– Настільним тенісом я займаюся з шести років. А на перше тренування мене привів батько, який давно захоплюється цим видом спорту.
Таким був початок спортивної біографії Ярослави Приходько зі Сновська. Зараз їй 19 років, а за плечима – участь у безлічі всеукраїнських та міжнародних змагань, здобуття звання майстра спорту України і 78 місце в світовому рейтингу міжнародної федерації настільного тенісу (у віковій категорії до 18 років).
– До спорту мене залучив батько. Але справжнє зацікавлення настільним тенісом з`явилося трохи пізніше, - розповіла Ярослава. – Першим моїм тренером була Тетяна Сарапіна. А тато виступив у ролі, так би мовити, спонсора: купив тенісну ракетку. Після двох років тренувань я здобула свою першу перемогу на обласних змаганнях. Пізніше важливим етапом для мене став кубковий турнір у місті Жовква (Львівська область), на якому вдалося здобути ІІ місце і отримати грошовий приз – 1000 гривень. На той час це було дуже круто.
Поворотним моментом для Ярослави Приходько стала перемога за тенісним столом над… власним батьком. Саме тоді у багато кого з`явилася упевненість в її перспективах. Але для професійного зростання була потрібна належна підготовка. Саме тому Ярослава вирушила на навчання до Києва, в олімпійський коледж.
– Дебютом на міжнародній арені для мене став дитячий Чемпіонат Європи, який проводився у Франції. Наша збірна команда вибула із змагань на початковому етапі, проте це був важливий досвід. Я побачила рівень конкурентів і в мене з`явилося бажання ще більше тренуватися і перемагати. Правду кажучи, процес підготовки у спорті – це тяжка робота. Два тренування на день, зранку та ввечері, фактично без вихідних. А ще ж треба встигати за шкільною програмою. Рідко коли був час навіть просто пройтися Хрещатиком у неділю. Однак докладені зусилля принесли результат. Я вдячна тренерам – киянам Дмитру Дробову та Володимиру Королю за наставництво і професійну підготовку. Важливою була і допомога з боку чернігівського тренера М.Пісоцької.
З-поміж міжнародних змагань Ярославі Приходько найбільше запам`ятався виступ юніорської збірної України в Хорватії два роки тому. «У наш успіх ніхто не вірив, навіть квитки додому купили на дату до закінчення змагань. А ми обіграли сильних конкурентів з Польщі та Угорщини і лише в півфіналі поступилися японцям. Нам бронзові медалі вручили не на офіційній церемонії нагородження, а перед від’їздом на вокзал, бо ми дуже поспішали…» Тут варто зазначити, що тенісисти з азійських країн дуже сильні й по-іншому ставляться до спорту. Вони більш працелюбні, серйозні. Та й фінансують їх краще – з командами їдуть, окрім тренерів, медики, психологи, масажисти і навіть дієтологи. Взагалі вважаю, що у настільному тенісі, як і в інших видах спорту, дуже важливою є психологічна підготовка. У грі треба постійно виявляти силу волі. Торік на змаганнях у Чехії мені довелося протистояти відомій угорській тенісистці. Майже всі оточуючі сумнівалися в моїй здатності протистояти їй на рівних. По ходу зустрічі вона вела в рахунку, але я переломила ситуацію на свою користь і виграла – 4:1. Взагалі, жити професійним спортом доволі складно. Регулярні тренування, збори, поїздки на змагання – все це займає багато часу і вимагає докладати багато зусиль. Однак настільний теніс дав мені силу, характер, допоміг пізнати себе. Я побачила навколишній світ і людей, було дуже цікаво і приємно представляти Україну на змаганнях. Безмежно вдячна батьку, який ніколи не шкодував грошей на мої заняття спортом. (Скажімо, тенісна ракетка коштує понад чотири тисячі гривень. А пара накладок на неї – дві тисячі).
Настільний теніс в країні розвивається, визначним центром є Київ. Останніми роками покращилися справи і в Чернігові, де зусиллями одного бізнесмена на стадіоні «Хімік» обладнано хорошу тенісну базу. Будь-які тенісні змагання для мене – це високі емоції. Наразі я навчаюся в Кам`янець-Подільському Національному університеті. А чим буде для мене спорт у майбутньому – покаже життя.
Ярослава Приходько була чемпіонкою і призеркою Чемпіонатів України в 2018-2019 рр., здобула на Кубку України-2018 друге місце в тенісному одиночному розряді. Однак треба сподіватися, що попереду на неї чекають нові перемоги. Хай щастить!
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий