„Про таких, як Марія Шрамченко, дійсно кажуть: „Вона ще при житті заслужила на пам’ятник”, - вважає Староборовицький сільський голова Ніна Моцар. І додає: „У 1998 році вона мені життя врятувала. Дорогою в Нові Боровичі мені стало погано, опісля наче й полегшало, я навіть удома надумалася консервацією зайнятися, але вчасно мене оглянула Марія Олександрівна й ледь не силоміць відправила до Щорса, в районну лікарню. Там поставили діагноз – перитоніт. А лікарі сказали: привезли б мене хоч на півгодини пізніше – допомогти б уже не вдалося. Словом, аби не ветеран медицини Марія Шрамченко – мої б кістки вже давно на прах перетворилися...”
І ось 11 серпня до хати ювілярки завітали голова райради Іван Орда, заступник голови райдержадміністрації Володимир Карпенко, лідер ветеранської організації Щорсівщини Людмила Кравець і сільський голова Ніна Моцар. Вручили медичну Почесну грамоту. Лунали щирі вітання, побажання любові й тепла від рідних, шани земляків, міцного здоров’я та довголіття. Марія Олександрівна розчулено дивилася на гостей, а її доньки гостинно запросили усіх присісти і поговорити. В ході бесіди з’ясувалося, що доля М.О. Шрамченко була вельми щедрою на круті повороти і складні випробовування. Народилася в Софіївці, а перед завершенням війни закінчила в Щорсі фельдшерську школу. Відтоді її життя більш як на півсторіччя виявилося пов’язаним з медициною. Почала працювати в Чепельові медсестрою, а згодом опинилася в Старих Боровичах. Односельці доволі швидко склали про неї певну думку: наполеглива, принципова, безвідмовна. До роботи завжди ставилася сумлінно. Як треба було хворого доставити до райлікарні, то забезпечувала це у будь-який спосіб – хоч кіньми, хоч вантажівкою-попуткою, хоч бардовозом. Однак, бувало, доводилося навіть у домашніх умовах пологи приймати. З роками набула такого досвіду в медичній практиці, що навіть лікарі дослухалися до її слів. Відколи стала завідуючою фельдшерсько-акушерським пунктом, доклала чимало зусиль, щоб матеріальна база сільського закладу медицини підтримувалася на належному рівні. Взагалі – дбала про здоров’я земляків на совість, завжди, у будь-яку погоду могла вирушити до хворого за викликом.
Особисте життя Марії Олександрівни складалося добре. Заміж вийшла за староборовлянина Володимира, учасника війни. Згодом він став керівником сільського споживчого товариства. Ще як тільки запропонував їй вийти заміж – твердо заявила, що погодиться лише за умови, коли в них буде своя оселя. І вже незабаром при зустрічі майбутній наречений сказав: „Я вже домовився з теслею, ми зведемо прибудову до батьківської хати”. Справили весілля. А пізніше у них з’явився і новий будинок. Далося це тяжкою працею. Тримали чимале господарство – як і водиться в селі. Серед іншого згодилася схильність Марії Олександрівни до бджолярства. Вона розповідає, що ще дід займався цієї справою, потім – мати, яка привчала її дивитися за бджолами з 8-річного віку, а на весілля від рідні отримала в подарунок два вулики. Ось із них і розрослася пасіка, яка інколи сягала 15 бджолосімей. Дивно, але за бджолами М.О. Шрамченко доглядала аж до 89-річчя (!). Зізнається: „Не можу без них. У садку омшаник є. Але вже займатися було несила, тож продовжувати все випало онуку. Оце мед, що на столі зараз, від нього, з Єліного”.
У Марії Олександрівни є дві доньки. Старша Алла живе у Щорсі, порадувала матір онуком і онучкою, а ті, в свою чергу, чотирма правнуками. Менша Ольга має сина, жила до останнього часу в Гомелі, але нещодавно перебралася в Старі Боровичі – доглядати маму на схилі віку. До речі, поміж нащадків героїні цієї оповіді є двоє – онучка і правнучка, які теж обрали професію медичного працівника. Мешкають вони у Чернігові.
На ювілей рідні Марії Олександрівни радилися: що ж їй подарувати. Думали каструлю-мультиварку, але вона сказала: не треба, в мене ж є піч. Тому вибір спинили на електродуховці. Дивно, але попри поважний вік, М.О. Шрамченко ще клопочеться по господарству. Нещодавно оце копала на городі картоплю для онучки з обласного центру. „Бери, - казала, - у тебе такої нема...”
