Миколі Дмитровичу Сверделу, у жовтні виповниться 90! І він навіть у снах не міг уявити, що в такому поважному віці ще доведеться мандрувати важкими стежками війни, полишати напризволяще рідну домівку, усе в ній нажите. А рідними для нього були мальовнича Краснопільщина, що на Сумщині, ошатний, напрочуд гостинний будиночок у селі, чудовий сад і город, хлівець, у якому не так давно і корівка, і поросятко, і курочки, інша птиця давали непогане підґрунтя для добротного життя. В русі, в роботі, у активній формі, не забираючи здоров`я, а, навпаки, додаючи, проходило те життя, від якого нині щемні спогади.
– Як було добре на зорі виганяти корівку на пасовище, а увечері чекати, як вона принесе тепле, парне молочко, з якого дружина і сметану збирала, і сир робила, масло колотила, - згадує Микола Дмитрович ті мирні часи, коли сім`я була щасливою й повною.
Нема тепер у нього ні дружини, ні хати, ні хазяйства… Там нині руїна, вщент розбита територія, понівечені людські гніздечка і багато іншого болю.
До Сновська ж Миколу Дмитровича покликала донька Алла, зваживши на те, що у нас ще терпимо, більш-менш безпечно, хоча, які нині можуть бути надійні, безпечні локації? Їх нема ніде взагалі в Україні, навіть у західній частині, куди багато хто поривається їхати в пошуках спокою.
Ось вже другий рік минає відколи він разом з 58 річним сином Миколою, Аллиним братом, у наших краях. Син після важкої операції, а Микола Дмитрович все ще кріпиться. Здоров`я його не балує, однак до землі не нагинає. З паличкою, бадьоро продовжує ця людина топтати ряст на землі, мріяти й любити. У нашій розмові відзначив милість, яку проявляє донечка, увагу з боку гуманітарної організації, яку представляє Марія Єфименко, загалом теплу атмосферу, відчутну у Сновську.
– Все нормально, - казав мені, але очі при цьому блищали і кутики губ ворушилися. – Скучаю! – спіймав мій погляд, додавши, що, як закінчиться це лихоліття, ця довга кривава війна, планує повернутися у свій дворик і сад, туди, де зростав, працював, давав крила для польоту дітям, куди ще й досі тягне неймовірною тягою.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий