Екскурсовод — фах XX століття. І це зрозуміло, бо раніше люди мандрували здебільшого за необхідності. Якщо ж це робилося за покликом душі, то тільки за допомогою місцевого населення. Зараз же екскурсовод має якомога більше знати про рідний край, про його пам’ятки і бажано хоча б одну іноземну мову. На жаль, у Щорському районі є тільки споріднені професії, такі, як музейні працівники. Вони широко знають усі предмети своєї оповіді.
Сьогодення нині важке: курс долара скаче, немов коняка-чемпіон через найвищі бар’єри, зарплатня залишається на місці, як заливна риба, а відволіктись від буденності - ой як хочеться… Що робити, коли на море вже не поїдеш, західна Україна далеченько? Шукати нові маршрути! На Чернігівщині 23 райони. Думаю, що серед них можна обрати щось цікаве… І на Щорсівщині також.
Словом, ви вирішили відвідати
партизанський край. Що треба?
Зрозуміло, що краще набрати групу таких ласих до вилазок вихідного дня людей, знайти «Сусаніна», який би добре знав район та якусь автівку, бо з нинішньою ситуацією в країні розраховувати на автобуси не можна: ходять вряди-годи і тоді вам доведеться витратити на поїздку не день, не два, а тиждень. По-друге, варто заздалегідь домовитися про готель, точніше про те, що раніше було готелем, а тепер стало просто кімнатами відпочинку. Тут низькі ціни: 35 гривень за добу — тримісний номер, 42 грн — двомісний і 119 грн — люкс (це тому, що туалет і душ знаходяться в кімнаті, а не у коридорі, як в інших номерах). Зрозуміло, що легкий «перекус» краще взяти із собою. Але й у селі можна купити собі щось вкинути до рота. У Щорсі ж кілька пунктів громадського харчування, де можуть доволі смачно погодувати. Два з них знаходяться у центрі міста: «Вітамінка» і ресторан, до речі, напрямок до останнього показує пам’ятник Володимирові Леніну. Ціни невисокі, як і в сусідньому кафе. Одне: треба буде піднятись на другий поверх… І все, як писав Сергій Єсенін:
Даль повернулась туманом,
Чешет тучи лунный гребень.
Красный вечер за куканом
Расстелил кудрявый бредень.
Депо
…Якщо ви тільки-но починаєте своє знайомство зі Щорсом, то спершу краще зазирнути до локомотивного депо, якому вже понад 140 років. Та й саме містечко виросло завдяки депо на місці хутора селянина Івана Коржа. Тут є свій музей і дитячий майданчик, і навіть свій зимовий сад (але про відвідини краще також домовитись, бо з недавнього часу, у зв’язку з нинішніми подіями, вільного входу на територію депо вже немає). У музеї вам розкажуть про батька Миколи Щорса, який працював залізничником у Сновську (так називався Щорс до 1935 року) і про багатьох інших людей, героїв, завдяки яким і існує райцентр.
Музей одного міста
Так би я назвала друге цікаве місце, яке слід відвідати. Це Щорський історичний музей. Вхід до нього для дорослих коштує близько 10 гривень. Тут ви більш детально дізнаєтесь про Миколу Щорса — героя громадянської війни, його життя, його кохання тощо. Побачите в яких умовах жила «майбутня зірка»: у родині Щорсів було 10 дітей (!). Розкажуть вам глибше й історію містечка.
Лісоград
Цей музей знаходиться серед лісів біля Єліного, на місці, де у 1942-1943 роках розташовувались партизанські загони Олексія Федорова та Миколи Попудренка. У Лісограді відтворили побут партизан під час Великої Вітчизняної війни, їхні землянки. А «відчинив двері» для відвідувачів музей у 2009 році. Якщо ви намірилися відвідати це місце, то краще зробити це влітку, коли немає снігів і багнюки.
На кордоні
Ще один цікавий музей знаходиться на кордоні з Російською Федерацією у Клюсах, який у 1964 році започаткував вчитель місцевої школи Петро Толочко. У цьому осередку історії краю знаходяться деякі експонати, знайдені на околиці села на пізньопалеолітичній стоянці первісних людей. На жаль, село меншає: якщо на початку XX сторіччя тут проживало близько 1000 людей, то зараз тільки 150…
І ще
Загалом, на Щорсівщині було багато пам’яток: і літня резиденція пана Полторацького, і Милорадовські «печі», і Коровний хутір у Нових Боровичах, де зростають одинадцять дубів-довгожителів, і каштанова алея у тих таки Боровичах тощо. Та все це давно приходить у занепад… Хазяїна ж, який би все це окультурив, немає… Можливо, у світі так ставляться до українців, тому що вони не цінують своєї спадщини?
Маргарита
Литовченко
Фото автора та
з архіву редакції
Комментариев нет:
Отправить комментарий