Вони врятували нас і наших дітей, - з хвилюванням і вдячністю говорить про щорських МНСників Наталія Полуда зі Смячі.
Розказує: ще в минулому році у їхній хаті на горищі завелися шершні. Тоді їхнє гніздо виявили вчасно. Воно було ще невеликим, і чоловік Наталії – Аанатолій впорався з ним сам.
– Ми чули, що ні оси, ні шершні на старі місця не повертаються, - продовжує жінка, - тож особливо не переймалися, коли вже цього літа бачили у дворі шершнів. Були впевнені, що то – не наші.
Під осінь їх побільшало, і чоловік поліз на горище перевірити – на всякий випадок. А там – триярусне гніздо. Десь з півметра.
Ми полякалися, бо надивились по телевізору, як дорослі чоловіки повмирали від укусів шершнів. А у нас двоє дітей-школярів. Самотужки ми б нізащо не знищили того гнізда. Залишалась одна надія – на МНСників. Ми знали, що таке не входить у їхні обов`язки, але все одно звернулися – з проханням врятувати наших дітей.
– Поїхали в Смяч, не маючи ні спецобладнання, ні костюмів. Одягли термовідбиваючі (ті, в яких гасять надзвичайно потужні пожежі), - говорить начальник Щорського районного сектору управління ДСНС у Чернігівській області Андрій Терещенко. – У них передбачена маска, але вона закриває обличчя тільки частково. Довелось заклеїти щілини скотчем. Вигляд – треба було бачити, але справу зробили.
(В усіх інформаційних джерелах, розміщених в Інтернеті, зазначено, що така робота не входить до обов`язків МНСників – хіба тільки якщо мова йде про місця скупчення дітей: школи, дитсадки тощо. Усі інші – прерогатива комунальників, спеціальних служб. А за великим рахунком, за будинок несе відповідальність сам господар).
– І у вузі колись, мабуть, такому не вчили? – запитую Андрія Миколайовича. Він закінчив Харківський інститут пожежної безпеки у 2000 році. Отримав розподіл у Щорс. (А сам із Прилуччини. І батьки, і брат працюють на заводі пожежних машин). Тут одружився (у Терещенків – троє дітей) і, як кажуть, пустив коріння.
- Життя вносить корективу в усі теорії, - відповідає він. – Робота зобов`язує бути готовими до всього. Колектив у нас в основному молодий, так що на труднощі служби нарікати не годиться.
Труднощі і проблеми щорських МНСників в основному фінансового характеру.
– Принагідно хочу подякувати за підтримку і допомогу голові райдержадміністрації Олександру Володимировичу Грабовському, - говорить Андрій Терещенко.
До проблем більш не повертаємось. Перед святом про це не хочеться. А найбільший позитив – це колектив. У багатьох спільна не тільки робота, а й долі. Як-от у Михайла Киянова та Дмитра Кислого. Обидва обрали справою життя професії батьків. Вони, до речі, досі у строю. Киянов-старший працює разом з сином, а Кислий-старший – на пожежній машині у Щорському лісництві. Дмитро та Михайло майже одночасно прийшли на роботу, одружилися, стали батьками і командирами відділень. Дружать між собою.
Один за одним стали МНСниками брати Чумаки – Станіслав та Олександр.
Кожному з колективу довелось пройти через випробування. Багато хто досі не забув трагедії на заводі продтоварів, ДТП під Щимелем. Стикатися зі смертю (дарма що незнайомих людей) завжди важко.
– Намагаємось встигнути, зробити все можливе, щоб врятувати людей, - говорять чоловіки.
З початку року вони працювали на ліквідації 37 пожеж у 7 населених пунктах району – не рахуючи інших викликів по тривозі.
Марія ІСАЧЕНКО
Фото автора
Розказує: ще в минулому році у їхній хаті на горищі завелися шершні. Тоді їхнє гніздо виявили вчасно. Воно було ще невеликим, і чоловік Наталії – Аанатолій впорався з ним сам.
– Ми чули, що ні оси, ні шершні на старі місця не повертаються, - продовжує жінка, - тож особливо не переймалися, коли вже цього літа бачили у дворі шершнів. Були впевнені, що то – не наші.
Під осінь їх побільшало, і чоловік поліз на горище перевірити – на всякий випадок. А там – триярусне гніздо. Десь з півметра.
Ми полякалися, бо надивились по телевізору, як дорослі чоловіки повмирали від укусів шершнів. А у нас двоє дітей-школярів. Самотужки ми б нізащо не знищили того гнізда. Залишалась одна надія – на МНСників. Ми знали, що таке не входить у їхні обов`язки, але все одно звернулися – з проханням врятувати наших дітей.
– Поїхали в Смяч, не маючи ні спецобладнання, ні костюмів. Одягли термовідбиваючі (ті, в яких гасять надзвичайно потужні пожежі), - говорить начальник Щорського районного сектору управління ДСНС у Чернігівській області Андрій Терещенко. – У них передбачена маска, але вона закриває обличчя тільки частково. Довелось заклеїти щілини скотчем. Вигляд – треба було бачити, але справу зробили.
(В усіх інформаційних джерелах, розміщених в Інтернеті, зазначено, що така робота не входить до обов`язків МНСників – хіба тільки якщо мова йде про місця скупчення дітей: школи, дитсадки тощо. Усі інші – прерогатива комунальників, спеціальних служб. А за великим рахунком, за будинок несе відповідальність сам господар).
– І у вузі колись, мабуть, такому не вчили? – запитую Андрія Миколайовича. Він закінчив Харківський інститут пожежної безпеки у 2000 році. Отримав розподіл у Щорс. (А сам із Прилуччини. І батьки, і брат працюють на заводі пожежних машин). Тут одружився (у Терещенків – троє дітей) і, як кажуть, пустив коріння.
- Життя вносить корективу в усі теорії, - відповідає він. – Робота зобов`язує бути готовими до всього. Колектив у нас в основному молодий, так що на труднощі служби нарікати не годиться.
Труднощі і проблеми щорських МНСників в основному фінансового характеру.
– Принагідно хочу подякувати за підтримку і допомогу голові райдержадміністрації Олександру Володимировичу Грабовському, - говорить Андрій Терещенко.
До проблем більш не повертаємось. Перед святом про це не хочеться. А найбільший позитив – це колектив. У багатьох спільна не тільки робота, а й долі. Як-от у Михайла Киянова та Дмитра Кислого. Обидва обрали справою життя професії батьків. Вони, до речі, досі у строю. Киянов-старший працює разом з сином, а Кислий-старший – на пожежній машині у Щорському лісництві. Дмитро та Михайло майже одночасно прийшли на роботу, одружилися, стали батьками і командирами відділень. Дружать між собою.
Один за одним стали МНСниками брати Чумаки – Станіслав та Олександр.
Кожному з колективу довелось пройти через випробування. Багато хто досі не забув трагедії на заводі продтоварів, ДТП під Щимелем. Стикатися зі смертю (дарма що незнайомих людей) завжди важко.
– Намагаємось встигнути, зробити все можливе, щоб врятувати людей, - говорять чоловіки.
З початку року вони працювали на ліквідації 37 пожеж у 7 населених пунктах району – не рахуючи інших викликів по тривозі.
Марія ІСАЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий