22 вересня – в День без автомобілів – Всесвітня мережа руху без машин пропонує всім автовласникам пересісти на велосипеди. Або пересуватися пішки. Мета заходу – хоча б один раз на рік нагадати суспільству про проблеми, які несе в собі автотранспорт.
– Одного дня для цього явно замало, - переконаний 67-літній мешканець Тур’ї Іван Попко. Він остаточно пересів з автомобіля, яким кермував майже два десятиліття, на велосипед ще в 1993-му. Причому, не в рамках акції чи заклику, а з метою зберегти власне здоров’я. «Адже рух –це життя», - говорить чоловік.
Розказує: «запав» на велоспорт ще в 9 класі, коли після закінчення восьмирічки в рідних Васьківцях на Срібнянщині пішов учитися в Сокиринську школу. Вірніше, поїхав. Діставався до навчання велосипедом. А це – 10 кілометрів в один бік. З часом так захопився, що почав тренуватися – на асфальті і на грунтових дорогах. Об’їздив не тільки свій, а й сусідні райони.
В результаті у 1964 році став чемпіоном області з велоспорту. Представляв сільську молодь у складі збірної області на республіканських змаганнях. Через 3 роки (вже студентом фізмату Чернігівського педінституту) став майстром спорту СРСР. Пізніше захопився лижами, а після 50-ти – напівмарафонським бігом. Успішно виступав на змаганнях. Але, - зізнається, - ніякий інший вид спорту не витіснив з життя велосипед.
- Крім задоволення і здоров’я, він дає свободу, - переконує Іван Тимофійович. – Коли треба, сів і поїхав. Ні від кого не залежиш (хіба що від погоди), не треба «втискатися» в графік руху і витрачатися на пальне.
Громадським транспортом він уже давно користується рідко. На території району – практично ніколи. Для цього у нього є спортивний велосипед. Їздить ним і до Чернігова ( на дорогу витрачає близько трьох годин), і до сватів у Куликівський район. Коли хоче дістатися до рідних у Васьківці швидше, з Тур’ї до Щорса, крутить педалі , а у райцентрі розбирає велосипед, ховає в чохол і везе як багаж, далі, до Чернігова і Прилук, – громадським транспортом, а останні 50 кілометрів – знову велосипедом. Іноді обирає інший шлях – через Бахмач. Він майже вдвічі довший, але в цьому, - каже, - є свої переваги. А улюблений його маршрут – до Чернігова через Городню.
У свої 67 він у прекрасній фізичній формі. У минулому році ще був директором школи (очолював її з 1975 року). Нині на пенсії.
Але сидіти вдома і старіти не збирається. Крім велосипеда, у нього чотири рази на тиждень 15-20-кілометрові пробіжки. А зараз приблизно стільки ж проходить мало не кожного дня пішки: у лісах з’явилися гриби – ще одне захоплення Івана Тимофійовича.
– Про те, що пересів на велосипед, - каже, - не пошкодував жодного разу.
Марія Ісаченко
Фото автора
– Одного дня для цього явно замало, - переконаний 67-літній мешканець Тур’ї Іван Попко. Він остаточно пересів з автомобіля, яким кермував майже два десятиліття, на велосипед ще в 1993-му. Причому, не в рамках акції чи заклику, а з метою зберегти власне здоров’я. «Адже рух –це життя», - говорить чоловік.
Розказує: «запав» на велоспорт ще в 9 класі, коли після закінчення восьмирічки в рідних Васьківцях на Срібнянщині пішов учитися в Сокиринську школу. Вірніше, поїхав. Діставався до навчання велосипедом. А це – 10 кілометрів в один бік. З часом так захопився, що почав тренуватися – на асфальті і на грунтових дорогах. Об’їздив не тільки свій, а й сусідні райони.
В результаті у 1964 році став чемпіоном області з велоспорту. Представляв сільську молодь у складі збірної області на республіканських змаганнях. Через 3 роки (вже студентом фізмату Чернігівського педінституту) став майстром спорту СРСР. Пізніше захопився лижами, а після 50-ти – напівмарафонським бігом. Успішно виступав на змаганнях. Але, - зізнається, - ніякий інший вид спорту не витіснив з життя велосипед.
- Крім задоволення і здоров’я, він дає свободу, - переконує Іван Тимофійович. – Коли треба, сів і поїхав. Ні від кого не залежиш (хіба що від погоди), не треба «втискатися» в графік руху і витрачатися на пальне.
Громадським транспортом він уже давно користується рідко. На території району – практично ніколи. Для цього у нього є спортивний велосипед. Їздить ним і до Чернігова ( на дорогу витрачає близько трьох годин), і до сватів у Куликівський район. Коли хоче дістатися до рідних у Васьківці швидше, з Тур’ї до Щорса, крутить педалі , а у райцентрі розбирає велосипед, ховає в чохол і везе як багаж, далі, до Чернігова і Прилук, – громадським транспортом, а останні 50 кілометрів – знову велосипедом. Іноді обирає інший шлях – через Бахмач. Він майже вдвічі довший, але в цьому, - каже, - є свої переваги. А улюблений його маршрут – до Чернігова через Городню.
У свої 67 він у прекрасній фізичній формі. У минулому році ще був директором школи (очолював її з 1975 року). Нині на пенсії.
Але сидіти вдома і старіти не збирається. Крім велосипеда, у нього чотири рази на тиждень 15-20-кілометрові пробіжки. А зараз приблизно стільки ж проходить мало не кожного дня пішки: у лісах з’явилися гриби – ще одне захоплення Івана Тимофійовича.
– Про те, що пересів на велосипед, - каже, - не пошкодував жодного разу.
Марія Ісаченко
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий