До Дня Чорнобильської трагедії
Чорнобиль… Це слово стало символом горя, страждання, тисяч покинутих домівок та зламаних людських доль. Від того страшного дня, коли Україну спіткала наймасштабніша трагедія – техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, минуло вже 35 років. І якби не подвиг простих людей, які, ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, то важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу. Серед тих, хто одним із перших прибув на ліквідацію аварії, був наш земляк Сергій Бурдюг.
Спогади Сергія Миколайовича Бурдюга – солдата строкової служби, водія-електромеханіка радіостанції Р-142:
«26 квітня 1986 року у моїй пам’яті залишиться на все життя… Пам’ятаю, що мав із самого ранку їхати в автопарк забирати службову машину. І чомусь саме того дня я прокинувся раніше за всіх. Пам’ятаю нашого чергового по роті Олексія Попова, який забіг до роти і підняв усіх по тривозі, як поспіхом шикувалися колони з машин, як квапливо виїжджали з частини полку. Командир взводу Іван Сосідко сказав, що десь на електростанції стався вибух і ми їдемо на її гасіння.
Отримавши амуніцію, виїхали в сторону Петрівців, і вже там, коли колона зупинилася, ми отримали наказ від офіцера: «Їдемо на ліквідацію аварії на Чорнобильській атомній електростанції». О пів на другу я вже був у Прип’яті.
Це було одне з найкрасивіших міст, які я бачив у своєму житті. Як тільки в’їхали - зустріли весілля… Прип’ять була, немов той білий лебідь… Життя у ньому буяло: на вулицях гралися діти, у парку, насолоджуючись сонцем, сиділи люди.
Приїхали до самої станції, зупинившись навпроти, у лісі. Були там хвилин 40. Дізнавшись, що доза радіації тут зашкалювала, нас змусили одягти протигази. Далі – відправили до райвідділення поліції, де ми стояли ще до 5 ранку, а вже потім вивели в сторону річки Уж. Ми були одними з перших, кого відправили на електростанцію. Весь цей час мій екіпаж качав зв’язок з управлінням військ, забезпечуючи тим самим інформацією керівництво.
На той час мені було лише 18 років. Вдруге я побував у Чорнобилі в травні, тоді ми копали 30-кілометрову зону, втретє – копали 10-кілометрову зону вже в червні. Загалом у Чорнобилі я пробув 59 днів. Про те, яким чином це позначиться на моєму здоров’ї, майже не думав, адже вірив, що разом зі своїми побратимами зможу ліквідувати наслідки цієї страшної аварії якомога швидше».
Записала Тетяна ЛИТВИН
Фото з архіву героя
Комментариев нет:
Отправить комментарий