Прикро, але й досі залишаються не почутими слова Президента України Петра Порошенка про те, що у разі зриву мирного процесу наша країна, «отримавши удар по щоці, іншу не підставлятиме», хоча до останнього сподіватиметься на мирне врегулювання конфлікту і «робитиме все залежне, щоб жодним необережним кроком не втратити цю надзвичайно важливу для нас та всього світу можливість».
19 лютого, на сході у Тихоновичах (детальнішу оповідь про цей захід читайте у наступному номері газети) ми зустріли батька двох поліських героїв – Миколу Івановича М`ягкого. Його сини – старший, Льоша, добровольцем служить у спецбатальйоні «Чернігів» (раніше був миротворцем в Іраку), молодший Вітя, військовослужбовець 95 аеромобільної бригади, яка до останнього патрона захищала Донецький аеропорт, – й досі далеко від домівки, у зоні проведення АТО. Хлопці – справжні патріоти, які відстоюють наш з вами мир і спокій, нашу з вами землю.
Що розказували вони мамі і батьку, своїм односельцям під час короткотермінових побачень? Та тільки те, що боронитимуть Вітчизну до кінця, до повної перемоги, що не бояться ні «смерчів», ні «градів», ні осколків мінометних снарядів. До речі, на нашому знімку зафіксовано епізод передачі відбитку такої зброї директору ЗОШ Галині Бебех – для зберігання у шкільному музеї. Від цього шматка металу меншенького сина Миколи Івановича, Вітю, врятувала каска. Також М.І.М`ягкий передав на пам`ять учням і вчителям частинку українського жовто-блакитного прапора з підписами бійців 95-ої бригади. Цей прапор був у справжніх боях і відтепер стане священною реліквією школи.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий