Не часто бувають такі змістовні і яскраві заходи, як недавні «День і ніч у музеї». У них усе було продумане до деталей, не перезавантажене і цікаве.
О десятій вшанували пам`ять Миколи Щорса (він загинув саме 30 серпня 94 роки тому) покладанням квітів до пам`ятника і світлими згадками. Крім керівників району, установ, організацій, громадськості міста на заході були почесні гості – депутат Державної Думи Росії Дмитро Горовцов, син відомого директора школи в Щорсі С.І.Гузія – професор Аркадій Гузій з дружиною Нонною, вона кандидат медичних наук (батькам була вручена нагорода сина – Іллі, який живе в США і який створив прекрасний фотоальбом, присвячений нашому місту), внучка командира Таращанського полку Д.І.Антошина Людмила (кандидат фізико-математичних наук, живе в Москві). Їх вітали хлібом-сіллю та квітами. Аркадій Степанович Гузій принагідно згадав: якось колеги, поздоровляючи його, заспівали пісню про Щорса.
- Я слухав зі сльозами на очах, - сказав професор.
Далі було нагородження переможців шахо-шашкового турніру, який було проведено за підтримки внучатого племінника легендарного начдива О.О.Дроздова. Усі переможці в один голос відзначили високий організаторський рівень змагань (поєдинки проходили в дуже хороших умовах, усім учасникам виплатили добові, спеціально були замовлені відзнаки).
Власниками нагород «За вірність музею» стали ті, кого можна – без перебільшення – вважати членами дружної музейної родини. Кожен з них зробив свій внесок у те, щоб заклад став кращим серед рівних. (Скажімо, одні – як В.І.Двініна, школяр Костя Устинов поповнювали музей експонатами, інші – як приватний підприємець Людмила П`ятківська, начальник ЖЕДу Ганна Кошова – допомогли зробити в музеї гідний ремонт. Такі, як сільський бібліотекар із Займища Олександр Крумкач - внесли новий струмінь в роботу закладу). Про Олександра Євгеновича слід сказати особливо. Бо таких людей одиниці – відданих своїй малій батьківщині, закоханих у своє село, небайдужих до його завтрашнього дня. У цей день у музеї відкрилася фотовиставка Олександра Крумкача. У великій залі ледве вмістилися роботи, об`єднані назвою, що дуже точно передає їх зміст і настрій – «Я бачу серцем рідний край». Людина дуже скромна – така, що любить залишатися за кадром, О.Є.Крумкач був схвильований і зворушений увагою і подяками. Причому щирими, а не задля годиться, бо в кожному з його знімків – душа. Лелеки в гнізді, заквітчані подвір`я (крім Займища, Євгенович об`їхав своїм незмінним велосипедом кожну вулицю в місті, фіксуючи садиби, господарі яких турбуються не тільки про багате оздоблення, скільки про красу). Дуже любить фотографувати дітей. Каже: вони швидко ростуть, пропустиш мить – і стане пізно: завтра вони вже інші.
У нього більше семи десятків альбомів, більшість з них – про життя села, про його людей – знаменитих і простих. Жодна подія не забудеться, бо вона зафіксована невтомним і захопленим Олександром Крумкачем. Він вважає, що випадкових кадрів не буває. Замовляє стільки фотографій, скільки людей на знімку (крім тих, що для альбому), щоб подарувати на згадку кожному. Безкоштовно. Просто так. (Скільки людей відвикли, що таке ще буває!) Витрачає на це свою пенсію, зарплату: невибагливий у побуті, він воліє розпоряджатися своїми статками так, щоб отримувати від цього радість.
Кожному фільму, що знімався у Щорському районі, присвячений окремий фотоальбом. Чатуючи на унікальний кадр, Крумкач, бувало, днював і ночував на знімальних майданчиках. Багато знаменитих і відомих акторів залюбки спілкувалися з ним. А він дарував на згадку фото. Під час зйомок «Медової любові» знімальна група, щоб якось віддячити фотографу, зібрала 800 гривень. У відповідь Олександр Євгенович замовив у одного зі щорських пасічників кожному з кіношників по баночці меду. Вони були вражені. Не менше вражений і зворушений кожен, хто переглядає у музеї його знімки. Голова райради Іван Орда попросив Крумкача сфотографуватися разом – з почуттям пошани до автора сердечних фотоілюстрацій Щорського краю.