У чому ж секрет довголіття Марії Олександрівни? Хтозна. Вона й сама не знає відповіді на таке запитання. Хоча деякі земляки кажуть, що однією з причин довгого життєвого віку є її знання цілющих властивостей природи. Відомо ж, що пасіка років додає. А ще вона знає, як правильно зробити трав’яну настоянку на спирту. Принагідно й один рецепт у неї довідалися – для тих читачів „Променя”, які потерпають від болю в суглобах. Отже, дорогою із села на Нові Боровичі, в районі урочища Вешки, є місцина під назвою Чортория. Там росте трава, квітне червоненьким, називається окопник. Настій треба пити вранці по чайній ложці. Повинно допомогти. Хоча не забуваймо про попередження Міністерства охорони здоров’я стосовно самолікування.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото автора
І ось 11 серпня до хати ювілярки завітали голова райради Іван Орда, заступник голови райдержадміністрації Володимир Карпенко, лідер ветеранської організації Щорсівщини Людмила Кравець і сільський голова Ніна Моцар. Вручили медичну Почесну грамоту. Лунали щирі вітання, побажання любові й тепла від рідних, шани земляків, міцного здоров’я та довголіття. Марія Олександрівна розчулено дивилася на гостей, а її доньки гостинно запросили усіх присісти і поговорити. В ході бесіди з’ясувалося, що доля М.О. Шрамченко була вельми щедрою на круті повороти і складні випробовування. Народилася в Софіївці, а перед завершенням війни закінчила в Щорсі фельдшерську школу. Відтоді її життя більш як на півсторіччя виявилося пов’язаним з медициною. Почала працювати в Чепельові медсестрою, а згодом опинилася в Старих Боровичах. Односельці доволі швидко склали про неї певну думку: наполеглива, принципова, безвідмовна. До роботи завжди ставилася сумлінно. Як треба було хворого доставити до райлікарні, то забезпечувала це у будь-який спосіб – хоч кіньми, хоч вантажівкою-попуткою, хоч бардовозом. Однак, бувало, доводилося навіть у домашніх умовах пологи приймати. З роками набула такого досвіду в медичній практиці, що навіть лікарі дослухалися до її слів. Відколи стала завідуючою фельдшерсько-акушерським пунктом, доклала чимало зусиль, щоб матеріальна база сільського закладу медицини підтримувалася на належному рівні. Взагалі – дбала про здоров’я земляків на совість, завжди, у будь-яку погоду могла вирушити до хворого за викликом.
Особисте життя Марії Олександрівни складалося добре. Заміж вийшла за староборовлянина Володимира, учасника війни. Згодом він став керівником сільського споживчого товариства. Ще як тільки запропонував їй вийти заміж – твердо заявила, що погодиться лише за умови, коли в них буде своя оселя. І вже незабаром при зустрічі майбутній наречений сказав: „Я вже домовився з теслею, ми зведемо прибудову до батьківської хати”. Справили весілля. А пізніше у них з’явився і новий будинок. Далося це тяжкою працею. Тримали чимале господарство – як і водиться в селі. Серед іншого згодилася схильність Марії Олександрівни до бджолярства. Вона розповідає, що ще дід займався цієї справою, потім – мати, яка привчала її дивитися за бджолами з 8-річного віку, а на весілля від рідні отримала в подарунок два вулики. Ось із них і розрослася пасіка, яка інколи сягала 15 бджолосімей. Дивно, але за бджолами М.О. Шрамченко доглядала аж до 89-річчя (!). Зізнається: „Не можу без них. У садку омшаник є. Але вже займатися було несила, тож продовжувати все випало онуку. Оце мед, що на столі зараз, від нього, з Єліного”.
У Марії Олександрівни є дві доньки. Старша Алла живе у Щорсі, порадувала матір онуком і онучкою, а ті, в свою чергу, чотирма правнуками. Менша Ольга має сина, жила до останнього часу в Гомелі, але нещодавно перебралася в Старі Боровичі – доглядати маму на схилі віку. До речі, поміж нащадків героїні цієї оповіді є двоє – онучка і правнучка, які теж обрали професію медичного працівника. Мешкають вони у Чернігові.
На ювілей рідні Марії Олександрівни радилися: що ж їй подарувати. Думали каструлю-мультиварку, але вона сказала: не треба, в мене ж є піч. Тому вибір спинили на електродуховці. Дивно, але попри поважний вік, М.О. Шрамченко ще клопочеться по господарству. Нещодавно оце копала на городі картоплю для онучки з обласного центру. „Бери, - казала, - у тебе такої нема...”
У чому ж секрет довголіття Марії Олександрівни? Хтозна. Вона й сама не знає відповіді на таке запитання. Хоча деякі земляки кажуть, що однією з причин довгого життєвого віку є її знання цілющих властивостей природи. Відомо ж, що пасіка років додає. А ще вона знає, як правильно зробити трав’яну настоянку на спирту. Принагідно й один рецепт у неї довідалися – для тих читачів „Променя”, які потерпають від болю в суглобах. Отже, дорогою із села на Нові Боровичі, в районі урочища Вешки, є місцина під назвою Чортория. Там росте трава, квітне червоненьким, називається окопник. Настій треба пити вранці по чайній ложці. Повинно допомогти. Хоча не забуваймо про попередження Міністерства охорони здоров’я стосовно самолікування.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий