4З роки віддала центральній районній лікарні, а заміж виходила -опівночі

Інтелігентну й порядну жінку-лікаря, високого фахівця своєї справи  Олімпіаду Йосипівну ГОЛЬДІНУ знає не одне покоління Сновщини. 43 роки свого життя вона віддала центральній районній лікарні, пропрацювавши у дитячому відділенні та поліклініці. Не зважаючи на свій поважний вік вона має міцний внутрішній стержень, це відчувається і у спілкуванні, і у відносинах з родиною. Розмовляти з нею цікаво і приємно. Завітавши до Олімпіади Йосипівни напередодні Дня медика, ми почули історію про її життя, роботу і чудову родину.

Олімпіада з Городнянщини

Народилася моя співрозмовниця у далекому 1930 році на Городнянщині в селі Івашківка. Дитинство випало на роки лихоліття Другої світової, тож навіть довелося перервати навчання у школі й працювати в колгоспі на полі. Але школу згодом вона закінчила з відзнакою, отримавши атестат аж у 20 років, і  вирішила стати лікарем.

-                     А звідки таке незвичне ім’я у Вас? - запитую.

-                     Після мого народження мене не ніяк  називали майже місяць. А потім батько, не кажучи нікому, приніс додому метрики, де в графі ім’я було записано «Олімпіада». Мама розсердилася і ніяк не могла змиритися, як дитині рости з таким іменем, що в селі скажуть. Тому всіх інших дітей називала потім сама, простими іменами. 

Олімпіада Йосипівна – друга дитина у сім`ї. Всього їх було восьмеро і  роз’їхалися вони далеко від домівки. Чотирьох уже нема на цьому світі.

Навчатися у столиці дівчина з села навіть і не мріяла, потрапила туди випадково. Їхала вступати у вуз на Західну Україну, але зупинившись по дорозі в Києві, вирішили з подругою завітати до Київському медичному інституту. Там їм порадили на навчання залишитися все ж таки в  Київському вузі та прийняли їхні документи.

На роботу лікарем поїхала за направленням

Після семи років опанування професії лікаря 27–річною молодою дівчиною Олімпіада Йосипівна наприкінці червня приїхала за направленням до Щорса (так тоді називався Сновськ). Хоча спочатку планували відправити її до Козелецького району. Поселилася в кабінеті у хірургічному відділенні ЦРЛ, бо гуртожитку не було, потім знімала квартиру. Працювати розпочала у дитячому відділенні, яке було розташоване по вул. 55-ї Стрілецької дивізії.

Тоді, у 1957 році дітей в районі було дуже багато, народжуваність була високою, пологи приймали щодня, і не одні. Розповідає, що Кучинівка не відставала від міста і поповнювалася дітьми майже в однаковій кількості, як у райцентрі. Тож роботи й у дитячому відділенні було багато. До своїх обов’язків Олімпіада Йосипівна ставилася відповідально і десь через три роки вже очолила відділення.

-                     Через наші руки зі Світланою Павлівною Станішевською (вона була районним педіатром) пройшли тисячі дітей за роки роботи, - розповідає лікар.

На той час діти частіше хворіли на запалення легень та вірусні інфекції. Доводилося і днювати, і ночувати в лікарні. Жінки ставили крапельниці у вени на голівках немовлят, допомагали в хірургії при складних операціях, робили самі штучне дихання без усяких апаратів ШВЛ, їздили на виклики у будь яку годину доби.

 - Шприц і наші руки – ось чим оживляли дітей, - каже співрозмовниця.

Одруження опівночі

З приїздом у Щорс після медінституту в особистому житті молодої лікарки теж відбулися зміни. Тут вона зустріла свою долю. Багато молодих медиків їхало тоді працювати в райцентр, дружний колектив центральної районної лікарні був великий. У його колі народжувалися подружні пари.

Були залицяльники й у симпатичної чорнявої Олімпіади. Але вона не ставилася серйозно до них, поки не з’явився у її житті Яків. Родом він зі Стольного Менського району, приїхав сюди з батьками і працював стоматологом. Яків Давидович Гольдін, як зубний лікар,  теж заслужив велику шану й повагу серед жителів району й далеко за його межами.

На той час він зустрічався з іншою. Іноді ввечері вони забирали  Олімпіадута та йшли разом гуляти до молоді. Але одного разу він прийшов сам. Проте дівчину терміново викликали в лікарню. Яків Давидович, будучи медиком, розумів важливість їхньої роботи. Тож залюбки вирішив супроводити її не до клубу, а до ЦРЛ. Дочекавшись, поки Олімпіада звільниться, провів її додому. Після цього вони почали зустрічатися. 

І вже десь через 2 місяці він раптом запропонував їй розписатися. Це сталося пізно ввечері. Олімпіада перепитала чи не шуткує він і отримавши ствердну відповідь про намір дійсно одружитися, вона погодилася. І уявляєте, о 12 ночі він одразу повів її до РАГСу! Там працювала його знайома, тож довелося їй прийти у заклад і розписати новоспечених молодят. Так розпочалося довге й щасливе сімейне життя молодого педіатра зі стоматологом. Згодом купили собі будинок у центрі міста.

Через рік народився Мишко, а потім донечка Олена. За тодішнім законом на роботу вийти довелося, коли сину виповнилося всього три місяці, залишивши немовля на свекруху.

Лікарняне новосілля

Одного разу до дитячого відділення завітало вище керівництво. Палати були переповнені, маленьким пацієнтам ставили ліжка навіть у коридорі. Але показники відділення були дуже хороші, лікували й рятували всіх діток.

На той час на території нинішньої ЦРЛ будувалося інфекційне відділення. Керівник, побачивши, що у дитячому дуже тісно, наказав переглянути проект і замість інфекційного збудувати дитяче відділення. Згодом вони переселилися в нове двоповерхове просторе приміщення, яке й досі у Сновську приймає маленьких пацієнтів. Це була справжня радість і для медиків, і для пацієнтів.

Роботі лікар віддавалася сповна, про неї писали в районній газеті,  багато разів нагороджувалася Почесним грамотами і відзнаками, які зберігає й досі. Але найтепліше й найприємніше для неї, мабуть, це слова щирої вдячності від батьків, за врятоване життя їхніх дітей. Говорить, коли й приносив їй хтось на знак подякицукерки, ніколи не брала собі, а завжди пригощала ними дітей у відділенні.

З нагоди професійного свята медичних працівників Олімпіада Йосипівна побажала всім міцного здоров’я, а медикам Сновщини бути гідними своєї професії, поспішати на виклики, якщо цього потребує хворий, думати про людей і це обов’язково сторицею повернеться до них.

Поважну жительку громади, шанованого дитячого лікаря напередодні Дня медика особисто привітав міський голова Олександр Медведьов і побажав довголіття та родинного затишку.

Родина – то найцінніше

Рятуючи і ліками, і словом чужих дітей, виховали разом з чоловіком  чудових сина і доньку, яким дали вищу освіту. В Олімпіади Йосипівни є онуки, дочекалася 4 правнуків. На жаль, нині вона живе сама, померли чоловік і син. Донька живе у Києві, щодня телефонує мамі і при найпершій нагоді приїздить до рідної домівки. Свого часу вона закінчила школу з «золотою» медаллю, працювала журналістом «Київських відомостей», нині займається своїми проектами, завжди приходить на зустріч Чернігівського земляцтві в Києві.Її син, Артем Афян, не забуває про рідний Сновськ, у якому жив з бабусею і ходив навіть тут у перший клас, і завжди намагається допомагати. Під його патронатом діють не один рік комп’ютерні курси у Сновській гімназії, а діти зі Сновщини, що в ньому займаються,  завдяки Артему Афяну мають змогу побувати у Києві.

Нині він професійний успішний юрист, адвокат, має власну приватну юридичну фірму, 18 березня 2020 року став радником прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля. Приємно, що у нас є такі земляки, гордість Сновщини!

Щоденно турбується про Олімпіаду Йосипівну невістка Тетяна, яка живе у Сновську. Проте жінка-лікар не зі слабкодухих! Хоч здоров’я вже не те, але у своєму поважному віці й досі сама саджає, поле і поливає город. І з  нетерпінням чекає свого 90-річного ювілею, заради того, щоб у будинку зібралася вся велика родина. Бо сім`я – то найцінніше.

У любові, порядними і чесними, у бажанні весь час досягати вершин і допомагати людям виховувала вона своїх дітей. Саме такими вони виросли, такими стають її онуки і правнуки, гідні нащадки Гольдіних. 

Лариса МАРТИНЕНКО, фото з сімейного архіву