… Друга частина заходів продовжилася о 18-ій. Духовий оркестр грав знайомі мелодії (погода була вітряна, з дощем, щоб вона не завадила музикантам, для них спеціально встановили намет). Біля музею була розгорнута виставка робіт учнів СЮТ та РЦДЮТ, яка викликала непідробний інтерес гостей свята. Їх щедро пригощали чаєм, кавою і пирогами. (Хто хотів підкріпитися більш ґрунтовно, міг купити поїсти в запрошених торговельників. Багато хто купував виготовлені до заходу магнітики із зображенням найкрасивіших місць райцентру. Одні відвідувачі оглядали музейні експонати, інші слухали виступ «Спадщини», треті пробували щастя в безпрограшній лотереї. Найбільше воно посміхнулося молодому музиканту духовного оркестру Володі Сидорову – виграв головний приз (велику коробку «Вечірнього Києва»). Усі без винятку ходили в будиночок Щорсів, щоб привітатися з родиною начдива і ним самим.Керівник народного аматорського театрального колективу «Муза» районного Будинку культури Лідія Легеза особливо вдало «підібрала» батька і сина Щорсів (їх зіграли завгосп табору «Дружба» Сергій Самусенко та землевпорядник пп «Азимут-Л» Роман Грищенко. Відвідувачі в один голос відзначали їхню зовнішню схожість з реальними героями.
… Заходиш у кімнату, де родина зібралась за чаєм (з сушкою та льодяниками), а там під портретом молодого Миколи Щорса сидить … молодий Микола Щорс. Питаю Романа, як він почувається в образі легендарного героя. Він посміхається: відчуваю себе і випускником церковно-парафіяльної школи і червоним командиром одночасно. Навіть рука пошкоджена. Правда, ворожа куля тут ні до чого: зламав напередодні заходу. У ролі матері Миколи – відома щорським глядачам артистка РБК – Наталія Вітушко, у ролі сестер – учасниці театрального колективу Інна Аникієнко, Ангеліна Панічевська, Дарина Наливайко. Одягнуті, причесані так, як ходили в Сновську на початку 20. Навіть томик Пушкіна в руках у дівчат 1882 року видання.
Багато хто з відвідувачів просив сфотографуватись разом з родиною – на пам`ять. Хоч і без знімку цей захід не забудеться. Згадуватиметься з вдячністю працівникам музею, а особливо його керівнику Тетяні Кліщенко. Можна тільки здогадуватися, якою ціною був здобутий успіх заходу. А він - головним чином – у тому, що зачепив за живе, змусив відчути гордість – за місто, за людей, які є його окрасою, викликав бажання і собі щось зробити для того, щоб життя стало кращим.
Завершилося дійство увечері – запаленням свічок вздовж всієї дороги до музею, який дійсно є храмом історії та пам`яті.
Марія ІСАЧЕНКО, фото автора
 |
| У цей день у музеї відкрилася фотовиставка біліотекаря Олександра Крумкача (на знімку в центрі). Поряд з ним - директор музею Тетяна Кліщенко та голова райради Іван Орда. |
О десятій вшанували пам`ять Миколи Щорса (він загинув саме 30 серпня 94 роки тому) покладанням квітів до пам`ятника і світлими згадками. Крім керівників району, установ, організацій, громадськості міста на заході були почесні гості – депутат Державної Думи Росії Дмитро Горовцов, син відомого директора школи в Щорсі С.І.Гузія – професор Аркадій Гузій з дружиною Нонною, вона кандидат медичних наук (батькам була вручена нагорода сина – Іллі, який живе в США і який створив прекрасний фотоальбом, присвячений нашому місту), внучка командира Таращанського полку Д.І.Антошина Людмила (кандидат фізико-математичних наук, живе в Москві). Їх вітали хлібом-сіллю та квітами. Аркадій Степанович Гузій принагідно згадав: якось колеги, поздоровляючи його, заспівали пісню про Щорса.
- Я слухав зі сльозами на очах, - сказав професор.
Далі було нагородження переможців шахо-шашкового турніру, який було проведено за підтримки внучатого племінника легендарного начдива О.О.Дроздова. Усі переможці в один голос відзначили високий організаторський рівень змагань (поєдинки проходили в дуже хороших умовах, усім учасникам виплатили добові, спеціально були замовлені відзнаки).
Власниками нагород «За вірність музею» стали ті, кого можна – без перебільшення – вважати членами дружної музейної родини. Кожен з них зробив свій внесок у те, щоб заклад став кращим серед рівних. (Скажімо, одні – як В.І.Двініна, школяр Костя Устинов поповнювали музей експонатами, інші – як приватний підприємець Людмила П`ятківська, начальник ЖЕДу Ганна Кошова – допомогли зробити в музеї гідний ремонт. Такі, як сільський бібліотекар із Займища Олександр Крумкач - внесли новий струмінь в роботу закладу). Про Олександра Євгеновича слід сказати особливо. Бо таких людей одиниці – відданих своїй малій батьківщині, закоханих у своє село, небайдужих до його завтрашнього дня. У цей день у музеї відкрилася фотовиставка Олександра Крумкача. У великій залі ледве вмістилися роботи, об`єднані назвою, що дуже точно передає їх зміст і настрій – «Я бачу серцем рідний край». Людина дуже скромна – така, що любить залишатися за кадром, О.Є.Крумкач був схвильований і зворушений увагою і подяками. Причому щирими, а не задля годиться, бо в кожному з його знімків – душа. Лелеки в гнізді, заквітчані подвір`я (крім Займища, Євгенович об`їхав своїм незмінним велосипедом кожну вулицю в місті, фіксуючи садиби, господарі яких турбуються не тільки про багате оздоблення, скільки про красу). Дуже любить фотографувати дітей. Каже: вони швидко ростуть, пропустиш мить – і стане пізно: завтра вони вже інші.
