У великому навчальному закладі з його метушнею і гамірністю важко відчути душевність першовересневого свята. Про це подумалось під час відвідин Єлінської школи. Тут усього 20 учнів.
- Так воно справді і є, - говорить голова села Ніна Кухаренко. – Вчителі знають не тільки плюси і мінуси кожної дитини, й її шкільні і домашні проблеми.
…Що ближче до початку свята, тим більшає батьків і гостей на пришкільному подвір`ї. Серед них – знайомі обличчя. (Про цих людей у свій час розповідав наш «Промінь»). Колишній директор школи А.А.Шрамченко прийшла привітати нинішнього - до речі, свою доньку О.М.Горбик, яка продовжує започатковані традиції.
Анатолій Бобровник та Ірина Федосеєнко привели з Місток, де мешкають, свого п`ятикласника. (Принагідно згадалося, як 10 років тому недоброзичливці пророкували шлюбу Анатолія та Ірини недовгий вік через те, що чоловік на 19 років старший. А вони, всупереч усім пліткам, щасливі… Денис радує – працелюбний, вихований. Обоє дорожать родиною, дарують одне одному турботу і тепло.
Прийшла на свято зі своїми Юлею та Сашком їхня прийомна мама Світлана Коротиш. Уже сім років вони разом. Діти виросли, через два роки закінчать Єлінську школу. Світлана з чоловіком уже зараз готують їх до самостійного життя: щоб не розгубились, не злякались без батьківської опіки. Випускників (усі – дівчата) цього року три. Першачків – 4.Відразу на цілих 50 процентів підвищили наповнюваність класу дві сестрички Кіра та Фіона Бондарєви. Корінні киянки. А вчитимуться в Єліному. Чому так? Першою думкою – батьки надто зайняті на роботі і не можуть приділяти дівчаткам достатню увагу. Або хочуть пожити для себе, і (поки бабуся погоджується опікуватися онуками) користуються можливістю. Чи, може, статки не дозволяють. Бо тепер вирядити доньку в школу коштує не набагато менше, ніж видати її заміж. А тут – відразу двох.
- Не вгадали, - розбиває ці припущення 28-річна Анна Бондарєва. – Мій чоловік – приватний підприємець. Зі статками все гаразд. І мою маму ми не збираємось навантажувати. Я не працюю, тож поперемінно житиму то в Києві, то в Єліному.
- Як дівчатка відреагували на те, що після київського дитсадка вони підуть у сільську школу?
- Це було і їхнє рішення також. Обидві змалку часто бували в Єліному. Вони тут, як риба в воді. Головною причиною, чому вирішили віддати доньок на навчання в Єлінську школу, Анна з Михайлом називають бажання прищепити Кірі та Фіоні інтерес до знань. Адже тут вчителька може приділити кожному первачку більше уваги і часу, ніж у переповненому класі. Тим більше, - кажуть, - про Л.А.Коньок чули тільки хороші відгуки. Вона малечі, як друга мама.
Школа також подобається киянам. Вона чиста, затишна. Є гаряче харчування. Це поки головне. Тим, що тут у рази менші можливості для розвитку дитини, ніж у столиці, Бондарєви не переймаються. Адже лікарі не радять перевантажувати маленьких школярів. У них ще багато часу, щоб усе встигнути, коли підростуть.
- Потім заберемо їх у Київ, - планують батьки.
У селі вже звикли до незвичного імені однієї з дівчаток – Фіона. (До зеленої принцеси, дружини мільтяшного Шрека, - каже Анна, вона не має ніякого відношення. Ім`я кельтське. Означає: чиста, світловолоса).
Поповнення і в учительському колективі. Чоловіче. Сергій Левчановський (родом зі Щорса) після закінчення вузу отримав призначення в Єлінську школу. Викладатиме історію. Директор школи урочисто привітала молодого колегу і вручила трудову книжку. З теплими словами побажань Ольга Миколаївна звернулася до учнів та їхніх батьків.
Тільки сонячних і успішних шкільних буднів бажала учням та педагогам голова села Н.М.Кухаренко, а місцевий священик (Святопокровської церкви) отець Володимир виголосив коротку проповідь про добро і милосердя та окропив усіх присутніх святою водою.
Центром уваги, звичайно, були найменшенькі. Їм дарували подарунки (побачивши серед них рахівниці, киянки кинулися до батьків з`ясовувати, що це таке), для них лунали вірші. Щоб запам`яталося вручення букварів, розіграли цілу виставу: в потрібний момент з коробки з-під телевізора, що заздалегідь була встановлена на ганку, вискочив хлопчик – чарівник з книгами в руках. Малята були вражені. Попервах вони ще шукали очима батьків та бабусь – переконатися, що вони поруч, і нічого можна не боятися. Потім шкільне першовересневе свято повністю захопило їх: вони відчули себе маленькою його складовою, членами шкільної сім`ї.
Було і покладання квітів до пам`ячника загиблим землякам, і перший дзвоник, і море квітів, та головне – була по-справжньому доброзичлива атмосфера, непідробна радість від того, що школа знову зібрала усіх, щоб навчити і виховати хорошими людьми.
Марія ІСАЧЕНКО, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий