Ольга Федорівна Савчук із Великого Щимеля зустрічає гостей із привітною усмішкою та одразу запрошує пригостити чаєм. Саму господиню ми застали за роботою. Вона саме шинкувала щавель, аби закатати його на зиму. Ніяковіючи, Ольга Федорівна розповідала про своє життя, мовляв, нічого незвичного в ньому немає.
Працювала, як усі, виховувала дітей.
Народилась наша героїня 29 травня 1926 року у Тур’ї. З 12 років жила у радгоспі імені Димитрова, після війни і до 75 року проживала у Суничному, потім переїхала у с.Великий Щимель. До пенсії трудилась у Сновській ЦРЛ на кухні (має 34 роки стажу). В радгоспі, звісно, працювала багато і виконувала різну роботу, любов до якої в неї, мабуть, з дитинства, адже і батьки важко і сумлінно трудилися все життя, тим самим заслуговуючи повагу серед односельців. Батько – Федір Іванович – був головою колгоспу, мати – Уляна Олександрівна - колгоспницею. У 1945 році Ольга Федорівна вийшла заміж, у шлюбі народилося двоє чудових синів - Віктор (на жаль, вже покійний) та Станіслав, з яким вона зараз і проживає. До речі, Станіслав присвятив три роки службі на Балтійському флоті (старшина І статті). У свої 94 роки (в що важко повірити, дивлячись у ясні, мудрі очі жінки) наша героїня щаслива бабуся, прабабуся та прапрабабуся. У любові та турботі зростають троє онуків і онучка, восьмеро правнуків (шість хлопців і двоє дівчаток) та маленький праправнучок.
Влітку жінка також не сумує. Вона не звикла сидіти без діла. Разом з сином порають город, тримають декілька курок. Є в хазяйстві і кіт. Шкодує Ольга Федорівна лише про те, що немає собачки. Вже наприкінці розмови помічаю, що майже на кожному підвіконні у господині стоїть горщик із квітами, і дізнаюсь, що це лише невелика кількість (більшу половину висадили на літо у грунт). А ще однією великою розрадою та втіхою для господині була вишивка. За словами Ольги Федорівни, зараз вона познімала вишиті полотна, бо важкувато за ними доглядати, залишилися вишиті рушники тільки біля ікон . І справді, дивлячись на них, бачиш усю ту любов та святість, яку людина вкладає у свою роботу. А ще розумієш, що на світі є люди, які всі перепитії долі сприймають з ласкавою усмішкою, вони не схиляються під тягарем років, бо якщо ж поринути в минуле нашої сьогоднішньої героїні, то можна знайти там безліч і хороших, і сумних моментів, спогадів в жінки чимало. Але попри усі труднощі, Ольга Федорівна невтомна та життєрадісна жінка, яка піклується про свою родину й отримує взаємну любов. Односельці також поважають її за життєву мудрість та оптимізм.
Катерина ЗАПОРОЖЕЦЬ, фото автора
Працювала, як усі, виховувала дітей.
Народилась наша героїня 29 травня 1926 року у Тур’ї. З 12 років жила у радгоспі імені Димитрова, після війни і до 75 року проживала у Суничному, потім переїхала у с.Великий Щимель. До пенсії трудилась у Сновській ЦРЛ на кухні (має 34 роки стажу). В радгоспі, звісно, працювала багато і виконувала різну роботу, любов до якої в неї, мабуть, з дитинства, адже і батьки важко і сумлінно трудилися все життя, тим самим заслуговуючи повагу серед односельців. Батько – Федір Іванович – був головою колгоспу, мати – Уляна Олександрівна - колгоспницею. У 1945 році Ольга Федорівна вийшла заміж, у шлюбі народилося двоє чудових синів - Віктор (на жаль, вже покійний) та Станіслав, з яким вона зараз і проживає. До речі, Станіслав присвятив три роки службі на Балтійському флоті (старшина І статті). У свої 94 роки (в що важко повірити, дивлячись у ясні, мудрі очі жінки) наша героїня щаслива бабуся, прабабуся та прапрабабуся. У любові та турботі зростають троє онуків і онучка, восьмеро правнуків (шість хлопців і двоє дівчаток) та маленький праправнучок.
Влітку жінка також не сумує. Вона не звикла сидіти без діла. Разом з сином порають город, тримають декілька курок. Є в хазяйстві і кіт. Шкодує Ольга Федорівна лише про те, що немає собачки. Вже наприкінці розмови помічаю, що майже на кожному підвіконні у господині стоїть горщик із квітами, і дізнаюсь, що це лише невелика кількість (більшу половину висадили на літо у грунт). А ще однією великою розрадою та втіхою для господині була вишивка. За словами Ольги Федорівни, зараз вона познімала вишиті полотна, бо важкувато за ними доглядати, залишилися вишиті рушники тільки біля ікон . І справді, дивлячись на них, бачиш усю ту любов та святість, яку людина вкладає у свою роботу. А ще розумієш, що на світі є люди, які всі перепитії долі сприймають з ласкавою усмішкою, вони не схиляються під тягарем років, бо якщо ж поринути в минуле нашої сьогоднішньої героїні, то можна знайти там безліч і хороших, і сумних моментів, спогадів в жінки чимало. Але попри усі труднощі, Ольга Федорівна невтомна та життєрадісна жінка, яка піклується про свою родину й отримує взаємну любов. Односельці також поважають її за життєву мудрість та оптимізм.
Катерина ЗАПОРОЖЕЦЬ, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий