Майже єдиним, що наразі залишилося дліючим в інфрастуктурі маленької Іванівки, є старенький клуб.
А був колись такий розгін - ще за часів керування Петра Шаповала, очільника району, що справедливо могли позаздрити не лише великі села, а й місто. Будувалися тоді житлові будинки з надвірними спорудами, зводились ФАП і нова школа, планувалася навіть лазня (від неї у спогад тепер лишилася купка недобитої цегли), нова контора тощо.
Наз’їжджалося тоді у село трохи люду (звідусіль!), але дехто, зрозумівши невтішні перспективи, з часом виїхав, а дехто й донині мешкає в облюбованому місці. Дітки ходять до Тихоновицької й Тур’янської шкіл, дорослі – шукають заробітку з ведення підсобного господарства, влітку – хто в силі – сидять у лісі, збираючи на продаж лисички, чорницю, малину...
Так і живуть, маючи на всю сільраду один-єдиний магазин, задовольняючись виїзною доставкою хліба, олії, борошна. Моляться за те, щоби приватний підприємець Леонід Тебенко і надалі їх не полишав, щоби (хай хоч трактором!) завозив їм необхідні продукти і миючі засоби.
А молодь села, люди середнього віку іноді «балують» себе відвідинами таких закладів культури, як бібліотека і клуб, де трудяться воістину патріоти села Валентина Моцар та Оксана Михеєнко.
Донедавна сільрада, як могла, утримувала ці заклади, а от тепер гроші на поточні ремонти, реконструкції, нові проекти треба просити у нової об’єднаної громади.
Переймається цією проблемою в.о. старости Роман Циганок, каже: «Чи дадуть кошти селу?»
Натомість клуб, якому вже минула добра сотня літ (колись він був навіть коморою) починає плакати. Дощові сльози біжать по стелі, підлозі, збираючись у рівчачки - бо ж дах у стількох місцях продірявився, що полатати – замало! Треба повністю все міняти. Є й інший варіант: перенести клуб в одну з недобудованих раніше споруд, що перейшла на баланс громади.
Словом, клопіт та й годі! Однак вирішувати прблему треба, і чим швидше – тим краще.
Олена КОМПАНЕЦЬ
А був колись такий розгін - ще за часів керування Петра Шаповала, очільника району, що справедливо могли позаздрити не лише великі села, а й місто. Будувалися тоді житлові будинки з надвірними спорудами, зводились ФАП і нова школа, планувалася навіть лазня (від неї у спогад тепер лишилася купка недобитої цегли), нова контора тощо.
Наз’їжджалося тоді у село трохи люду (звідусіль!), але дехто, зрозумівши невтішні перспективи, з часом виїхав, а дехто й донині мешкає в облюбованому місці. Дітки ходять до Тихоновицької й Тур’янської шкіл, дорослі – шукають заробітку з ведення підсобного господарства, влітку – хто в силі – сидять у лісі, збираючи на продаж лисички, чорницю, малину...
Так і живуть, маючи на всю сільраду один-єдиний магазин, задовольняючись виїзною доставкою хліба, олії, борошна. Моляться за те, щоби приватний підприємець Леонід Тебенко і надалі їх не полишав, щоби (хай хоч трактором!) завозив їм необхідні продукти і миючі засоби.
А молодь села, люди середнього віку іноді «балують» себе відвідинами таких закладів культури, як бібліотека і клуб, де трудяться воістину патріоти села Валентина Моцар та Оксана Михеєнко.
Донедавна сільрада, як могла, утримувала ці заклади, а от тепер гроші на поточні ремонти, реконструкції, нові проекти треба просити у нової об’єднаної громади.
Переймається цією проблемою в.о. старости Роман Циганок, каже: «Чи дадуть кошти селу?»
Натомість клуб, якому вже минула добра сотня літ (колись він був навіть коморою) починає плакати. Дощові сльози біжать по стелі, підлозі, збираючись у рівчачки - бо ж дах у стількох місцях продірявився, що полатати – замало! Треба повністю все міняти. Є й інший варіант: перенести клуб в одну з недобудованих раніше споруд, що перейшла на баланс громади.
Словом, клопіт та й годі! Однак вирішувати прблему треба, і чим швидше – тим краще.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий