Пророчі Тереховича слова – живі! І душу гріють...

Леонід  Терехович 

(26.03.1941 – 22.08.1992)

Куди б мене не закидала доля,

в синівськім серці бережу щомить 

жовто-гарячу золотавість  поля

та неба українського блакить...

Двадцять другого серпня минуло 25 років, відколи пішов у Вічність відомий український  поет,  дисидент,  борець за нашу державність Леонід Терехович.

Складною була його доля, складним  - усе життя. За антирадянські твори в старенькому будиночку, де мешкав, постійно влаштовувалися обшуки.
Їхнім результатом ставали кількаразові політичні ув’язнення. Поневіряння по в’язницях, регулярні  недоїдання, холод і знущання підірвали здоров’я митця. Але зламати його вільний дух нікому не вдавалося, бо Терехович ніколи тій системі не корився і продовжував складати нові й нові вірші. У них вміщався весь внутрішній його світ, усі страждання, уся непримиренність оточуючою системою. Терехович писав і писав, навіть за гратами, навіть у психіатричній лікарні, куди його кидали за непокору владі, за озвучену правду. Він помер, маючи за плечима 50 з гаком літ, купу хвороб і митей сповідей, велике сподівання на те, що рідна земля стане вільною і незалежною.
За словами  директора Сновської централізованої бібліотечної системи Ніни Мокросноп, виконуючої обов’язки старости Кучинівки Олени Недвиги (у цьому селі наразі знаходиться маленька хатинка поета, що має всі шанси стати його музеєм) просто не можна було не організувати якогось заходу, приуроченого доробкам правдоборця Тереховича. Тому його й організували, і провели – душевно, відкрито, красиво. Цитувалися пророчі  й щемні Тереховичеві рядки, лунали вразливі акорди мелодій, уривки з поезій, спогади односельців, педагогів місцевої школи, виступали учасники поетичного конкурсу патріотичної тематики пам’яті Л.Тереховича «Ми – великий народ. І пора почуватись великими». У його підведенні взяли участь представники центральної бібліотеки, відділу культури і туризму Сновської міськради, інші посадовці.
На конкурс було подано 21 поетичний твір, як у паперовому, так і в електронному виглядах. Вік учасників становив від 13 до 70 років. Місце проживання – не лише Сновщина, а й Чернігівський, Варвинський,  Городнянський, Корюківський  райони та місто Чернігів.  Різні учасники  конкурсу були й за фахом, хоча всіх об’єднувала любов до красного  письменства. До складу журі включалися фахівці культури, освіти, журналістики, котрі «всліпу» оцінювали поезії (учасники просто  значилися під номерами).
Переможцями стали твори Ольги Лантух (І місце), Катерини Кононевич (ІІ місце), Тетяни Нескоромних-Таланцевої (ІІІ місце).
Вітаємо їх,  і вже  в цьому номері даруємо змогу читачам доторкнутися  серцем до слів головної переможниці, нашої милої землячки, закоханої у місця дитинства й юності, Ольги Лантух.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
Надія
Щуляться хмари ведмедями сірими,
Сонце червоне колишуть дими.
Як же без жита ми? Як же без миру ми?
Хижа тривога накрила крильми.
Поле сльозами полите, мов зливами,
Зоране вибухами і свинцем.
Й жінка (не літня ще!) з пасмами сивими
Сіє в ріллю ту зерно похапцем.
Хочеться жити ж… Свободою дихати…
Градами хату ущент рознесло…
Їхати звідси? А нікуди їхати!
Все, що є в неї – це рідне село.
Скаляться згарищем хати і вулиці.
Жінка синочка в підвали веде.
Він кошенятком до матінки тулиться -
Знову ж гримить надвечір’я руде.
Стомлене, зранене і розграбоване,
Горем людським оніміло село…
Та усміхнулась земелька згорьована:
ЖИТО, ЩО В РАНАХ ЇЇ, ПРОРОСЛО!
І забриніло жагою і відчаєм
Знову Життя! Ще живе! Ще жевріє!..
… Й сіє та жінка Майбутнє, за звичаєм.
Як же хоч звати тебе?
- Я – Надія…
Ольга ЛАНТУХ