусь закричали. Озирнувшись, відразу помітив, що зовсім близько, з боку річечки, по полю йдуть троє молодих вовків. Зі мною була гладкоствольна рушниця МЦ 20-01. Трьома пострілами мені пощастило добути усю трійцю хижаків, причому останнього – за лічені метри від краю соняшникового поля. Йому залишилося зробити лише кілька стрибків і втекти… Цей випадок є особливим у моїй мисливській біографії. Будь-яке вовче полювання запам’ятовується назавжди.
Комментариев нет:
Отправить комментарий