У нього більше семи десятків альбомів, більшість з них – про життя села, про його людей – знаменитих і простих. Жодна подія не забудеться, бо вона зафіксована невтомним і захопленим Олександром Крумкачем. Він вважає, що випадкових кадрів не буває. Замовляє стільки фотографій, скільки людей на знімку (крім тих, що для альбому), щоб подарувати на згадку кожному. Безкоштовно. Просто так. (Скільки людей відвикли, що таке ще буває!) Витрачає на це свою пенсію, зарплату: невибагливий у побуті, він воліє розпоряджатися своїми статками так, щоб отримувати від цього радість.
Кожному фільму, що знімався у Щорському районі, присвячений окремий фотоальбом. Чатуючи на унікальний кадр, Крумкач, бувало, днював і ночував на знімальних майданчиках. Багато знаменитих і відомих акторів залюбки спілкувалися з ним. А він дарував на згадку фото. Під час зйомок «Медової любові» знімальна група, щоб якось віддячити фотографу, зібрала 800 гривень. У відповідь Олександр Євгенович замовив у одного зі щорських пасічників кожному з кіношників по баночці меду. Вони були вражені. Не менше вражений і зворушений кожен, хто переглядає у музеї його знімки. Голова райради Іван Орда попросив Крумкача сфотографуватися разом – з почуттям пошани до автора сердечних фотоілюстрацій Щорського краю.
… Друга частина заходів продовжилася о 18-ій. Духовий оркестр грав знайомі мелодії (погода була вітряна, з дощем, щоб вона не завадила музикантам, для них спеціально встановили намет). Біля музею була розгорнута виставка робіт учнів СЮТ та РЦДЮТ, яка викликала непідробний інтерес гостей свята. Їх щедро пригощали чаєм, кавою і пирогами. (Хто хотів підкріпитися більш ґрунтовно, міг купити поїсти в запрошених торговельників. Багато хто купував виготовлені до заходу магнітики із зображенням найкрасивіших місць райцентру. Одні відвідувачі оглядали музейні експонати, інші слухали виступ «Спадщини», треті пробували щастя в безпрограшній лотереї. Найбільше воно посміхнулося молодому музиканту духовного оркестру Володі Сидорову – виграв головний приз (велику коробку «Вечірнього Києва»). Усі без винятку ходили в будиночок Щорсів, щоб привітатися з родиною начдива і ним самим.Керівник народного аматорського театрального колективу «Муза» районного Будинку культури Лідія Легеза особливо вдало «підібрала» батька і сина Щорсів (їх зіграли завгосп табору «Дружба» Сергій Самусенко та землевпорядник пп «Азимут-Л» Роман Грищенко. Відвідувачі в один голос відзначали їхню зовнішню схожість з реальними героями.
… Заходиш у кімнату, де родина зібралась за чаєм (з сушкою та льодяниками), а там під портретом молодого Миколи Щорса сидить … молодий Микола Щорс. Питаю Романа, як він почувається в образі легендарного героя. Він посміхається: відчуваю себе і випускником церковно-парафіяльної школи і червоним командиром одночасно. Навіть рука пошкоджена. Правда, ворожа куля тут ні до чого: зламав напередодні заходу. У ролі матері Миколи – відома щорським глядачам артистка РБК – Наталія Вітушко, у ролі сестер – учасниці театрального колективу Інна Аникієнко, Ангеліна Панічевська, Дарина Наливайко. Одягнуті, причесані так, як ходили в Сновську на початку 20. Навіть томик Пушкіна в руках у дівчат 1882 року видання.
Багато хто з відвідувачів просив сфотографуватись разом з родиною – на пам`ять. Хоч і без знімку цей захід не забудеться. Згадуватиметься з вдячністю працівникам музею, а особливо його керівнику Тетяні Кліщенко. Можна тільки здогадуватися, якою ціною був здобутий успіх заходу. А він - головним чином – у тому, що зачепив за живе, змусив відчути гордість – за місто, за людей, які є його окрасою, викликав бажання і собі щось зробити для того, щоб життя стало кращим.
Завершилося дійство увечері – запаленням свічок вздовж всієї дороги до музею, який дійсно є храмом історії та пам`яті.
Марія ІСАЧЕНКО, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий