Ще й досі деякі наші земляки випадково знаходять поміж старих речей артефакти, які належать до періоду ІІ-ої світової війни. Ось і в даному випадку трапилася схожа історія: на початку цього року під час перебирання пожовклих папірців з минулої епохи були виявлені фронтові листи мешканця нашого краю С.Г. Кравченка. Знахідку принесла до редакції «Променя» Л.М. Чернікіна.
Кореспонденція підписана «Польова пошта 6412813». Також на ній стоїть штамп «Переглянуто військовою цензурою 13985». Розмір кожного аркуша невеличкий – 15 на 21 сантиметр. Які слова та емоції могли поміститися на такому маленькому клаптику паперу? Але для родини фронтовика навіть коротенькі рядки були як блага звістка: він живий, воює, любить і думає про нас. У часи, коли не було мобільних телефонів, Інтернету, Скайпу та електронної пошти, кожен отриманий лист значив напрочуд багато. А солдати навіть в умовах суворої секретності могли вкласти у текст усі свої сердечні пориви і почуття. А ще їхні висловлювання були сповнені надії – на перемогу над ворогом і повернення до рідної домівки.
«Привіт з фронту, - так починається лист С.Г. Кравченка, датований 14 липня 1944 року. А писав він «дорогим Жені, Толику, Нелечці та Алочці». Бажав рідним всього доброго в житті та роботі. Повідомляв, що отримав їхнього листа від 26 червня. Співчував, що місто Щорс нещодавно зазнало потужного удару німецької авіації. Радив дружині Жені по змозі підремонтувати пошкоджений дах на будинку. І заспокоював – фронт уже далеко від Чернігівщини, ворожі літаки тепер навряд чи скидатимуть бомби на щорську залізничну станцію. Також автор нагадував: «Гроші мені не надсилай – вони мені не потрібні. Бо вже третій місяць я не бачу цивільного населення, купувати щось просто немає в кого. Цілую всіх міцно. Сеня».
Наступний лист своїй сім’ї солдат написав 25 липня. «Здрастуйте дорогі дружина Женя, дітки Толик, Нелька і Алунчик... Живу по-старому, самопочуття хороше... Близьких земляків немає, дуже нудно, хотілося побачитися з вами... Женю, пиши побільше і частіше, мені буде веселіше. Коли я читаю лист – то ніби розмовляю з тобою... З привітом – твій чоловік Сеня».
Третій лист був геть не схожий на попередні. По-перше, написаний 29 липня на звичайному аркуші паперу, а не на стандартному бланку. І штампу цензури на ньому нема. По-друге – зміст його звичайний, можна навіть сказати – сімейно-побутовий. Спочатку С.Г. Кравченко дякує дружині за два листи - від 15 і 17 липня. «Дуже приємно, що ти мені так часто пишеш», - зазначає він. Дає відповіді на практичні питання. «Ти запитуєш, чим краще крити дах на хаті – соломою чи залізом? Непогано було б залізом, але для цього треба понизити покрівлю і придбати дошки на опалубку. Я написав голові міськради, щоб він відпустив тобі шалівки. Треба сходити ще до нього – дадуть чи ні».
Віськова частина, де служив С.Г. Кравченко, просувалася територією Польщі. Він пише, як сильно боїться тут мирне населення військової авіації, причому байдуже якої – радянської чи німецької. Бачачи це, наш земляк писав дружині: «Часто згадую твою оповідь про наліт німецьких літаків на наше місто. Навіть уявити не можу, як ти з дітьми пережила це бомбардування... Вітаю Алочку з днем народження... Передавай привіт Галі та Молчановим. І ти не написала мені, чи розрахувалася з Надею за минулий борг...»
Разом з цими листами рідні С.Г. Кравченка зберігали і деякі інші папери. Зокрема – текст охоронної молитви. Починалася вона так: «Я йду і стою з цією молитвою. Господь Бог Ісус Христос і його тіло святе та кров будуть моїм захистом». (Тобто як не старалися комуністи знищити у людей віру в Бога – нічого в них не вийшло). Також були і тексти двох пісень – «Синій платочок» і «Партизанська».
Завершилася ця історія листування трохи більш як через три місяці – 13 листопада 1944 року. Саме тоді родина С.Г. Кравченка отримала з місцевого райвійськкомату сповіщення. У документі йшлося про те, що «Кравченко Семен Григорович, уродженець м.Щорс Чернігівської області, вірний військовій присязі, виявивши героїзм та мужність, був поранений і помер 30 жовтня 1944 року. Похований у селищі Сулеювськ Варшавської губернії. Цей документ є підставою для дружини клопотатися про пенсію». Більше ніяких подробиць. Від солдата – нашого земляка – лишилася хіба що пам’ять у родині й кілька фронтових листів. Але мине менш як рік – і настане перемога над Німеччиною. Жертва С.Г. Кравченка не була марною...
Зараз знову триває війна. Українці знову захищають рідну землю від ворогів та загарбників. Тож згадаймо тих, хто нині перебуває на фронті, під постійними обстрілами російських терористів. Помолімося ж за них. Помолімося за те, щоб Господь дарував нам перемогу і всі наші солдати повернулися додому живими.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Кореспонденція підписана «Польова пошта 6412813». Також на ній стоїть штамп «Переглянуто військовою цензурою 13985». Розмір кожного аркуша невеличкий – 15 на 21 сантиметр. Які слова та емоції могли поміститися на такому маленькому клаптику паперу? Але для родини фронтовика навіть коротенькі рядки були як блага звістка: він живий, воює, любить і думає про нас. У часи, коли не було мобільних телефонів, Інтернету, Скайпу та електронної пошти, кожен отриманий лист значив напрочуд багато. А солдати навіть в умовах суворої секретності могли вкласти у текст усі свої сердечні пориви і почуття. А ще їхні висловлювання були сповнені надії – на перемогу над ворогом і повернення до рідної домівки.
«Привіт з фронту, - так починається лист С.Г. Кравченка, датований 14 липня 1944 року. А писав він «дорогим Жені, Толику, Нелечці та Алочці». Бажав рідним всього доброго в житті та роботі. Повідомляв, що отримав їхнього листа від 26 червня. Співчував, що місто Щорс нещодавно зазнало потужного удару німецької авіації. Радив дружині Жені по змозі підремонтувати пошкоджений дах на будинку. І заспокоював – фронт уже далеко від Чернігівщини, ворожі літаки тепер навряд чи скидатимуть бомби на щорську залізничну станцію. Також автор нагадував: «Гроші мені не надсилай – вони мені не потрібні. Бо вже третій місяць я не бачу цивільного населення, купувати щось просто немає в кого. Цілую всіх міцно. Сеня».
Наступний лист своїй сім’ї солдат написав 25 липня. «Здрастуйте дорогі дружина Женя, дітки Толик, Нелька і Алунчик... Живу по-старому, самопочуття хороше... Близьких земляків немає, дуже нудно, хотілося побачитися з вами... Женю, пиши побільше і частіше, мені буде веселіше. Коли я читаю лист – то ніби розмовляю з тобою... З привітом – твій чоловік Сеня».
Третій лист був геть не схожий на попередні. По-перше, написаний 29 липня на звичайному аркуші паперу, а не на стандартному бланку. І штампу цензури на ньому нема. По-друге – зміст його звичайний, можна навіть сказати – сімейно-побутовий. Спочатку С.Г. Кравченко дякує дружині за два листи - від 15 і 17 липня. «Дуже приємно, що ти мені так часто пишеш», - зазначає він. Дає відповіді на практичні питання. «Ти запитуєш, чим краще крити дах на хаті – соломою чи залізом? Непогано було б залізом, але для цього треба понизити покрівлю і придбати дошки на опалубку. Я написав голові міськради, щоб він відпустив тобі шалівки. Треба сходити ще до нього – дадуть чи ні».
Віськова частина, де служив С.Г. Кравченко, просувалася територією Польщі. Він пише, як сильно боїться тут мирне населення військової авіації, причому байдуже якої – радянської чи німецької. Бачачи це, наш земляк писав дружині: «Часто згадую твою оповідь про наліт німецьких літаків на наше місто. Навіть уявити не можу, як ти з дітьми пережила це бомбардування... Вітаю Алочку з днем народження... Передавай привіт Галі та Молчановим. І ти не написала мені, чи розрахувалася з Надею за минулий борг...»
Разом з цими листами рідні С.Г. Кравченка зберігали і деякі інші папери. Зокрема – текст охоронної молитви. Починалася вона так: «Я йду і стою з цією молитвою. Господь Бог Ісус Христос і його тіло святе та кров будуть моїм захистом». (Тобто як не старалися комуністи знищити у людей віру в Бога – нічого в них не вийшло). Також були і тексти двох пісень – «Синій платочок» і «Партизанська».
Завершилася ця історія листування трохи більш як через три місяці – 13 листопада 1944 року. Саме тоді родина С.Г. Кравченка отримала з місцевого райвійськкомату сповіщення. У документі йшлося про те, що «Кравченко Семен Григорович, уродженець м.Щорс Чернігівської області, вірний військовій присязі, виявивши героїзм та мужність, був поранений і помер 30 жовтня 1944 року. Похований у селищі Сулеювськ Варшавської губернії. Цей документ є підставою для дружини клопотатися про пенсію». Більше ніяких подробиць. Від солдата – нашого земляка – лишилася хіба що пам’ять у родині й кілька фронтових листів. Але мине менш як рік – і настане перемога над Німеччиною. Жертва С.Г. Кравченка не була марною...
Зараз знову триває війна. Українці знову захищають рідну землю від ворогів та загарбників. Тож згадаймо тих, хто нині перебуває на фронті, під постійними обстрілами російських терористів. Помолімося ж за них. Помолімося за те, щоб Господь дарував нам перемогу і всі наші солдати повернулися додому живими.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий