Геноцид євреїв і культура пам’яті на прикладі Берліна

У середині квітня у складі делегації українських журналістів з Вінниці, Дніпра, Хмельницького і Києва мені пощастило відвідати Німеччину. Те, про що розповідали нам на уроках історії в школі, ми мали змогу побачити на власні очі. І в чомусь переоцінити свої поняття і уявлення. За час короткої поїздки  наша група оглянула пам’ятники в Берліні й передмісті столиці загиблим та роки Другої світової війни, побувала в будинку Ванзейської конференції, Рейхстазі, на місцях колишнього гестапо й концтабору.

Делегація з України біля Брандербурзьких воріт у Берліні.

«Потяг життя. Потяг смерті» - символізує згоду Великобританії прихистити у себе дітей євреїв у 1938 році. Виїхати і врятуватися вдалося приблизно 2-ом з 7-ми. 

Під куполом сучасного Рейхстагу.

у Будинку Ванзейської конференції .

На станції Берлін-Грюнвальд.

Пам`ятник убитим євреям.

Меморіальний комплекс під землею.

Концтабір в Оранієнбурзі. "Робота робить вільним" - напис на воротях.

В концтаборі  Заксенхаузен.

В концтаборі  Заксенхаузен.

У Топографії терору.

Німці відкрито говорять про те, що нацизм став страшним горем для їхньої країни. Навіть на незручне пряме запитання «Чи вважаєте себе переможеними у Другій світовій?», - відповідають: «Так, ми вважаємо, що у цій війні ми зазнали поразки, але необхідної. Гітлер пав, і так повинно було статися. В цьому немає ніякого сорому. Прикро, що для знищення нацистів довелося практично знищити Німеччину».
У країні внаслідок бомбардувань було зруйновано багато споруд, в тому числі й історичних пам’яток. Німці все відновлюють навіть до нині, споруджуючи храми й будівлі тих років за старими фото. Бо це їхня історія.
Цікавий факт:  попередньо записавшись і пройшовши через металошукач, ви можете спокійно потрапити під скляний купол в Рейхстагу в Берліні (це аналог Верховної Ради в Україні). Скільки завгодно протягом дня можете перебувати там на екскурсії, милуватися краєвидами, які відкриваються з висоти. Але! В жодному разі ви не зможете  сфотографуватися з прапором своєї країни на даху Рейхстагу! Це суворо заборонено після того як у 1945 році радянські військові встановили на цій головній споруді Берліна червоний  прапор Перемоги. Німці глибоко переконані, що тут тепер  має майоріти тільки їхній державний прапор.
Антисемітизм, як ідеологія і політичний рух, спрямований на боротьбу з євреями, виник у Німеччині наприкінці 70-х років 19 століття. Поступово він ставав складовою частиною програми політичних партій. Саме його і використав Гітлер у період кризи 1930-х років, щоб привести до влади свою націонал-соціалістичну робітничу партію, як її називали – нацистська. На виборах 1932 року нацисти отримали 33% голосів, а вже в  січні 1933-го Гітлера призначають канцлером Німеччини. На той час багато його співвітчизників бачили в ньому спасителя. Новий канцлер домігся однопартійної диктатури і організував сили поліції для проведення такої політики діючи методом терору.  Він переконує кабінет міністрів в необхідності відміни свободи слова, свободи зборів, свободи особистості, вводиться заборона опозиції.  Євреїв позиціонує як ворогів суспільства, з якими треба боротися. Спочатку були заклики не купувати у євреїв, не лікуватися у євреїв. Далі більше – євреї не мають права водити авто, працювати в держустановах, брати участь у виборах, бути викладачами, ходити в магазини, не мають права тримати котів і собак… Пропаганда йшла через улюблену газету Гітлера «Der Sturmer» (дослівно — Штурмовик). За часів правління Гітлера лозунг «Евреї в усьому винні» весь час друкувався на першій сторінці видання. Щоб країна скоріше вийшла з кризи, люди готові були вірити будь-яким закликам влади, в тому числі і закликам ненавидіти євреїв. Маніпулювати свідомістю населення добре вдавалося пропагандистській пресі гітлерівського режиму.
Незважаючи на явно дискримінаційну політику проти іудеїв, Голокост*  розпочався не відразу після приходу нацистів до влади. Спочатку євреїв намагалися видворити за межі країни, але багатьом не було куди їхати. З’являються перші концтабори, куди гітлерівські штурмовики SA, а згодом і SS відбирають туди людей за расовою, етнічною, національною приналежністю. І лише під час так званої Ванзейської конференції 20 січня 1942 року було офіційно оголошено про «остаточне вирішення єврейського питання» -  підготувати все до знищення європейських іудеїв. Про цю угоду не розповідали відкрито, бо мало хто (в тому числі і майбутні жертви) тоді могли повірити, що таке може відбуватися в XX столітті. Та про достовірність цих страшних подій свідчить протокол того засідання, знайдений через 5 років. У ньому задокументовано план геноциду і визначена активна участь німецького державного управління в знищенні євреїв.
Уже 25 років у Будинку Ванзейської конференції розташований меморіальний комплекс. Тут діють виставки, які свідчать про докази злочинів над євреями, зібрані фотографії, газети, плакати і карикатури гітлерівської антисемітської пропаганди. Іудеїв  посилали на схід, у табори і гетто, запевняючи про тимчасовість такого переселення. Але табори смерті не були розраховані на проживання великої кількості людей — тільки на швидке знищення новоприбулих. Страшним подіям тих років встановлено багато пам’ятників по всій Німеччині. Серед них – у центрі Берліна стоїть пам’ятник єврейським дітям, яких депортували у Великобританію.
На станції Берлін-Грюнвальд пам’ятник зроблено у вигляді платформи, на якій викарбувані написи - коли, куди і скільки вивезено було людей, щоб знищити. Цифри вражають, мозок відмовляється усвідомлювати жорстокість нацистів…
Побували ми і в Оранієнбурзі на території колишнього концтабору  Заксенхаузен, який був створений у 1936 році. Там зараз діє меморіальний комплекс. Екскурсовод Іван Кульнєв розповів про устрій цього моторошного закладу та ще двох  у Бухенвальді й Аушвіці.  Усього на територіях, підконтрольних гітлерівцям, у концтаборах, таборах смерті, в’язницях утримувалось 18 млн осіб. Із них більше 11 млн знищені. Проте повного поіменного списку жертв досі не існує і навряд чи його можна зробити. Серед загиблих – 5 млн громадян колишнього СРСР, а також 6 мільйонів євреїв із різних країн (за даними сайту evreiskiy.kiev.ua). Кожен п’ятий в’язень був дитиною. (У нашому районі в період окупації майже повністю була знищена єврейська громада. - Авт.)
Слухаючи розповідь у концтаборі про чорні події тих років, дивуєшся: до  чого призводила хвора фантазія диктатора! Не дивлячись на те, що на вхідних воротах написано «Праця робить людину вільною», головний принцип табору був  «Vernichtung durch Arbeit» («Знищення через працю»). Людей виснажували в таборах фізично. А щоб тримати їх у покорі, забираючи на розстріл чергових жертв, говорили іншим, що ті йдуть на свободу за свою сумлінну роботу.  Керівництво таборів згодом вирішило створити газові камери, бо бачте розстрілювати, то дуже дорого – на кожну жертву треба витратити патрон. Жах! На території табору були встановлені печі для спалювання трупів. Місцеве населення час від часу скаржилося на сморід, що йшов від табору, але що там відбувається - вони достеменно не знали. І лише в 1945 році всі ув’язнені цього табору, які вижили, були звільнені. Його стіни стали свідками смерті понад ста тисяч людей, в тому числі і радянських військовополонених.
Екскурсія до документального центру Топографії терору в Берліні залишила теж незабутнє враження. Це територія колишнього гестапо, яке було стерте німцями з лиця землі після війни. Розташоване це місце поблизу рештків Берлінської стіни, яка розділяла колись Німеччину на федеративну та демократичну (західну і східну). Нині тут зібрані і збережені тисячі фотографій і документів періоду Другої світової, тут працюють не просто гіди, а цікаві особистості - вчені, історики, дослідники. Вони розповідають з захопленням не завчений текст, повторюючи його роками, а спілкуються весь час з групою, запитуючи і відповідаючи. До речі, такий спосіб проведення екскурсій в усіх місцях Німеччини, де ми мали змогу побувати – дуже позитивний факт. На жодній з екскурсій не було нудно, цікаво було слухати і відчувати, що ти не просто відвідувач, а співрозмовник. Багато екскурсоводів знає російську, бо ці люди переїхали сюди з Росії, щоб тут жити і працювати саме над дослідженням історії. Дуже багато людей похилого віку і молоді ходять музеями,  чимало іноземних делегацій ми зустріли теж. Експозиції в місцях пам’яті створені як розповіді про простих людей, про повсякденне життя суспільства. На Гітлері увага не акцентується, цим показують, наскільки він негативна фігура для німців.
Пам’ятник вбитим євреям. Він займає дуже велику площу, на якій розташовано понад 2 тисячі різних за розміром бетонних стел. Високі й низькі, широкі й вузькі, злегка нахилені, нема двох однакових, як нема двох однакових людей у світі. Ідея створення його саме в такому вигляді належить американцям. Під землею розміщено музей на 800 кв.м. Експозиції у вигляді фото знаходяться на стінах і підлозі. Про родину чи подію на світлині розповідає аудіогід на декількох мовах.
- Зараз ми виступаємо проти того, щоб перемогла права партія, - сказала одна з наших співрозмовниць з Будинку Ванзейської конференції доктор Р.Пройсе.  -  Праві хочуть потоваришувати з євреями заради того, щоб дружити проти мусульман. Це неправильно, так не повинно бути! Ми не допустимо повтору нацистського режиму!
Німці не приховують свою історію, не намагаються перекручувати її. Вони не бояться говорити про проблеми війни, про Голокост. Кажуть, що навпаки - це треба обговорювати й досліджувати, розповідати молодому поколінню, щоб помилки предків не повторити НІКОЛИ ЗНОВУ. «Це не легко. І у нас не одразу все вийшло прийняти і зрозуміти, - чули ми не один раз під час перебування в Німеччині: в редакції газети, в музеї, від супроводжуючої делегацію Тетяни Маникіної. - Вам цьому треба вчитися, вчитися культурі пам’яті ».
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора
P.S. Окрім насиченої тематичної програми вдалося побачити частинку з життя Німеччини. Вона вразила теж, ми за менталітетом не такі, як вони. Зовсім. Але це тема наступної публікації.
Семінар відбувся за підтримки Єврейського фонду в Україні
*Голокост - переслідування і масове знищення євреїв у Європі під час ІІ  світової війни. У ширшому розумінні, голокост — систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генотипу як неповноцінних, шкідливих.