Неопалима купина єдину хату рятувала.
Там мати, боса і свята, в молитві Господа благала.
Двадцять перше вересня – День визволення Чернігівщини і Сновщини від німецько-фашистських загарбників. 78 років минуло відтоді, але досі живі спогади про цей буремний, политий кров`ю, час. Бог дав, що продовжує топтати ряст на землі єдиний очевидець спалення гітлерівцям Ількучі Микола Дмитрович Криволап зі Сновська.
Той жахливий день сорок третього 85-річний М.Д.Криволап не зміг забути дотепер. Розповідає про нього синові й двом донькам,чотирьом онукам і шістьом правнукам, буває, бачить уві сні, здригаючись від болю і сліз.
Про те, що німці палитимуть Ількучу людей за кілька днів попередили партизани, які, власне, і стали причиною трагедії. З важкою душею люди покидали свої домівки. Мати Миколи Дмитровича Галина Іванівна, на той час вже вдова, а взяла з собою один вузлик, ряднину та хлібину, і з двома дітьми рушила до лісу.
Селяни тоді розбилися на три групи: одні вирішили йти в «П`ятницьке» болото, інші в лісі сховалися, треті зайшли аж на «Смоловий острів». Шлях туди пролягав також через трясовину і болота, які вночі вкривалися тонкою кіркою льоду. Були приморозки, було холодно і страшно.Тримаючись за руки, опираючись на палиці, йшов маленький Миколка з сестрою і мамою тими непростими стежками, мокрий, обідраний, голодний. Вже на суші люди ховалися під деревами, грілися, тулячись одне до одного. Багаття палити не можна було, щоб вороги не побачили дим і не вирахували місце схованки. І в таких муках, під близькі постріли з села, довелося перечікувати смертельну небезпеку. Вижити пощастило не всім: 21 місцевого жителя карателі розстріляли, село - спалили. Пересидівши кілька діб у «Смоловому», мама Миколи Дмитровича вирішила рятуватися у Селищі, де проживав старенький дідусь. Але їх вистежили поліцаї і доставили в комендатуру. Були нестерпні допити, крики, одні й ті ж питання на кшталт: «Ви партизани?», «Де партизани?», був страшний вирок: «Розстріляти». Благала німців і «своїх» пожаліти діток бідна вдова, молилася, падала навколішки, тремтіла в надії зостатися живими. А в той час окупанти і їхні прибічники влаштували голосування: вбити сім`ю чи помилувати? І сталося диво: всього один голос переважив, щоби їх не розстріляти. Отож, вижили! Спочатку оселившися у діда, затим - у хрещеної Олени Андріївни. Жінка мешкала у єдиній вцілілій в селі хаті, яка чомусь не згоріла. Різні версії про це звучали, іноді діаметрально протилежні. Одне ніхто не заперечив, не спростував: у тій хаті на покуті була ікона «Неопалима купина», яку мо` й цілими століттями передавали з рук у руки, від батьків дітям. Кажуть, саме вона й зберегла від нищівного вогню помешкання, господиню, ще й іншу сім`ю прихистила.
Записала Олена Компанець.
А створити сюжет допомогла донька Миколи Криволапа Тамара Тонкопій.
Комментариев нет:
Отправить комментарий