У понеділок, 23 лютого о 7 ранку до Чернігова повернувся зведений загін чернігівських міліціонерів, який останні два тижні перебував у Чорнухіно, що під Дебельцевим. Через проблему із автотранспортом вони трохи затримались… Та це вже не мало ніякого значення для їхніх близьких: більше хлопцям нічого не загрожує.
Плакала тільки одна жінка - Вікторія Науменко із Холмів Корюківського району. Її чоловік Олег Науменко, який працював помічником чергового у Корюківці зник безвісти (з 15 лютого з ним немає зв’язку). Командир загону Едуард Альохін заспокоював її, мовляв, під час відходу був повний хаос, а мобільний зв’язок на сході працює вряди-годи, тож не відомо, в якій з лікарень її Олег знаходиться. (У правоохоронця ще до відходу була посічена осколками снарядів спина, у інших трьох - переломи кінцівок і в одного — контузія). Найближчим часом вони зроблять усе можливе аби знайти коханого Вікторії. Щоправда, остання не вірить обіцянкам, каже: «У даній ситуації може розраховувати лишень на себе та на родину». Загалом же до обласного центру повернулися 50 бійців із 54, що вийшли з оточення (нагадаємо, що ще один невідомо де перебуває). Щорських хлопців серед них не було.
Загін зустрічали не тільки близькі, але й голова Чернігівської облради Микола Звєрєв, нардеп Олександр Кодола і підприємець Віктор Лазар. Також був і в.о. головного міліціонера області Вадим Філашкін.
Російський «Урал»
Ця машина першою кинулася у вічі. Пізніше стало відомо, що вона трофейна і що саме вона врятувала нашим захисникам життя. Один із бійців розповідав, що коли автомобіль потрапив до них у руки, то пробігу виявилося в акурат від Ростова-на-Дону до Луганщини. Розповідали і про те, що залишитися живими допомогло чисте везіння.
— Ми відходили вранці, не вмикаючи фар, — говорив Едуард Володимирович, — коли бойовики ще не встигли прокинутися. Ще зіграло на руку те, що відходили ми невеличким складом і вони не могли згрупуватися, аби знищити нас. Третє — стояв мороз і мерзла земля не давала загрузнути у багнюці…
Почули ми і про те, що у східних містах залишилися переважно жінки, які вважають наших вояків за чужаків. І про те, що чоловіки взялися за зброю та воюють вони переважно на боці терористів:
— У них якась дивна мотивація. Але, думаю, що це не гроші, — каже Едуард Альохін. — Знаю - на сусідньому пункті їх щодня чимало вбивали, вони забирали загиблих і знову йшли під кулі. Бачив навіть підлітків. А ось чого не бачив, так це кадрових російських військових. Усі загиблі були без документів і тільки двоє мали з собою паспорти. Один загиблий був з Курська, інший з Франції. Напевне, для них це просто адреналін…
Крім того, міста Донеччини і Луганщини знаходяться на межі гуманітарної катастрофи. Трупи лежать просто неба. Ніхто їх не прибирає, тут хоч якось своє б життя врятувати… Поки мороз, то ще нічого, а коли почнеться відлига і вони почнуть розкладатися?
— Інфраструктура там повністю зруйнована. Для прикладу наведу таке: поруч з нами перебувала колонія суворого режиму. Вона стала функціонувати в режимі вільної держави… — каже правоохоронець.
Після того, як міліціонери здали бойову зброю, вони поїхали додому до батьків та дружин відігріватись і відпочивати. Але як тільки-но держава покличе на захист — знову в бій.
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Плакала тільки одна жінка - Вікторія Науменко із Холмів Корюківського району. Її чоловік Олег Науменко, який працював помічником чергового у Корюківці зник безвісти (з 15 лютого з ним немає зв’язку). Командир загону Едуард Альохін заспокоював її, мовляв, під час відходу був повний хаос, а мобільний зв’язок на сході працює вряди-годи, тож не відомо, в якій з лікарень її Олег знаходиться. (У правоохоронця ще до відходу була посічена осколками снарядів спина, у інших трьох - переломи кінцівок і в одного — контузія). Найближчим часом вони зроблять усе можливе аби знайти коханого Вікторії. Щоправда, остання не вірить обіцянкам, каже: «У даній ситуації може розраховувати лишень на себе та на родину». Загалом же до обласного центру повернулися 50 бійців із 54, що вийшли з оточення (нагадаємо, що ще один невідомо де перебуває). Щорських хлопців серед них не було.
Загін зустрічали не тільки близькі, але й голова Чернігівської облради Микола Звєрєв, нардеп Олександр Кодола і підприємець Віктор Лазар. Також був і в.о. головного міліціонера області Вадим Філашкін.
Російський «Урал»
Ця машина першою кинулася у вічі. Пізніше стало відомо, що вона трофейна і що саме вона врятувала нашим захисникам життя. Один із бійців розповідав, що коли автомобіль потрапив до них у руки, то пробігу виявилося в акурат від Ростова-на-Дону до Луганщини. Розповідали і про те, що залишитися живими допомогло чисте везіння.
— Ми відходили вранці, не вмикаючи фар, — говорив Едуард Володимирович, — коли бойовики ще не встигли прокинутися. Ще зіграло на руку те, що відходили ми невеличким складом і вони не могли згрупуватися, аби знищити нас. Третє — стояв мороз і мерзла земля не давала загрузнути у багнюці…
Почули ми і про те, що у східних містах залишилися переважно жінки, які вважають наших вояків за чужаків. І про те, що чоловіки взялися за зброю та воюють вони переважно на боці терористів:
— У них якась дивна мотивація. Але, думаю, що це не гроші, — каже Едуард Альохін. — Знаю - на сусідньому пункті їх щодня чимало вбивали, вони забирали загиблих і знову йшли під кулі. Бачив навіть підлітків. А ось чого не бачив, так це кадрових російських військових. Усі загиблі були без документів і тільки двоє мали з собою паспорти. Один загиблий був з Курська, інший з Франції. Напевне, для них це просто адреналін…
Крім того, міста Донеччини і Луганщини знаходяться на межі гуманітарної катастрофи. Трупи лежать просто неба. Ніхто їх не прибирає, тут хоч якось своє б життя врятувати… Поки мороз, то ще нічого, а коли почнеться відлига і вони почнуть розкладатися?
— Інфраструктура там повністю зруйнована. Для прикладу наведу таке: поруч з нами перебувала колонія суворого режиму. Вона стала функціонувати в режимі вільної держави… — каже правоохоронець.
Після того, як міліціонери здали бойову зброю, вони поїхали додому до батьків та дружин відігріватись і відпочивати. Але як тільки-но держава покличе на захист — знову в бій.
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий