Майже 70 років відділяє нас від того часу, коли країна палала у вогні Другої світової війни, яка навіки вписала в нашу історію героїчні сторінки самовідданої боротьби за свободу і незалежність, за право бути вільними на своїй Батьківщині. На боротьбу з окупантами піднялась вся країна. Не менш самовіддано, ніж на лінії фронту боролися люди і в тилу. Багато героїчних сторінок в літописі Великої Вітчизняної належать партизанам і підпільникам. Не зважаючи на те, що від червня 1941 пройшло вже не одне десятиліття, але й сьогодні на території району, в Єлінських лісах стоять партизанські землянки, як живий пам’ятник мужності та героїзму наших земляків, яким в далекому 1941 довелося стати на захист Вітчизни і на окупованих територіях завдавати ворогу відчутних ударів, підтримувати в людях віру в перемогу, перетворивши партизанську боротьбу в другий фронт.
Партизанський загін під командуванням О.Федорова перебазувався в Єлінські ліси в грудні 1941 р. До цього часу місцем базування загону були Рейментарівські ліси Корюківського району, але після того, як на боротьбу з партизанами було кинуто три тисячі карателів та розпочато терористичні акти проти мирного населення, було вирішено змінити місце дислокації. Штаб прийняв рішення вийти в Єлінські ліси. В своїй книзі «Підпільний обком діє» О.Ф.Федоров писав: «Вибрали ділянку, де перед цим стояв загін Ворожеєва. За його словами, навіть землянки тут збереглися, але це було не так. Там збереглася лише одна землянка, і – це була велика траншея. Ні столів, ні ослонів тут не було. Виявляється, залишаючи ліс, партизани спалили все. Землянка була розрахована на 50 чоловік, а у нас лише поранених було 45».
Становище було тяжким. На весь загін було 7 лопат, 5 сокир та один лом. Враховуючи люті морозні зими 1941 – 1942 років, земля промерзла більше ніж на 1 метр. Доводилось розкладати багаття, відгортати вбік відігріту землю і знову, і знову відігрівати. В таких умовах за тиждень було побудовано 16 землянок. Споруджували з круглого лісоматеріалу, заглиблювали в землю, дахи маскували мохом. З торцевих сторін робили вікна та двері. Двері продовбували по краю та навішували на сиром’ятні петлі. В середині землянок спорудили нари, поставили печі, змайстрували ослони і столи. Освітлювали каганцями зробленими з патронів та заправлених воловим жиром, або просто палили лучину. Землянки розташовувались вздовж дороги в декілька рядів. Найбільшою була штабна землянка 12х 4,5х2 м, були кухні, а згодом з перевезеної сільської хати збудували лазарет, пральню та лазню. Зі стовбурів дерев видовбували ночви, ріжки для вмивання, ложки та інший інвентар для ведення господарства. Одяг, взуття, ножі, сірники доводилось добувати в бою.
Великою бідою були хвороби через недоїдання та переохолодження, адже тут, в «Єлінському лісограді» (саме так партизани назвали свою стоянку), вперше довелося відчути, що таке голод. Закладені влітку (до окупації) продовольчі бази, до зими 1941 р. були вибрані. Як згадував О.Ф.Федоров, не залишилось навіть солі, не говорячи вже про харчі і медикаменти. Дуже допомагали жителі навколишніх сіл, особливо села Єліне, які не дали фашистам жодного кілограма зерна, за що гітлерівські кати 23 березня 1942 спалили село. Лікувались партизани відварами із трав, які готував партизанський фармацевт Зелих Абрамович Йоселевич. Від цинги, тифу, фурункульозу рятував партизанів хвойним відваром.
Проте, не зважаючи на такі важкі умови існування, партизани проводили успішні бойові операції. Значно покращилось становище після встановлення зв’язку з тилом, зокрема з штабом Південно-західного фронту. Вночі з 11 на 12 лютого 1942 р. партизанському загону на літаках з Москви доставили довгоочікуваний вантаж: продовольство, медикаменти, боєприпаси. На початку лютого, коли було повідомлено про доставку вантажу, партизани за 7 кілометрів від землянок побудували аеродром, для чого вирубали декілька десятків дерев, вирівняли замети. Для сигнальних факелів декілька днів скребли з дерев смолу. Будівництво аеродрому проходило під керівництвом льотчика Володіна, який був збитий фашистами в жовтні 1941 р. і потрапив до загону. Але літаки не здійснили посадку, вантаж було скинуто на парашутах.
В Єлінських лісах загін базувався до березня 1942 р. Після ряду бойових операцій, загін перебазувався в Клетнянські ліси Брянщини і повернулись сюди партизани в березні 1943 р., звідки основна частина з’єднання вирушила в рейд на Західну Україну, де продовжувала боротьбу аж до об’єднання з частинами Червоної Армії в 1944 р.
Після відходу основних частин з’єднання в Єлінських лісах був залишений загін під командуванням М.М.Попудренка. У березні 1943 р. в лісах, на аеродром під Мостками була висаджена ще група партизан на чолі з командиром М.Г.Салаєм і комісаром М.Г.Негреєвим. Уже в ході формування загонів до них влилось багато жителів сіл нашого району: Тур’ї, Тихонович, Нових Борович, Іванівки, і вже в травні загін ім. Щорса було реорганізовано в партизанське з’єднання під командуванням М.Г.Салая, а після його поранення – П.С.Коротченка. З’єднання діяло на території Чернігівської, Житомирської, Полтавської, Вінницької областей до травня 1944 р. Перша зустріч партизанів цього з’єднання на місці колишньої партизанської стоянки відбулась в жовтні 1974 р.
А велика зустріч за участю колишніх партизанів України, Росії, Білорусії відбулась 9 вересня 1975 р. на честь 30 – річчя Перемоги.
Рішення Щорського райкому партії про відновлення землянок та встановлення на місці партизанського лісограду обеліску на честь героїчної боротьби в тилу ворога прийняли у 1965 р. Було відновлено три землянки, в тому числі штабна. Вони відновлювались за спогадами партизанів, жителів села Єліне, Я.О. Пастушенка, першого повоєнного мера нашого міста, який згодом до кінця свого життя прожив у рідному селі Єліне, весь час піклувався про землянки, підтримуючи їх у належному стані, та Кожум’яка. У 1975 р. при особистій участі О.Ф.Федорова було відновлено ще три землянки і дві кухні.
У 1975 р. в селі Єліне було відкрито музей «Партизанської слави», який на сьогоднішній день є філією Щорського історичного музею.
І ось уже декілька десятиліть поспіль в травні та вересні приїжджають сюди, в Єлінські ліси, і колишні воїни, і молодь, щоб поринути подумки в той трагічний і героїчний час, подивитись на партизанські землянки, вклонитись пам’яті полеглих у боях.
Жорстокі бої точилися за визволення міста та навколишніх сіл
Після розгрому ворожих військ на Курській дузі, розпочалось визволення Чернігівщини та Щорського району від німецько-фашистських військ.
Місто Щорс було визволено 21 вересня 1943 р. військами 55-ї стрілецької дивізії під командуванням Заілюєва, яка входила до 61 Армії Центрального фронту (командувач Рокосовський К.К.). Першим в місто ввірвався 3 полк під командуванням підполковника Ш.В.Челідзе. Виняткову сміливість та винахідливість проявила група розвідників першої стрілецької роти 3 полку на чолі з бувалим розвідником Бахабаджаєвим. Приклад відваги та хоробрості показує в бою командир відділення цієї ж роти сержант Никифоров. Полк відвернув знищення залізничних споруд, підготовлених німцями до висадження. Наші війська вступили в місто в середині дня. Воно було напівзруйноване. Вийшли з ладу електростанція, водонапірна башта, підірваний міст через р. Снов.
Жорстокі бої проходили при форсуванні ріки Снов за звільнення сіл Гірськ, Нові та Старі Боровичі, Стара Рудня, Смяч. Тільки за звільнення села Смяч 9-ом воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, з них двом посмертно: Сульдіну Якову Георгійовичу та Зудлову Сергію Афіногеновичу, вони поховані в селі Смяч. Посмертно присвоєно високе звання Героя командиру 3-ї танкової роти лейтенанту Маркову В.С. в боях за село Стара Рудня. За звільнення нашого району 11-ти бійцям і командирам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Війська 61 армії під командуванням генерал-лейтенанта Белова почали звільняти Щорський район від гітлерівських окупантів 20 вересня 1943 р.
53 стрілецький полк 15 гвардійської кавалерійської дивізії ввірвався в Кучинівку, зав’язав вуличний бій, відтісняючи відступаючого супротивника на північний захід до села Лосева Слобода. 57 гвардійський стрілецький полк разом з 53 гвардійським стрілецьким полком, розпочав наступ на с. Лосева Слобода. 55 гвардійський стрілецький полк вийшов на південно-східну частину села Великий Щимель і зустрів організований супротив, зав’язався бій в напрямку села. 14 гвардійська кавалерійська дивізія, проводячи бої за село Рогізки двома полками 52 та 54 гвардійськими стрілецькими, заволоділа с. Рогізки. 21 вересня 1943 р. 15 гвардійська кавалерійська дивізія вийшла на східні береги р. Снов в районі с. Смяч і веде бої по її форсуванню. Прикладом відваги та героїзму в цих боях може бути битва танків 60 танкового полку за с.Смяч.
107 стрілецький полк визволив село Михайлівку, 3 стрілецький полк – Шкробове та Суничне, 228 – с. Попільню. 22 вересня 1943 року 15 гвардійська кавалерійська дивізія вела бої разом з 15 стрілецькою дивізією. 55 стрілецька дивізія до 6 ранку вийшла на східну окраїну с. Петрівка.
20-21 вересня 1943 р. 37 гвардійська стрілецька дивізія визволила населені пункти: Чепелів, Тур’я і Сновське, 246 стрілецька дивізія – с. Тихоновичі, 255 танковий полк – с. Гута Студенецька.
22-23 вересня 1943 р. 37 гвардійська стрілецька дивізія визволила с. Єліно. 69 стрілецька дивізія – с. Старі Боровичі. 246 стрілецька дивізія – с. Нові Боровичі. 149 стрілецька дивізія – с. Жовідь. 37 стрілецька дивізія – с. Гірськ.
25 вересня 1943 р. 354 стрілецька дивізія визволила с. Клюси. Село Гвоздиківка було звільнено на другу Пречисту 21 вересня 1943 р. Село Займище звільняли 21 вересня 1943 р. підрозділи 228 полку 55-ї стрілецької дивізії, Заріччя було звільнено в ніч з 19 на 20 вересня 1943 р.
Село Іванівка було визволено 23 вересня 1943 р. 65-ю Армією генерала П.І. Батова, 23 вересня 1943 р. було звільнено с. Хотуничі.
За інформацією Сновського історичного музею
Комментариев нет:
Отправить комментарий